Розділ 1815 — Поранений чоловік

Після дивної сутички Квін та Сіл пішли відпочити в бар. Якщо чогось і було вдосталь, куди б вони не пішли, то це алкоголю. Сіл замовив якийсь вид віскі.

Його запах був настільки різким для Квіна, що здавалося, ніби він відчуває його смак у роті, навіть не зробивши ковтка. Що ж до самого Квіна, то він ніяк не міг вирішити, чого хоче, оскільки не бачив ніякої крові.

"Можна мені це?" - сказав Квін, вказуючи на квадратну пляшку з великою літерою « X » на етикетці. Хоча Квін гадки не мав, що це таке, він уже бачив таку форму пляшки раніше. Піднявши склянку, він понюхав її. Пахло все ще занадто міцно, але, заплющивши очі й затиснувши носа, він випив усе одним махом.

По виразу його обличчя можна було сказати, що Квін не отримав від напою жодного задоволення.

"Це так дивно, я маю на увазі, минуло 1000 років, і, здається, це вперше, коли ми з тобою випили разом", - прокоментував Сіл, роблячи ковток.

"Але якщо подумати, то це логічно. Ти ніколи не пив. Ні за весь той час, поки був студентом, ні поки спав".

"Це має бути так дивно. Чому ти взагалі це замовив?"

Дивне відчуття охоплювало Квіна. Його трохи знудило, а в горлі пекло. Він пам'ятав, що алкоголь - дивна субстанція, смак якої вампіри все ще могли відчувати. Особливо якщо вони насолоджувалися цим напоєм, будучи людьми, то й вампірами він смакував так само.

"Одна людина часто пила цей напій. Я подумав, що варто спробувати. Здивований, що побачив його в такому місці".

"Тут справді є щось для кожного і звідусіль", - зауважив Квін.

Минуло багато часу, але, судячи з тону голосу Квіна, Сіл знав, що той, швидше за все, говорить лише про одну з трьох осіб: Річарда Ено, Вінсента Ено або Артура.

"Ти все ще засмучуєшся через це. Знаєш, я, можливо, розумію", - сказав Сіл, роблячи ще один ковток.

"Я маю на увазі, згадай, у мене був батько, який змушував мене битися з власними братами й сестрами, а потім з якоїсь причини намагався мене вбити".

"Тож я розумію, що в мене батько - покидьок. Вибач, я мав на увазі фігуру "батька-покидька"".

Почувши це, Квін не відповів, а натомість замовив ще одну склянку і знову зробив те саме, випивши її одним ковтком. Він ще не відчув жодного ефекту, але, можливо, це було через те, що він пив занадто швидко. Він уже збирався замовити третю, як раптом чиясь рука простягнулася і схопила його.

"Гей, зупинись".

"Я знаю, що багато чого сталося, і не всі новини хороші, і ми в глушині, але я не хочу бачити тебе п'яним, я ніколи в житті не бачив тебе п'яним".

"Хоча думаю, після 1000 років це може бути цікаво, з твоїми силами це може бути лякаюче".

Слова найкращого друга допомогли йому трохи заспокоїтися, але, чесно кажучи, він просто намагався зрозуміти, чому люди так люблять алкоголь. Він ніколи не мав змоги відчути ті дні вечірок і тому подібного. Ціле життя було втрачено, і якщо вже напиватися, то варто хоча б раз це відчути.

Річ у тім, що приблизно через 10 хвилин Квін почав відчувати, як алкоголь б'є в голову. "Я думав, через особливості вампірів вони не можуть по-справжньому сп'яніти. Що зі мною відбувається?"

Його обличчя стало гарячим, а голова почала трохи хитатися, ніби її було важко втримати рівно.

"Ти серйозно?" - запитав Сіл. "Як хтось повірить, що ти якийсь бог, якщо ти навіть не можеш триматися після випитого?"

"Слухай, просто посидь тут і випий води. Тобі не треба ні про що хвилюватися. Ти занадто довго ніс усе на своїх плечах".

