Розділ 1828 — Місце для смерті

Проходячи крізь трубу, дві сестри відчули на своїх тілах величезну перевантаженість. Їм було важко рухатися, якщо взагалі можливо. Вони думали про те, щоб спробувати вибратися з труби й дістатися до двох інших, але Вінс миттєво відкинула цю ідею, трохи поміркувавши.

Зламати трубу не було варіантом. Навіть якби їм якимось чином вдалося зруйнувати будівлю, вони б привернули до себе багато зайвої уваги через знищення «Гідросистеми», не кажучи вже про те, що вони опинилися б наодинці посеред глибокого океану. Загалом, руйнування труб не варте було такого ризику.

"Мені шкода, хлопці... ви прийшли сюди, щоб допомогти мені, а тепер я не знаю, що станеться", - Вінс стиснула кулак, і врешті-решт братів і сестер викинуло з їхніх труб у глибокий океан.

Як тільки їхні тіла врізалися у воду, вони миттєво відчули, як відбувається щось дивне. Їхні ноги почали зливатися і рости, поки вони трималися разом, потім луска на їхніх тілах розрослася і вкрила все обличчя, і, нарешті, з того місця, де були ступні, висунувся риб'ячий хвіст.

У Серіл луска на нижній частині тіла була блискучо-синьою, тоді як луска її сестри Вінс сяяла яскраво-рожевим кольором. Вони обидві перетворилися на те, що більшість людей на Землі називали міфічною істотою - русалкою.

Перед ними було якесь велике місто, і його знайомий вигляд підтвердив, що вони дісталися правильного пункту призначення. Це місто називалося Мерсіл, столиця раси Меремеріал. Так само, як і в місті раніше, тут було кілька хмарочосів. Тільки ці більше нагадували палаци з гігантськими завитками навколо, що робило їх величними та додавало їм аури величності.

Від усього міста також виходило елегантне сяйво, а в кінці стояв королівський палац, який навіть у глибокому морі виблискував яскравими кольорами й освітлював усе навколо. Обидві могли бачити все чітко, навіть попри те, що були ще далеко від місця, куди їх викинула «Гідротруба» у глибокий океан.

Те саме було й з іншими, хто вийшов із труби, тільки вони вже пливли до «Гідростанції», яка була біля підніжжя міста і була приблизно в п'ять разів більшою за ту, з якої вони вирушили.

Водночас вони також помітили кілька труб, подібних до тієї, якою користувалися вони, що йшли з різних напрямків, і з них вилітали нові люди, які, як і інші, пливли до станції.

"Що це за люди? Щось точно відбувається", - дивувалася Вінс, і ця думка змусила її почуватися ще тривожніше, ніж раніше. Хоча місто було популярним місцем, це було зовсім інше. Усі бігли до нього так, ніби від цього залежало їхнє життя.

Швидко розвернувшись у воді, Вінс подивилася на свою сестру, яка нервово стискала руки.

"Що сталося, Серіл? Де зараз ті двоє? Чому вони не з нами?! Ти не знала, що труби відправлять їх в іншому напрямку?" - запитала Вінс.

"Я не знала, я не знала!" - відповіла Серіл.

"Коли я купувала квитки в касі, вони не ставили жодних запитань чи чогось подібного. Тож здавалося, що ніхто нічого не помітив, і я купила однакові квитки для всіх нас. Мені шкода".

Серіл розплакалася, думаючи, що це її провина, і її сестра, побачивши це, більше не могла кричати чи звинувачувати її. Пливучи крізь воду, вона підпливла до сестри й обійняла її, щоб заспокоїти.

"Усе гаразд, Серіл. Зараз важкі часи, у нас багато думок у голові, і, зрештою, це те, що нам двом потрібно зробити".

"Можливо, вони спостерігали за нами від самого початку і хотіли, щоб ми були самі? Нам потрібно бути обережними відтепер", - сказала Вінс.

"Але ми не можемо відволікатися. Нам потрібно продовжувати наше завдання. Ми повинні увійти в місто і якимось чином дістатися до Королівського сховища".

"Тепер усе залежить від нас, і ми повинні виконати свою частину, щоб інші могли нам допомогти", - Вінс почала відпливати, а Серіл була неподалік.

" " " - " -

Квін і Ноґ пройшли крізь густі джунглі й тепер увійшли до міста. Там були великі відкриті, широкі вулиці, які дозволяли їм легко досліджувати місто. Єдине, що вони помітили, було щось дуже дивне.

"Гей, тобі не здається, що це місце трохи порожнє?" - запитав Ноґ.

