Розділ 1792 — Єдиний лідер

Від розчарування Пітер атакував місце, звідки телепортувалася Ерін. Його хвіст-голова продовжував гатити по цій точці, навіть утворивши кратер. Те, що Ерін втекла прямо в нього на очах, засмутило Пітера більше за все інше. А той факт, що вона зробила це так легко, лише сипав сіль на рану.

Здавалося, що в гніві новий Менший Віхт Пітера, Лаксмус, робив те саме. Він бив землю, наче розлючена горила, повторюючи рухи свого нового господаря.

Земля легко здригалася по всій окрузі.

"Я не знаю, чи це тільки мені так здається... але мені дуже дивно на це дивитися", - сказав Кев.

"Я маю на увазі, після того, як сильно ми боялися Лаксмуса, і того факту, що всі в Червоних вампірах поважали його, а тепер він закінчив отак, хіба це не іронічно?"

"Він хотів змусити весь світ схилитися, а тепер він не більше ніж звичайна маріонетка".

Багато Червоних вампірів на місці події відчували те саме, і вони чули, що сказав Лаксмус. Хоча вони погоджувалися з ним у ненависті до людей, вони не знали його причин, які здавалися радше дріб'язковими. Це було так, ніби він відчував, що бути вампіром - це прокляття, і оскільки йому доводилося з цим жити, він хотів, щоб усі інші теж через це пройшли.

Тоді як більшість вампірів, що стали на його бік, зробили це, бо вважали себе вищими. Що суперечило цим двом способам мислення.

Однак у підземному місті було щось дивне - Дампіри, які прийшли з Ерін, все ще перебували всередині поселення.

І яким би способом Ерін не втекла, вона не відкрила його їм.

Дампіри незабаром усвідомили небезпеку і намагалися піти звідти, звідки прийшли. Однак, спілкуючись телепатично, вампіри були на крок попереду і вже заблокували будь-який шлях до втечі.

Червоні вампіри ще не втомилися. Ця війна наповнила багатьох гнівом, бо вони втратили багато своїх друзів і навіть одного зі своїх лідерів. Тому вони не виявили жодного милосердя до Дампірів, що тікали.

Битва відновилася, і цього разу це було більше схоже на односторонню різанину. Ні, бачачи це, не знала, що робити, оскільки вона також була частиною Дампірів.

"Я можу допомогти", - раптом запропонував Ксандер. "Моя сила Тіні ... я отримав її не від Лаксмуса. Ми вже деякий час розробляли плани на випадок непередбачених обставин проти нього, і Тінь була одним із них".

Використовуючи власний Тіньовий кристал , який виглядав тьмянішим, ніж минулого разу, коли він його діставав, він використав Тінь , щоб поки що приховати Ні, і вирішив подумати, що з нею робити пізніше. Однак для решти Дампірів було вже занадто пізно.

Було занадто багато люті та кровопролиття, оскільки Червоні вампіри влаштували різанину Дампірам, не виявляючи жалю чи милосердя. На той час Пітер також заспокоївся і перестав поводитися як божевільний.

Група вирішила попрямувати туди, де він стояв. Усім було цікаво, що насправді сталося і яким буде наступний план дій.

Однак, коли вони це зробили, Ксандер помітив, що Лейла хитається на ногах.

"Лейла!" - вигукнув він і побіг через землю, підхоплюючи її.

"З нею все гаразд?" - запитав Шіро. Він щойно повернувся з важкого бою проти одного з Вартових. Хоча Вартові втратили свою Тінь , бій став набагато легшим, і Шіро швидко переміг свого супротивника.

"Думаю, так. Вона просто втомилася і відновиться після гарного відпочинку", - відповів Ксандер. Він чув її слабке серцебиття і навіть відчував, як вона повільно дихає.

Битва між Червоними вампірами та Дампірами на той час закінчилася. Червоних вампірів зараз залишилася лише чверть від тієї кількості, що була на початку війни. Тим не менш, трохи більше ніж 200 вампірів змогли вижити.

Однак з усіх Дампірів, що атакували, лише жменьці вдалося втекти.

Раніше, оскільки Пітер і його група приземлилися прямо посеред війни, вони розправилися з більшістю Вартових.

Група прибула на цю планету з серцем, сповненим помсти, і планувала відплату Червоним вампірам за напад на Зелене Місто, і якби це був інший день, вони б довели цей план до кінця, але цей день був іншим.

Хоча ця група новоприбулих атакувала їх кілька хвилин тому, тепер, коли Дампіри були переможені, Червоні вампіри стояли на колінах, дивлячись у далечінь, не знаючи, що робити далі.

"Я справді не знаю, що доповісти татові. Чи сказати, що ми виграли цю битву? Досягли нашої мети?" - запитав Джейк.

"Ну так, важко судити, що сталося", - відповів Мука, підходячи до Джейка.

"Червоне серце більше не у Лаксмуса, який був нашим найбільшим страхом".

