Розділ 1820 — Поводься відповідно. (Частина 2)

У третьому секторі панував хаос, але зрештою все почало вщухати, бо гості, що залишилися, вирішили сховатися. Це був великий корабель із безліччю приміщень, обладнанням та іншими речами. Оскільки здаватися вони не збиралися, то сиділи тихо, не видаючи ні звуку і не виказуючи себе.

Вороги вже розправилися з більшістю галасливих гостей, які продовжували чинити опір, але не йшли, бо ще не знайшли тих, кого насправді шукали.

Невдовзі нападники увійшли до великої барної зони. Їх було десятеро. Троє попереду тримали мечі, тоді як інші тримали напоготові зброю, щоб за потреби надати підтримку.

Один із озброєних чоловіків раптово помітив, як хтось ворухнувся під столом, і негайно вистрілив. Інші наслідували його приклад, зрешетивши столи і миттєво вбивши більшість гостей, що ховалися під ними.

"Ми не повинні вбивати їх, поки спочатку не переконаємося, хто вони такі!" - гукнув один із тих, хто був попереду.

Тільки-но йому зробили зауваження, як перед ними з'явилися дві жінки в чорних сукнях. Одна з них вибила зброю з рук ворога, а інша відштовхнула руку супротивника, перш ніж вдарити долонею в підборіддя іншого. Рухи були швидкими, а головною метою було заволодіти зброєю ворога.

Обидві дівчини, Вінс та Серіл, не вагаючись, розсікли тіла перед собою. Потім, утримуючи їх на місці, вони кинулися до озброєних людей, використовуючи їх як щити. Наблизившись, вони штовхнули тіла, кидаючи їх на інших.

Перш ніж ті встигли оговтатися і підвестися, обидві жінки перерізали їм горлянки, випускаючи дивну блакитну кров і вбиваючи їх на місці.

"Це наша провина", - почала важко дихати Серіл.

Дівчата відірвали шматки своїх суконь і закрили ними обличчя. Вони подивилися на хаос, що тривав навколо, але здавалося, що він добігає кінця.

Нападники зі зброєю швидко підкорили повну залу людей. Єдиним, хто продовжував битися, був Ноґ, який протистояв чоловікові з тризубом. Ноґ добре тримався: він був швидким, сильним і могутнім, і встиг розправитися з групою з десяти осіб, перш ніж натрапив на цього чоловіка.

І все ж, сили були нерівні.

"Ти все ще стоїш, але хіба ти не бачиш, що ми вже захопили корабель? Я думав, що корабель "Марпо" неможливо захопити?" - запитав чоловік, піднявши руки.

Потім він штовхнув тризуб уперед, і три струмені води, переплітаючись, влучили Ноґу прямо в живіт, відкинувши його назад. Він врізався в кілька столів у барній зоні, поки нарешті не зупинився.

Усі, хто був захоплений, поранений і ще живий, спостерігали за цим, думаючи, що це кінець їхнього життя.

"Ти не маєш уявлення, що робиш", - сказав Ноґ, підводячись і випльовуючи кров. Його одяг був розірваний, а все тіло вкрите синцями та переломами. "Якби капітан був тут, він би переміг вас усіх".

"І навіть якщо ти в це не віриш. Тепер, коли ви торкнулися цього місця, справжній власник "Марпо-Круїз" прийде за вами, де б ви не були!" - посміхнувся Ноґ.

Слова, які він вимовив, були його правдою. Він був задоволений тим, що після його смерті з усіма цими людьми розправляться, його засмучувало лише те, що він не зможе цього побачити.

Близько п'ятдесяти нападників у дивних масках були переможені, а решта зібралися за спиною чоловіка з тризубом. Їм більше не було потреби обшукувати решту території, оскільки все, крім одного місця, було перевірено.

Чоловік із тризубом приклав руку до вуха, щоб доповісти про це іншим групам. Від кількох із них надійшла відповідь, але від однієї не було жодного слова.