"Порівняно з пляжем і всім іншим, здається, що всі прямували до станції. Вони тікають чи ховаються?"

Почувши це, Квін кивнув. Він теж це помітив. Це більше було схоже на те, що місце було покинуте. Зрештою, Квін помітив старого в торговельному наметі. Той смажив на грилі дрібну рибу та креветок.

"Чи вважається це канібалізмом? Гадаю, навіть риби їдять рибу на Землі, тож це мало б сенс", - сказав Квін.

У старого був великий плавець на спині, перетинчасті руки та зморшки по всьому тілу.

"Чому місто таке порожнє?" - запитав Квін.

"Порожнє? Хіба тут немає людей?" - відповів старий, повертаючи голову ліворуч і праворуч.

"Ти правий. Нікого немає. Гм... Я пам'ятаю, як деякі клієнти говорили про королівську церемонію. Це було сьогодні? Не можу пригадати. Бажаєте риби?"

Старий перескакував з теми на тему, але Квін отримав достатньо інформації, яка йому була потрібна від цього чоловіка.

"Королівська церемонія? Це тому всі так поспішають? Усі їдуть до Столиці?"

"Можливо, щоб коронувати цього хлопця Янні? У будь-якому разі, нам не варто так сильно хвилюватися за них, правда? Твій капітан - сильний хлопець?"

"Так, - відповів Ноґ. - Якщо твій друг такий сильний, як ти кажеш, вони вдвох мають впоратися з будь-якими неприємностями, з якими зіткнуться".

Хоча Квін погодився, він почав озиратися навколо. Можливо, було щось, що їм двом варто зробити, щоб привернути увагу, аби іншим було легше.

"Що ж, я не хочу лізти у воду, але, можливо, є інший спосіб, інша велика сила, яка точно приверне їхню увагу". Промовивши ці слова, Квін подивився в далеке небо, де можна було побачити великі кораблі та цілий флот. Це був запасний план, але тепер виникало питання: як довго Квін чекатиме, перш ніж вирішить, що йому потрібно діяти самому?

—---

У цей момент людина і Далкі швидко рухалися крізь труби. Минуло чимало часу з того моменту, як їхні труби відокремилися від двох дівчат.

На відміну від дівчат, і Далкі, і Сіл були впевнені, що зможуть вибратися з труби. Єдине питання було в тому, де вони опиняться, якщо зроблять це? І куди їм доведеться йти?

Вони не мали жодного уявлення, де і як довго плисти у величезному океані, щоб знайти місто. Зрештою, було краще дозволити трубі доставити їх куди-небудь, де б це не було, і планувати вже звідти. Там мала бути інша «Гідростанція», до якої вони могли б отримати доступ з того місця.

Вилетівши з нижнього кінця труби, вони обоє врізалися у воду. З їхніми тілами нічого не сталося, але Сіл одразу почав використовувати навколо себе здібність води, щоб полегшити рухи та дихати під водою.

"Гей, я можу рухатися легше, ніж думав. Керування водою в морі робить мої рухи повільнішими, ніж на суші, але це не так вже й погано. Можливо, коли я звикне до швидкості, все буде гаразд", - подумав Сіл.

Він обернувся, щоб подивитися, як там Догут, і той теж виглядав непогано. Використовуючи свій великий хвіст, Далкі плив крізь воду відносно легко. Тепер, коли вони опанували себе, виникло питання: де саме вони знаходяться?

Вони вдивлялися вперед, і видовище було зовсім не таким, як вони очікували. Там не було міста, принаймні такого, на яке вони сподівалися. Натомість там були підводні руїни того, що колись було містом, і тепер воно було вкрите дивним зеленим мохом та іншим.

І в полі зору не було жодної споруди, яка виглядала б цілою; хтось або щось знищило все, і руїни, здавалося, тяглися на милі.

"Що це за місце? Навіщо їм взагалі мати щось подібне?" - сказав Сіл.

Саме в цей момент, вилетівши з однієї з труб позаду них, риболюдина перетворилася на щось схоже на хвору черепаху. Повільно він почав плисти в їхній бік і далі в руїни.

"Гей!" - гукнув Сіл. "Вибачте, що турбую, але що це за місце? Чи є поблизу гідростанція, щоб ми могли звідси вибратися?"

Черепахолюдина повільно повернув голову. Його очі виглядали мертвими, коли він витріщився на них обох.

"Що це за місце... ви прийшли сюди і навіть не знаєте? Це місце, куди люди, які більше не хочуть жити... приходять помирати", - вимовив черепаха, продовжуючи дрейфувати до руїн.