Розділ 1793 — Червоні продовжують шлях

Це був не перший раз, коли Лейла бачила всіх Червоних вампірів, зібраних перед нею. Як одна з лідерок Червоних вампірів, вона вже неодноразово поставала перед ними. Насправді, кількість присутніх на попередніх подіях була значно більшою, ніж цього разу.

Однак, з якоїсь причини, бачити їх цього разу було інакше. Чи тому, що раніше вона завжди поставала перед ними як фальшива лідерка? Повага, шана та благоговіння - усе це здавалося несправжнім, і певною мірою вона думала, що зараз так само.

"Вони чекають на мене. Вони хочуть, щоб я щось сказала", - подумала Лейла.

Зробивши глибокий вдих, Лейла ніжно відсторонила Кева та Джун, які допомагали їй тримати рівновагу. І коли вони двоє відступили, вона випрямилася і зробила крок вперед. Вона не могла виглядати слабкою в такий момент, особливо з огляду на те, що збиралася сказати.

І нарешті, коли вона була приблизно за десять метрів від них, її кроки зупинилися.

"Лідер Червоних вампірів Лаксмус мертвий, і Королева Дампірів вбила його, але я тут не для того, щоб розповісти вам це. Це факт, який ви вже знаєте".

"І я впевнена, що багато хто з вас бачив, як за мить до нападу Дампірів Лаксмус і я билися одне з одним".

"Тож перш ніж ви назвете мене своєю лідеркою або забажаєте, щоб я вела вас, ви всі заслуговуєте знати правду", - сказала Лейла, вдихнувши на повні груди.

Усі Вампіри ловили кожне її слово, і вона мала їхню повну увагу.

"Правда в тому, що Лаксмус використовував усіх вас. Існувала набагато більша сила, яка контролювала те, що робив Лаксмус. І він збирав будь-кого під цим прапором, щоб досягти своєї мети. Я впевнена, що багато хто з вас чув, що він сказав у свої останні хвилини".

"Червоне серце, хоча він, можливо, планував використати його для знищення людей. Рано чи пізно його увага переключилася б на всіх вас, оскільки той, хто контролював його, диктував йому, що робити".

"Я знала це, тому й приєдналася до Червоних вампірів. Але це не означає, що мої почуття до вас усі ці роки були фальшивими. Навпаки, я хочу захистити кожного і дати вам життя, на яке ви заслуговуєте, тому що я вірна послідовниця Великого Героя Квіна".

"Я вірю, що він хотів би для вас найкращого, і я продовжую слідувати його бажанням і прагну втілити його мрію в реальність, тому я хочу продовжувати це робити".

"Я не планую перетворювати людей на Вампірів або контролювати їх, як того хотів Лаксмус. Натомість я планую створити безпечне місце для таких Вампірів, як ми".

"Я знаю, що багато хто з вас не почувається в безпеці поруч із людьми, і у вас є всі підстави для цього. Я чула ваші історії, і я слухала вас".

"Тож я не буду змушувати вас жити з ними, але, як і в старому поселенні, у вас буде вибір не вступати з ними у справи".

"Я втомилася боротися, і я втомилася втрачати людей, які мені дорогі. Тож давайте відтепер піклуватися одне про одного. Якщо ви згодні зі мною і вірите в це, то сміливо йдіть за мною".

Коли коротка промова Лейли закінчилася, сталося щось дивне, чого самі Червоні вампіри не могли зрозуміти. Багато хто з них почав плакати, а їхні вії стали вологими. Хвиля емоцій накрила їх, ніби вони відчули свободу - свободу від своїх обов'язків, свободу від усього, заради чого вони роками працювали.

Якщо вони підуть за Лейлою, вони відчують, що нарешті зможуть жити тим життям, до якого прагнули, і після емоційного потрясіння вони змогли легше висловити свої почуття.

"Дякую!" - вигукнула Ганна. - "Дякую, що не покинула нас. Дякую, що не просто залишила нас і забула про нас... ЛІДЕРЕ!"

Останнє слово пролунало по всій території. І почувши її, решта Червоних вампірів також підхопили і закричали в унісон.

"ЛІДЕРЕ!"