"Це дивно. Невже на цьому кораблі справді є хтось, хто міг їх знищити? Можливо, той капітан, про якого говорив цей хлопець. Хоча я в це не вірю... але, мабуть, ми її ще не знайшли", - пробурмотів він собі під ніс.

Він та інші пішли вперед, увійшовши до великої барної зони, що займала цілий зал. Це було останнє місце, яке вони ще не перевірили і де зараз перебували останні з тих, хто чинив опір.

"Ти в такому стані, щоб кидатися подібними словами, коли навіть стояти не можеш. Вони прийдуть за нами? Що ж, нехай приходять. Я готовий піти на цей ризик!" - сказав чоловік, знову спрямовуючи тризуб на Ноґа.

На кінчику зброї почала збиратися вода, і навіть Ноґ не був впевнений, чи витримає ще один удар.

"Чекай!" - вибігла дівчина з рожевим волоссям і стала перед тризубом. "Тобі потрібна я", - сказала вона, знімаючи свою імпровізовану маску і відкриваючи обличчя.

"Ось так. Це було б набагато простіше, чи не так?" - запитав чоловік.

"Якби ти просто вийшла від самого початку, все було б добре. Ти справді думала, що тут ти захищена і в безпеці?"

Вінс нічого не відповіла, лише стиснула кулаки, а на її лобі здулася велика вена. Вона скреготала зубами, але знала, що нічого не може вдіяти.

Двоє чоловіків схопили її за руки, збираючись забрати.

"НІІІ!" - закричала Серіл, виходячи зі свого сховку, одразу за одним із перекинутих столів. "Будь ласка, хто-небудь, допоможіть їй!"

Її очі були повні сліз, але сама вона не діяла, бо знала, що не впорається поодинці. Вона не могла битися з ними всіма сама. Усе, що вона могла робити, - це продовжувати кричати і благати про допомогу.

Інші нападники обшукували приміщення, щоб побачити, чи не ховається ще хтось, коли один із них натрапив на певну особу, що лежала на столі й спала; було чути хропіння, тож було зрозуміло, що він живий.

"Сер, що нам робити з гостями на "Раді", включно з цим?" - запитав нападник.

"Позбудьтеся їх усіх", - відповів ватажок.

"ЧЕКАЙ, НІ!" - закричала Вінс. "Я пішла з вами, ви отримали те, що хотіли, навіщо ви це робите? Вам не обов'язково це робити! Будь ласка!"

Жодні благання не допомагали. Вона зрозуміла це, коли солдати приготувалися використати зброю, але в цей момент її погляд упав на того, кому приставили пістолет прямо до голови.

"ТИ!" - закричала Вінс. "Ти ж бог, так! Ти довів це мені. Ти розповідав мені про всі ті речі, які зробив".

"Тож зроби їх зараз! Я бачила, як тобі було боляче, тобі було так боляче, бо ти казав, що не зміг врятувати своїх старих друзів, так? Так!" - продовжувала вона кричати.

"Будь ласка, допоможи нам, допоможи нам... Ти можеш допомагати людям, ти можеш зробити щось цього разу, щоб допомогти іншим!! Тож, будь ласка... прокинься, чорт забирай!" Останні слова вона вигукнула на повні груди, звук пролунав у всьому приміщенні, майже відлунюючи, але відповіді не було.

У кімнаті почувся звук заряджуваних гармат, і одна з них була спрямована прямо в голову чоловіка на столі. Вінс подивилася на нього, свою останню надію, його життя мало закінчитися саме так, аж поки вона не побачила руку чоловіка на зброї.

Вона не бачила, як він поворухнувся, вона лише помітила, що людина на столі тепер тримається за гармату. Нападник спробував вирватися, він доклав усієї сили, але зброя не зрушила з місця попри все.

"Стільки крику, у мене вже голова починає боліти", - почувся голос зі столу.

Саме тоді нападник помітив, що ніс чоловіка на столі почав сіпатися.

"Я чую запах крові".