Розділ 1831 — Коронація. (Частина 1)

Обом жінкам вдалося без проблем потрапити до столиці раси Меморіал.

Зазвичай у них виникли б труднощі з проникненням у Гідростанцію та саме місто, намагаючись уникнути поглядів вартових та інших, але, на щастя, здавалося, що принаймні удача поки що на їхньому боці.

Тисячі людей прийшли сьогодні до міста, щоб відсвяткувати коронацію нового короля, Янні. Вони не знали про це, коли вперше прибули на місце, але, використовуючи великий натовп як перевагу, щоб оминути слабку охорону в Гідростанції, вони почули, як люди схвильовано говорять про цю подію.

Опинившись у місті, обидві дівчини вирішили перепочити, пропливаючи між двома будівлями, і спостерігали за всіма, хто пропливав повз.

"Що сталося?" - запитала Серіл, повільно підпливаючи до своєї сестри. По її обличчю текли сльози. Останнім часом вона бачила, як сестра плаче частіше, але принаймні раніше вона знала, що було причиною. Зараз же вона не розуміла, що до цього призвело.

"Ці люди, хіба їм байдуже, що відбувається з нашою сім'єю?" - відповіла Вінс.

"Ми роками служили їм, намагаючись зробити все можливе, щоб забезпечити їм краще життя, захищаючи їх і жертвуючи заради них своїми життями."

"Королівська армія була захоплена, включно з сім'ями, проте ці люди нічого не роблять. Натомість вони просто прямують до міської площі, щоб відсвяткувати перемогу того, хто відповідальний за це. Хіба їм байдуже до наших життів, до того, як довго ми були в бігах!"

Оскільки вони були під водою, її сльози було важко помітити, але очі Вінс налилися кров'ю, а сльози були великими й легкими, через що вони піднімалися вгору, наче бульбашки повітря.

"Ти довго йшла слідами свого батька. Ти повинна знати, що люди егоїстичні. Вони не повстануть, бо це вплине на їхнє життя, а те, що відбувається між двома групами, - не їхня справа."

"Тобі не варто брати це близько до серця. Така вже природа людей. Люди егоїстичні", - намагалася заспокоїти її Серіл.

Хоча вони були сестрами, Серіл ніколи не претендувала на трон. Тому вона ніколи не відчувала величезного тиску і не відчувала, що втратила щось, коли Хижаки захопили владу, саме тому вона могла трохи краще зрозуміти людей, ніж Вінс.

Витираючи сльози й розтираючи запалені очі, Вінс відновила самовладання і зміцнила свою волю, бо знала, що не може дозволити собі здатися. Вона повинна бути сильною заради людей, які покладалися на неї, тих, хто працював у палаці й піклувався про неї, і тих, хто був захоплений у полон за підтримку її сім'ї.

Вінс глибоко вдихнула і швидко попливла в натовп людей, а Серіл послідувала за нею, і тепер вони знову були на вулиці. Було очевидно, куди вони прямують: до головної площі. Це був центр міста, який, безперечно, був заповнений гамірними крамницями, ресторанами та сценами по всій території.

Посеред площі був великий фонтан, що випускав містичне рожеве світло, а перед ним стояла статуя її батька, зроблена з чистої перлини.

Сьогодні, однак, це місце виглядало не так, як раніше. Воно було зовсім іншим. Там звели гігантську сцену. Вона виглядала як досить великий піратський корабель. З іншим кораблем зверху і ще одним над ним. Вона була багаторівневою і раніше слугувала базою Хижаків.

У минулому їм не дозволялося ступати в таке місце, тому вони плавали на поверхні відкритого моря. Для Мерсіл це було дивне і важке видовище.

"Який план?" - прошепотіла Серіл.

Обидві були в кінці натовпу, дозволяючи іншим пройти вперед.

"Ми чекаємо, поки почнеться церемонія коронації. Я уявляю, що всі генерали будуть тут, щоб стати свідками цього, включно з Янні. Це буде ідеальний час, щоб вирушити до Сховища і відкрити його."

"Тоді нам просто потрібно поспішити і вибратися звідси якнайшвидше."

Вони чекали добрих двадцять хвилин, і тепер усе місце було повністю заповнене, плече до плеча, і нарешті пролунав ріг, що рознісся по всьому місту.

"Усі, будь ласка, вітайте єдиного і неповторного Янні Блінга!" - оголосила величезна істота, схожа на кита.