Інші стали свідками того, як твориться історія для Червоних вампірів, і вони не могли не відчути тепло всередині, спостерігаючи за цією сценою. Вампіри плескали одне одного по плечах і обіймалися зі сльозами радості.

Як ще одну послугу для них, Лейла прибирала туман над їхніми головами і поглинала його весь - дозволяючи їм відчути щастя і забути про те погане, що сталося.

"Я візьму на себе ваш біль в обмін на вашу довіру", - подумала Лейла.

Поки все це відбувалося, Джейк прошепотів щось Шіро, який був поруч із ним, і вони обоє кивнули, домовившись про щось.

Коли галас вщух, вони підійшли вперед.

"Ми частково винні в цьому безладі", - заявив Джейк. - "Ось чому ми двоє вирішили дещо зробити. Просто пам'ятайте, що я, людина із Зеленого Міста, вирішив зробити вам усім послугу".

Шіро трохи зітхнув, він подумав, що остання частина була зайвою, але вони обоє все одно поклали руки на землю. Через кілька секунд великі будівлі, як і раніше, почали підніматися з-під землі.

Секція за секцією, кілька будівель піднялися і були створені за лічені секунди прямо перед приголомшеними Червоними вампірами, і нарешті, на місці лабораторії, Джейк вирішив поставити особняк. Перед ним був сад, а через нього вела доріжка до вхідних дверей.

Вони закінчили, і Джейк плеснув у долоні, ніби був задоволений результатом.

"Це не так міцно, як попередні будівлі, але це принаймні початок і щось, у чому ви можете жити зараз", - сказав Джейк.

Вампіри були вражені, оглядаючи будівлі всередині, але незабаром вони дещо помітили.

"Гей, людино, у нас немає меблів! Битва знищила і їх також. Як думаєш, ти можеш зробити щось із цього за допомогою своєї Здібності Землі?"

"Так, і для мене теж. Гарна велика шафа була б доречною, і чи можеш ти зробити мою кімнату трохи більшою? Я маю на увазі, нас тепер менше, тож ми можемо мати більші будинки та кімнати, так?"

Незабаром кілька Вампірів почали висувати прохання, і піт стікав по обличчю Джейка.

"Ну, давай. Ти ж хочеш, щоб вони бачили тебе в хорошому світлі, так? Тож ти маєш закінчити те, що почав", - Шіро вказав на іншого.

Насупившись, Джейк попрямував до Вампірів важкими кроками.

"Ти знаєш, наскільки я буду виснажений після цього? Я сподівався піти в той гарний особняк, який спроектував...", - бурмотів Джейк, але зрештою послухався свого дядька.

Група засміялася і вирішила, що найкраще було б трохи зайти в новий дім Лейли, щоб обговорити наступні кроки.

"Усі, будь ласка, добре відпочиньте. Потім, коли всі відновляться, ми зберемо полеглих і віддамо їм шану".

"Незалежно від того, погоджувалися вони з нами чи ні, або навіть якщо вони билися на нашому боці, бо саме завдяки їм дехто з нас сьогодні живий".

Промовивши ці слова, Вампіри відчули, що в них з'явилося трохи енергії, і вирішили зробити так, як сказала Лейла.

"Ах, Мінні теж втомилася", - позіхнула Мінні, сидячи на спині у Джессіки. - "Мінні важко працювала. Усі теж важко працювали, щоб бути моєю матусею". - Мінні нарешті заплющила очі.

"Схоже, ви всі цікава компанія. Я здивована, що ви взяли такого юного вампіра на поле бою", - сказала Лейла, якій все ще допомагали двоє інших.

"Гей, тату, можеш підійти сюди і допомогти нам чи щось таке?" - запитала Джун.

"А, точно, вибач", - Ксандер швидко підбіг до них.

"Це твої діти, Ксандер?" - запитав Пітер. "Точно, ти казав мені, що це вони, але... чи означає це, що Лейла їхня мати?"

Потім він подивився на Лейлу, і на його обличчі з'явився вираз недовіри: "Стривай, ви двоє завели дітей! А як же Квін?! Я думав, ви з ним зустрічаєтеся!"