"Коли Ноґ повернеться, запитай, чи можеш ти зустрітися з капітаном, і розпитай його про Землю. Поспішати нікуди".

З цими словами Сіл залишив свого друга біля барної стійки. Чесно кажучи, Сіл не відчував, що варто хвилюватися: Квін був ніжною душею, нешкідливою людиною, і якби хтось почав до нього чіплятися, то, якби він захотів, він, мабуть, міг би знищити весь корабель.

"Що ж до мене, я збираюся знайти того Далкі, дізнатися, що він знає і чому він тут", - подумав Сіл, прямуючи до останнього місця, де бачили Далкі. Чого він не знав, так це того, що Ноґ уже давно повернувся, але ще не наблизився і не був помічений іншими. "Це чудово, я думав, як би їх розділити, але вони зробили це самі. Подивимося".

"Нам потрібно з'ясувати, де він зберігає кристали, тому ми не можемо бути з ним занадто грубими", - подумав Ноґ.

Розмірковуючи про це, він мав засмучений вигляд, але незабаром похитав головою. "Нам потрібні ці кристали".

*** *** ***

Сіл швидко піднявся на другий поверх. Він не використовував жодних своїх здібностей, бо не хотів нікого лякати, але були здібності, які він міг використовувати, не привертаючи уваги інших. Наприклад, рентгенівський зір.

На другому поверсі було спекотніше, ніж на першому, і на одній половині корабля все було зроблено з кам'янистої породи. Це була дивна зона. Там просто лежали люди на землі або на сонячних лежаках, зроблених із каменю, вбираючи тепло.

Все ж таки, йому знадобилося небагато часу з його рентгенівським зором, щоб помітити, де знаходиться Далкі. У великому відкритому просторі стояв гігантський вигнутий камінь, що було дивно бачити на кораблі. Він виглядав так, ніби з підлоги стирчала половина місяця.

Дійшовши до іншого боку, Сіл наблизився до Далкі, який виглядав розслабленим і лежав на спині, заклавши обидві руки за голову. Тепер, роздивившись його краще, ніж раніше, він без сумніву був Далкі.

"Можу я чимось допомогти?" - запитав Далкі.

Сіл розмірковував, як підступитися до цього. Він довго думав, що сказати, поки йшов сюди.

"Ти впізнаєш мій тип, мій вид? Ти знаєш про Землю?" - запитав Сіл.

Далкі якось відреагував: він широко розплющив одне око і подивився на людину перед собою. Оглянув його з ніг до голови, перш ніж нарешті дати відповідь.

"Я чув цю назву, але насправді нічого про неї не знаю", - відповів Далкі.

Сіл був упевнений, що Далкі бреше. Не було б жодного, хто не знав би про Землю. Вони були ворогами, місцем, яке вони намагалися захопити.

"Цього не може бути. Ти Далкі, як ти досі живий?" - запитав Сіл.

Тепер Далкі був справді зацікавлений, оскільки він більше не лежав і підвів верхню частину тіла. Раптом очі Далкі розширилися.

"Рухайся!" - крикнув Далкі.

"Що?"

"Я сказав: рухайся!" - вигукнув Далкі, і обидва його ока засвітилися. Сіл зробив так, як сказав Далкі, відскочивши вбік, і з очей Далкі вирвалися червоні лазери. Вони влучили в того, хто виглядав як людина, одягнена в повністю чорну легку броню.

Його відкинуло, і він почав ковзати по підлозі. Він використав свої інструменти, щоб розсіяти енергію, і, здавалося, був у порядку, але наступної секунди поруч із цією людиною з'явилися ще чотири такі самі чорні постаті.

"Що за чорт? Невже цей Далкі щойно врятував мене?" - подумав Сіл. "А що це за фігня виходила з його очей? Тільки не кажи мені..." Сіл уже впізнавав цю силу раніше. Він бачив, як її використовували багато разів, і це змусило його замислитися.

"Невже цей Далкі має здібність, справжню здібність?"