Натовп зробив так, як він сказав, вітаючи та розмахуючи руками, і, звісно, Вінс цього не робила, на знак протесту проти всього цього. Їй довелося нагадати собі слова Серіл, сказані раніше, бо зараз вона відчувала, що стоїть серед купки лицемірів.

Коли натовп заспокоївся, досить велика постать вийшла з дверей і ступила на палубу корабля. Він був м'язистим і мав жовтуватий колір шкіри. У нього було по три руки з кожного боку і дві ноги, на всіх них було кілька круглих присосок. І нарешті, на всьому тілі Янні був дивний візерунок, схожий на сині кільця.

На його шкірі можна було побачити кілька синіх кілець, що виділяло його серед інших, які незабаром приєдналися до нього. Там були ті, хто виглядав як акули, крокодили, косатки, риби-меч та інші, але що стосується найстрашнішого з них усіх, Янні, то він нагадував восьминога з Землі.

"Я знав, що цей день настане", - були першими словами Янні, коли він підняв дві свої руки.

"День, коли люди приймуть Хижаків. За старого правління було лише питанням часу, коли наша власна політика розчавить нас."

"Намагаючись догодити кожній людині, компенсуючи слабкість інших, намагаючись зробити їх рівними, і караючи тих, хто є великими і робить найбільше для нашої раси."

"Верховна Істота сказала мені, що існують загрози, про які нам варто хвилюватися, тому, щоб захистити кожного..."

"Я вирішив діяти і замінити режим, який поводився невігласьки і сіяв хибне відчуття... світ, що приховував справжню правду."

"Але тепер часи змінилися, і цей день знаменує новий початок!"

"Разом ми зосередимося лише на вдосконаленні і на тому, щоб стати найкращими з найкращих, щоб зробити наші життя і нашу расу найкращими, не лише в галактиці, а й у всьому всесвіті!"

З натовпу пролунали гучні вигуки тих, хто щиро вірив у те, що говорив Янні. Інші були захоплені моментом завдяки цій харизмі, але були й ті, хто бачив усе наскрізь і був трохи обережнішим.

"Чи означає це, що ми підемо на війну?"

"Війни не було сотні років. То про яку загрозу він говорить? Чому ми повинні діяти зараз?"

"Хіба раніше все не було добре?"

Її очі засяяли, коли вона вперше почула ці слова.

"Є ті... хто цінує те, що ми зробили. Вони можуть не говорити про це відкрито, але їхні дії щойно доводять це. Батьку... ти не витратив свій час даремно."

Думаючи про це, Вінс подивилася на статую свого великого і старого батька з тризубом у руках. Це додало їй сил, аж поки вона не почула звук удару, і наступної секунди голова її батька впала зі статуї й покотилася на підлогу.

"Старого правління більше немає!" - вигукнув Янні. "Церемонія коронації розпочинається."

З будівлі неподалік почулося кілька вибухів, що розсипали іскри в центрі. Схоже, до цієї події готувалися ґрунтовно, і сьогодні на всіх них чекала справжня вечірка.

Вінс відчувала, що хтось спостерігає за ними, адже з усіх днів, коли вони могли повернутися, саме сьогоднішній був ідеальним для їхніх дій.

"Гаразд, рушаймо", - сказала Вінс, розвертаючись, готова відпливти й вирушити за маршрутом центру, щоб потрапити до палацу. Вона пропливла лише кілька метрів, як почула гучний крик.

"ПРИНЦЕСА Вінс ТУТ! ПОВТОРЮЮ, ПРИНЦЕСА Вінс ТУТ!" - хтось вигукнув ці слова на повні легені. Люди миттєво звільнили простір навколо Вінс, і тепер кожен міг її бачити.

"О, що це?" - промовив Янні з посмішкою на обличчі. "Принцеса повернулася додому і прийшла прямо до мене. Який сюрприз, справді, який сюрприз".

Тепер, коли її помітили, Вінс не могла втекти. Вона знала це, але ще більше її розбивало серце, коли вона дивилася на ту, хто крикнув і сповістив усіх.

"Серіл... чому?" - Вінс ледь могла щось вимовити, бо решта слів застрягла в неї в горлі.

Замислившись, вона згадала, як труби відправили двох інших в інше місце, і тепер це вже не здавалося випадковістю.