"Я не думаю, що Червоні вампіри коли-небудь будуть такою ж загрозою, як раніше, і схоже, що наш інший лідер працював як подвійний агент".

Говорячи це, Мука подивився на Лейлу, яка лежала на землі, розслаблена.

"Однак Червоне серце в руках тієї, хто бачить увесь світ своїм ворогом, і вона також та, хто переміг Лаксмуса. Це просто означає, що на нас може чекати ще більший безлад".

Саме тоді Люсія, Джессіка та Мінні прибігли назад до інших, виглядаючи втомленими та захеканими.

"Вибачте, але ми ніде не змогли його знайти", - сказала Джессіка.

"Меч, про який ви говорили. Було кілька інших видів зброї, дивна скринька і якісь більші речі, які ми не змогли відкрити, але нічого, що нагадувало б меч". Кілька хвилин тому їх відправили знайти меч Артура. Але почувши, що сталося, вони зрозуміли, що повернути його буде майже неможливо, бо меч тепер у руках мстивої Королеви дампірів.

А оскільки вона також мала Червоне серце, поєднання цих двох речей потенційно могло бути дуже небезпечним.

*** *** ***

Після закінчення зустрічі вони почали зосереджуватися на своїх справах, і Джейк доповів Лоґану, щоб повідомити останньому про те, що сталося і як пройшла місія.

Але саме тоді Червоні вампіри теж почали щось робити. Вони почали збиратися перед зруйнованою лабораторією і попрямували туди, де були інші.

Однак вони не підійшли надто близько, залишаючись на відстані близько двадцяти метрів і чекаючи.

"Гм... це трохи дивно, правда? Ми повинні щось зробити чи сказати?" - запитав Джейк.

"Ще ні", - заявив Ксандер, оскільки він бачив, що Лейла нарешті розплющує очі.

"Ксандер..." - сказала Лейла тихим голосом, посміхаючись і знову потираючи чоло. "Ти живий".

"Ну, дякую за вотум довіри. Ти справді хотіла, щоб я помер?" - запитав Ксандер.

Похитавши головою і повільно підводячись, вона помітила Пітера та інших, зруйноване поселення і багато іншого.

"Мабуть, усе це зрештою не було сном. Лаксмус помер? І що сталося з Ерін?" - повільно запитала Лейла.

Ксандер потім пояснив усе, що сталося, хоча він відчував, що зараз не найкращий час. Він просто хотів, щоб вона відпочила, але знав, що вона не здасться, поки не отримає відповіді.

"Зрозуміло... Я маю подякувати всім." Потім, спираючись на меч, вона відштовхнулася від землі, і Ксандер допоміг їй. Кев і Джун швидко підійшли до неї, і нарешті вона змогла впевнено стояти, поклавши руки їм на плечі.

"Будь ласка, тобі справді не варто ходити," благала Джун.

Лейла не відповіла, бо її думки були зайняті іншим. Натомість вона продовжувала вдивлятися в очі кожного, хто був поруч. Вона не знала, чому вони тут, і не знала, хто всі ці люди, але знала одне: вони всі працювали на межі своїх можливостей, щоб зупинити Лаксмуса та Ерін, і, що найважливіше, вони були на боці Квіна.

Це був вирішальний фактор, який їх усіх об'єднував.

"Дякую вам усім, щиро дякую за допомогу. Ні, не лише мені, а й за те, що врятували світ вампірів та людей від краху," промовила Лейла, схиливши голову.

Група відчула певну ніяковість; дехто з них не знав, що сказати. Лідерка Червоних вампірів, яку вважали ворогом усього світу, вибачилася перед ними. Це підтверджувало, що вона зовсім не ворог, а одна з тих, хто на боці добра. Це змушувало замислитися, але вони певною мірою здогадувалися, що так воно і є, дізнавшись правду від Квіна.

"Квін буде щасливий, що ви також допомагали йому," сказав Пітер.

"І гей, подивіться, що я отримав з усієї цієї історії. Можливо, для всіх це втрата, але для мене - це плюс," Пітер посміхнувся, поплескавши по плечу великого Лаксмуса, який лише буркнув у відповідь.

Тієї ж миті один конкретний вампір підійшов до Лейли й схилився до землі.

"Мене звати Ганна, капітан невеликого загону Червоних вампірів. Вітаю Лідера з великою повагою," сказала Ганна.

"Будь ласка... встань," відповіла Лейла. "Я була лідером Червоних вампірів, але..."

Одразу підвівшись після цих слів, Ганна відчула, як на очі навернулися сльози.

"Ні, Червоні вампіри все ще існують. Ми всі боролися за спільну справу, і ви були однією з наших лідерів. Ви залишаєтеся нашим Лідером. Саме тому я прошу вас, адже є ще дещо, що ви маєте зробити."

Відступивши вбік, Ганна простягнула руку і вказала на дві сотні Червоних вампірів.

"Будь ласка, як єдиний лідер Червоних вампірів, подбайте про нас і спрямуйте, що нам робити!" Ганна знову вклонилася, і слідом за її словами решта вампірів зробили те саме.