Розділ 1801 — Еволюція Небесного

Під час бою від Атоса виходила інтенсивна енергія. Вона була настільки потужною, що впливала на все навколо. Земля постійно здригалася, а дрібне каміння взагалі зникало. Насправді воно не зникало, а розпадалося на дрібні частинки, не витримуючи тиску цієї сили.

У результаті багатьом довелося відступити подалі від місця битви. Однією з них була інша золотиста Амра. Вона міцно стискала обидва мечі й постійно рухалася, розсікаючи каміння, що летіло в її бік.

"Гей, ми так і будемо продовжувати кидатися цим камінням?" - запитав Нок, підбираючи все, що міг знайти, і жбурляючи це якнайдалі.

Навіть якби вони влучили в Амру, каміння нічого б не зробило. Це було так, ніби дитина кидала грудку бруду в дорослого.

Однак, оскільки їх було троє і кожен мав по чотири руки, ці купи бруду накопичувалися і досить сильно відволікали.

"Ти пропонуєш нам битися з нею віч-на-віч?" - відповів Добер, продовжуючи піднімати речі з землі.

Усі троє також відходили від місця бою, щоб не потрапити в халепу, і незабаром вони вийшли з небезпечної зони, де навіть уламків навколо стало менше. Тепер їхні атаки трохи сповільнилися. Проте Амра вже була достатньо роздратована ними.

Вона вдарила мечами по повітрю, вивільняючи дивну енергію. Потім її клинки почали вібрувати, і щоразу, коли каміння наближалося, воно миттєво розсипалося, падаючи на землю, не долітаючи до неї.

"Як ви смієте ганьбити мене?!" - вигукнула жінка. "Ви навіть не піднялися на Вежу. Ви не пройшли через те, що пройшла я, і все одно смієте дратувати мене?"

Вона миттєво кинулася вперед, скоротивши відстань між ними за секунду. Гео побачив, як її Клинок опускається вниз. У той момент він відштовхнув Нока убік, і меч пройшов прямо між ними. Вдарившись об землю, він розрізав її, але не спричинив викиду ґрунту, як це зазвичай буває під час атаки.

Обидва ледь пережили смертельний удар і врятувалися від меча, але Добер помітив, що Гео і Нок ледве тримаються на ногах.

"Ця вага! Це як на інших поверхах Вежі... що це за зброя!" - вигукнув Гео.

Тримаючи меч в іншій руці, вона була готова знову завдати удару, щоб убити обох одним махом.

"Це не меч спричиняє такий ефект. Це сила, яку дав мені він!" - вона змахнула мечем, і Гео у той момент відчув, що це його кінець.

Але якраз перед тим, як лезо мало розсікти його та його друга, дивний об'єкт обвився навколо меча. Він був червоно-чорним, з кількома сяючими Клинками на ньому. Подібно до ланцюга, він кілька разів обмотався навколо велетенського меча.

Раптом меч зупинився. Скільки б сили вона не докладала, він не зрушив з місця.

"Ця сила..."

"Дякую, що допоміг мені раніше. Тепер дозволь мені відплатити тим самим", - раптом пролунав голос згори.

Наступної миті Амра відчула величезну силу, що тягнула її меч. Коли вона спробувала смикнути назад, нічого не вийшло, і хоча вона застосувала всю свою силу, вона лише втратила рівновагу і впала прямо на спину.

Коли вона опанувала себе і підняла голову, щоб побачити, що сталося, вона побачила маленьку постать з чорними крилами і сяючою червоною бронею над собою. Важко було сказати, що це та сама людина, але через мить вона зрозуміла, що це той самий, хто атакував раніше.

"Я не планував тебе вбивати, я б цього не зробив, якби ти не втрутилася, але я не можу просто дозволити цим людям померти", - сказав Квін.

Зброя, яку він використав раніше, була його Зброєю душі. Броня на його тілі була загартованою кров'ю Небесного, яка живилася його власною кров'ю. Однак найдивнішим було те, що лише один із ланцюгів був у формі Закуття.

