Розділ 1822 — Не моя проблема

Через раптову атаку корабель зазнав значних пошкоджень, які потребували термінового ремонту. Тож замість того, щоб продовжувати запланований маршрут до наступного пункту призначення, капітан вирішив зупинити рух судна і наказав екіпажу розпочати аварійно-відновлювальні роботи по всьому кораблю.

Однак, оскільки пошкодження були надто серйозними, на борту не вистачало ресурсів, щоб повернути все до попереднього стану, тому вони звернулися по допомогу до головного відділення - штаб-квартири «Марпо». У відповідь капітану повідомили, що вони відправлять флот для ремонту, але на його прибуття знадобиться час.

До прибуття флоту капітану доручили підрахувати кількість загиблих на кораблі та оцінити обсяг завданих збитків.

Бували випадки, коли на цей корабель нападали, але зазвичай травмувався або, на жаль, гинув лише один чи двоє гостей. Проте нічого подібного раніше не траплялося, і вся ця справа потребувала термінового розслідування, щоб з'ясувати першопричину.

Однак залишалося питання: хто візьме на себе відповідальність за те, що сталося? Сказати було важко.

𝐟𝐫𝕖𝗲𝘄𝚎𝗯𝕟𝐨𝕧𝐞𝚕 . 𝕔𝕠𝐦

Гості круїзу мали власні проблеми, з якими їм доводилося розбиратися, тому будь-кому з них було б важко діяти, і саме тому вони спрямували більшу частину свого гніву на нападників. Але це призвело до найважливішого питання: знову ж таки, хто саме були ці нападники і чому вони атакували, адже було зрозуміло, що це не випадкові космічні пірати?

У командній рубці було скликано нараду, ініційовану самим капітаном. Серед присутніх були дві сестри, Ноґ, Сіл та Квін. Тепер усі вони перебували в одній кімнаті, сидячи за круглим столом навпроти одне одного.

Але настрій у кімнаті був, м'яко кажучи, дивним. Коли Сіл дізнався, що капітаном є Далкі, він не знав, як реагувати. Хороша новина полягала в тому, що їхній головний об'єкт інтересу, схоже, не збирався покидати корабель найближчим часом.

Раніше капітан-Далкі, відомий як Догут, запитав, чи можуть вони зустрітися в якийсь момент, і пообіцяв покликати їх, коли закінчить оцінювати ситуацію. Оскільки Сіл бачив, що Квін не в тому стані, щоб відповідати самостійно, він погодився.

Вони вдвох пішли в каюту відпочити, поки Квін нарешті не оговтався. Потім Сіл сів і пояснив усе, що сталося під час атаки, тоді як Квін майже нічого не пам'ятав про свої дії, лише окремі уривки.

Втім, це не мало значення, бо поки вони йшли назад до своєї каюти, чимало людей розповіли Сілу саме те, що зробив Квін, дякуючи тоді ще напідпитку Квіну.

Коли історію переповідали йому, вперше за довгий час на обличчі Квіна з'явився легкий рум'янець від збентеження, який ставав яскравішим, поки Сіл продовжував розповідь.

Зрештою, їх обох викликав капітан, що й привело їх до ситуації, у якій вони опинилися зараз.

Далкі встав, розпочинаючи нараду. Для двох людей було дивно бачити, як він поводиться так ввічливо і розуміюче.

Хоча для Квіна це було не надто дивно, бо погляд на капітана-Далкі нагадував йому про Бордена.

"Перш за все, я хочу розпочати цю зустріч із подяки вам обом", - Далкі жестом вказав на них рукою і злегка вклонився.

"Я бачив на власні очі, на що здатний цей білявий чоловік, і чув численні звіти від Ноґа та інших про те, що ви зробили".

"Якби не ви двоє, кількість життів, які ми втратили б на цьому кораблі, була б значно більшою".

По правді кажучи, Сіл не хотів, щоб Далкі ставився до них приязно, бо це ускладнювало їм завдання запитати про те, що їх цікавило. Сіл хотів дізнатися, чому Далкі має здібність і як він досі живий. Їм також потрібно було отримати від нього інформацію про Землю, і якби він не збирався нічого говорити, їм довелося б застосувати силу, що було б непросто зробити, якби вони стали з ним друзями.

План Сіла та Квіна перед приходом сюди полягав у тому, щоб спочатку вислухати, про що йдеться на нараді, а потім діяти залежно від обставин.

"Та нічого страшного. Я навіть не пам'ятаю, що зробив!" - віджартувався Квін, ледь посміхаючись, що викликало смішки у Вінс та Сіріл.