Тим часом інший перетворився на рукавицю, що з'явилася на іншій руці Квіна. Його рука набула форми кігтя, оскільки кінчики пальців на рукавиці з кожною секундою ставали яскраво-червоними. Потім вони почали подовжуватися, і з'явився кіготь з червоної аури, що став трохи більшим, покриваючи всю рукавицю.

Раптом Квін почав рухатися до Амри на землі, але не за власним бажанням. Скоріше, його тягнуло вперед.

За допомогою ланцюга, що обвивав меч, Квін зараз втягував зброю назад у себе. Це було набагато швидше, ніж біг чи будь-яка швидкість польоту.

Квін спустився з неймовірною швидкістю, врізавшись у міцне тіло Амри своєю рукою-кігтем, яка розірвала будь-яку броню та тверду шкіру. Це було так швидко і здавалося таким легким, ніби він занурив руку в озеро.

Кров миттєво хлинула з рани. Потім, коли його рука опинилася всередині тіла, він проштовхнув її глибше, і п'ять ліній аури розійшлися від рукавиці, розриваючи її тіло і розрізаючи його повністю від живота до ніг.

Коли Квін витягнув руку, Амра була вже мертва. Втягнувши кігті, Квін стояв там і повернувся до інших трьох.

Гео сидів на землі, спостерігаючи, як Квін тримає руку піднятою, ніби в переможній позі, і, бачачи, як один із величних представників його раси був так легко переможений, він міг думати лише про одне.

"Чи зробили ми правильний вибір... допомагаючи цій людині?" Бо в той момент, чесно кажучи, він не міг бути впевненим.

[Додано 3420 Небесних очок]

Використовуючи свою Небесну Зброю душі, він щойно дізнався, що атака нею на супротивника також дозволяє йому використовувати здатність Небесного висмоктування і отримувати Небесні очки від загиблих. Дивлячись на сповіщення, Квін знав, що Атос вклав чимало в двох, що були поруч із ним.

"Дякую, і ти також маєш інше застосування", - сказав Квін, піднімаючи руку, і кров з тіла Амри почала підніматися, а потім закрутилася навколо Квіна, як торнадо.

Зрештою, вона попрямувала до його Небесної рукавиці. Величезна кількість крові витекла з велетенської Амри, і все це зникло ось так. Те, що побачили Гео та інші двоє, було явно подвигом, який міг здійснити лише Бог.

Змахнувши крилами, Квін знову вирушив у дорогу, прямуючи прямо до Атоса. Це не зайняло багато часу, і він побачив, що місце, де той бився раніше, повністю змінилося.

На полі бою всюди були величезні кратери. Дірки були настільки глибокими, що з-під кори вирвалася Лава, але знайти місце, де вони билися, було легко. Потрібно було просто слідувати за енергією.

Саме тоді Квін побачив, що Атос якоюсь мірою бився на рівних із Сілом. Якщо бути точнішим, там було дев'ять різних клонів Сіла.

"Гей, Квін, ця енергія заважає рухатися. Мені б не завадила допомога!" - вигукнув Сіл, коли помітив Квіна, розмахуючи своїм маленьким мечем, що зіткнувся з великим мечем Атоса.

Потім вони зіткнулися, і потужний енергетичний вибух злетів у небо, розірвавши хмари й сягнувши далекого космосу. Сутичка між зброєю Сіла та всім арсеналом Атоса тривала, а ударні хвилі розходилися в усі боки, руйнуючи все, до чого торкалися.

Тієї ж миті один енергетичний промінь пролетів повз Квіна, спричинивши на задньому плані вибух, що за потужністю майже дорівнював ядерному.

Чесно кажучи, Квін не знав, скільки ще витримає планета, перш ніж буде знищена. Витягнувши обидві руки, він змусив свою рукавицю та парні ланцюгові клинки знову засяяти, цього разу створюючи зовсім нову форму, яку він раніше не використовував.

Коли червоне сяйво згасло, нарешті стало видно, що в нього в руках.

"Настав час повернутися до витоків", - сказав Квін, тримаючи дві велетенські червоні коси Небесної крові. Коси були темно-червоними, майже чорними. Там, де вони вигиналися біля країв, їх огортала сяюча червона енергія.