"Отже, я покликав вас усіх сюди, тому що ми повинні з'ясувати, чому цей невідомий ворог атакував круїзний лайнер «Марпо». За словами Ноґа, схоже, що командир цієї групи полював на вас", - Догут вказав на Вінс.

"Тож було б найкраще, якби ви могли пояснити".

Вінс на секунду замовкла, опустивши голову. Саме тоді її сестра Сіріл взяла її за руку і кивнула.

"Ми повинні сказати їм, що нам потрібна його допомога, так?" - додала вона.

Випрямившись, Вінс також кивнула і, зробивши глибокий вдих, почала пояснювати.

"Я поясню все від самого початку, щоб ви краще зрозуміли нашу ситуацію. Я Вінс Трейл. Принцеса раси Меремеріал, і зараз ми в бігах".

"Наша планета завжди була розділена на дві фракції, дві групи людей, які вважають, що мають право правити нашою расою. Однак жодна зі сторін не могла взяти гору над іншою через рівність наших сил".

Початок розмови мав багато спільного з поточною ситуацією на Землі, тому Квін був трохи зацікавлений. Проте, як він заявляв раніше, він не був зацікавлений втручатися у чужі справи.

"На одному боці у них є могутній бог, який їх підтримує. Він дарує їм дивні сили для боротьби з нами, а на нашому боці є легендарний звір, Гідра, якого контролює мій батько, Король".

"Одного дня мій батько і легендарний звір раптово зникли. Навіть після довгих пошуків і багатьох днів не було жодних новин про нього".

"Зрештою, дехто з нашого народу почав вірити, що вони загинули, і через це терези сили схилилися в інший бік, дозволивши іншій фракції захопити владу і знищити нашу армію".

"Через усе це у нас із сестрою не було іншого вибору, окрім як тікати, але вони продовжували переслідувати нас. Вони хочуть знищити наш родовід, щоб ніколи не було повстання, але перед цим вони хочуть, щоб ми були живі. А щодо того, чому він хоче, щоб ми були живі, то це тому, що наша кров відімкне Королівську залу. Це дасть йому доступ до зброї та могутніх артефактів, посилюючи іншу фракцію".

Четверо присутніх у кімнаті зрозуміли, що відбувається. Чесно кажучи, це була історія, яку чули багато разів, просто в різних інтерпретаціях. Повстання, зрада або просто зіткнення двох фракцій, де одна сторона знищує іншу.

"Ось чому ми сіли на круїзний лайнер «Марпо»!" - пояснила Сіріл. "Ми шукаємо могутніх воїнів, які допомогли б нам дати відсіч. Наш народ перетворили на рабів або катували лише за те, що вони підтримували нас. Ми повинні звільнити їх і повернути наш світ".

Саме тоді Квін підвівся зі свого місця.

"Слухайте, мені шкода, але, як я вже казав раніше, я не дуже хочу і не маю часу в це вплутуватися. Щоразу, коли я втручаюся, люди все одно гинуть, а мені потрібно повернутися на Землю."

"Тож якщо ніхто в цій кімнаті не може допомогти нам повернутися на Землю, ми покинемо це місце і продовжимо свій шлях."

"Це не означає, що вас це не стосується," - втрутилася Вінс. "Якщо вони схоплять нас і отримають у свої руки ці скарби, це стане руйнівним для всієї галактики. Ви ж бачили, з якими людьми маєте справу, чи не так? І ми не просимо вас допомагати нам безкоштовно. Ви можете забрати скарби собі, якщо досягнете успіху, ми просто хочемо, щоб наш народ був вільним. Тож ми благаємо вас, від імені цілої раси, будь ласка, допоможіть нам."

Погляд у її очах дратував Квіна, бо десь у глибині душі він хотів їм допомогти. Це було в його натурі; він просто був таким, але він мусив розставити пріоритети, хто важливіший. Тож, не сказавши ні так, ні ні, Квін вийшов із кімнати, а Сіл швидко пішов за ним.

Вони йшли коридором, поки Квін зрештою не зупинився і не поклав руки на голову.

"Гей, не хочу додавати стресу до цієї ситуації, але ми збираємося їм допомогти?" - запитав Сіл.

"Тепер і ти?" - відповів Квін, але помітив щось дивне.

Поруч із ним у Сіла раптом з'явився дивний вираз обличчя, і, прислухавшись, Квін помітив, що серце останнього б'ється трохи швидше.

"Що не так?" - запитав він.

Сіл озирнувся назад, перш ніж відповісти, чухаючи потилицю.

"Ну, річ у тім... ти пам'ятаєш, як вона казала, що її батько і Гідра зникли? Гм, ну, е-е, ти пам'ятаєш той тризуб, який у мене є?"