Розділ 1879 — МІЙ ЧОЛОВІК!!!

Всередині споруди, схожої на замок, Лейла визирала у вікно, дивлячись на всіх Вампірів внизу. На обличчях людей були посмішки, а вулиці були освітлені. Навколо панувала приємна атмосфера.

Базу Червоних Вампірів відбудували до того стану, яким вона була колись. Була можливість переїхати знову, але Лейла відчувала, що тепер це місце має історію для людей, які тут живуть. Це надавало всій території більшої цінності. Для них це відчувалося більше як дім, і вони пройшли через відбудову свого дому.

"Я прийняла правильне рішення, залишившись тут", - подумала Лейла.

"Ви впоралися надзвичайно добре", - заявив Ксандер у кутку кімнати, вклонившись. Весь цей час він залишався поруч із нею, допомагаючи їй усе виправити та відбудувати.

Крім того, він був щасливий, бо ніколи не бачив Лейлу щасливішою за ці 1000 років. Це було майже так, ніби ставши лідером Червоних вампірів, вона знайшла мету, якої їй бракувало.

"Нарешті вона може забути про Квіна і продовжувати жити своїм життям. Мені шкода це казати. Я знаю Квіна, ти багато зробив для неї, і я знаю з історій, які Лейла розповідала про вас двох, що ти піклувався про неї, але оскільки ти знову зник, може пройти ще 1000 років, перш ніж ви знову побачитеся.

"Я не хочу, щоб вона чекала так довго, не знову".

𝚏𝐫𝚎𝚎𝕨𝚎𝐛𝕟𝚘𝐯𝚎𝗹 . 𝕔𝐨𝗺

Піднявши голову, щоб подивитися на Лейлу, він раптом побачив, що за її спиною з'явився портал. Ксандер негайно, не гаючи часу, кинувся через кімнату, кров'яна аура оточила його кулак, коли він завдав удару.

Він врізався в щось тверде, і сила удару здригнула кімнату. Однак те, що, або хто вийшов із порталу, зараз тримало його кулак.

"Тобі не слід нападати на гостей ось так", - відповів Сіл.

"Гостей? Ти порушник!" - Коли Ксандер сказав ці слова, він намагався зрозуміти, хто перед ним. Судячи із запаху, це була людина, але як будь-яка людина могла так міцно тримати його кулак.

Лейла обернулася і могла бачити лише його потилицю. На відміну від Ксандера, вона не відреагувала одразу, але тримала руку на своєму чорному мечі, який завжди був при ній.

"Усім було б краще, якби ви заспокоїлися, - заявив таємничий чоловік. - Я тут лише тому, що хочу відвести вас до Квіна".

Ці слова заморозили їх обох, і перш ніж вони встигли збагнути, Сіл схопив Лейлу за руку, яка була застигла, і відкрив ще один портал, забравши її з собою.

Тим часом Ксандер залишився приголомшеним на місці, Лейли та таємничого чоловіка більше не було перед ним.

"Він сказав… Квін? Квін повернувся… Сподіваюся, цей результат буде хорошим для неї", - заявив Ксандер, посміхаючись, і вирішив почекати в кімнаті на її повернення.

" " Портал відкрився назад у лабораторії, де були Лоґан та інші, і першою, спотикаючись, пройшла Лейла, а слідом за нею - не хто інший, як Сіл.

"Гаразд, схоже, всі тут. Схоже, ми можемо поговорити про те, що робити", - посміхнувся Сіл.

Спочатку очі Лейли зупинилися на Лоґані, він був таким же маленьким, як вона його пам'ятала, але минуло багато часу з моменту їхньої останньої зустрічі. Її серце трохи заболіло, коли вона подумала про весь час, який провела по той бік усього цього.

Після цього вона повернула голову, і її погляд впав на решту групи. Вона бачила їх усіх під час нападу раніше. Потім, нарешті, вони зупинилися на одній людині… Квіні.

Вона одразу зрозуміла, що це він: його довге чорне волосся, ідеально симетричне обличчя та загострене, але сильне підборіддя. На її обличчі не було жодних емоцій. Інші уважно дивилися, щоб побачити, що виражатиме її обличчя, але воно виглядало спокійним і зібраним.

Однак на її тілі було щось, що реагувало, і це були її роги. Вони постійно ставали яскраво-червоними і охолоджувалися. Це було схоже на серцебиття, тільки воно було неймовірно швидким, оскільки роги продовжували блимати і блимати.

Крім цього, вони двоє просто стояли і дивилися одне на одного деякий час. Жоден із них не промовив ні слова.

"Це той, хто подобається татові!" - вигукнула Мінні і вказала пальцем. Вона вже деякий час стежила за їхньою історією.

Джессіка негайно підхопила Мінні і закрила їй рот. Більше, ніж будь-коли, ця сцена завдавала їй чималого болю.

"Я програла… Я вже знаю, що програла. Я ніколи раніше не бачила, щоб цей хлопець так реагував або дивився на людину таким чином", - подумала Джессіка. "Принаймні тепер я можу рухатися далі. Мені варто просто думати про Квіна як про недосяжного Героя, як про суперзірку в кіно".

"Гаразд, усі!" - вигукнув Пітер, плескаючи в долоні. - "Давайте дамо цим двом трохи простору. Очевидно, що ми викликаємо у них ніяковість. Ми повернемося і поговоримо про це, коли ви закінчите, просто дайте нам сигнал".

Пітер сказав це, відходячи, і всі інші також пішли в інший бік лабораторії, з поваги до них двох. Саме тоді вони побачили, що Лоґан робить щось дивне.

Він підійшов до одного зі своїх комп'ютерних терміналів і поклав на нього руку. Потім, через кілька секунд, з'явився екран. На самому екрані були не хто інші, як Квін і Лейла.

"У мене в лабораторії всюди камери, до яких я маю доступ. Вони в моїй лабораторії, тому я не бачу нічого поганого в тому, щоб зробити це".

Інші нічого не сказали, бо їм теж було цікаво, що станеться. Тому вони зібралися навколо монітора спиною до Квіна та Лейли.

"Квін…" - сказала Лейла, будучи першою, хто заговорив. - "Минуло так багато часу… так дуже багато". Лейла думала, що зможе стриматися, але тепер, коли інші були далеко, краплі сліз покотилися по її щоках, і в горлі з'явилася грудка.

"Я… я так хвилювалася, так хвилювалася, що ніколи більше не зможу тебе побачити. Були дні, коли я думала, що забула, як ти виглядаєш. Ти… ти з усіх людей у світі, людина, про яку я думала, що ніколи не забуду.

"Я відчувала таку провину за те, що забуваю твоє обличчя, і я говорю не про ті, які вони розклеїли на статуї, я говорю про справжнє обличчя, яке зараз переді мною". Вона схлипнула і витерла сльози.

"Лей-"

"Дай мені закінчити", - сказала Лейла, опустивши голову. - "Я чекала на тебе, Квіне… Я чекала і чекала, чекала на той день, коли ти повернешся, а потім почула, що ти повернувся, але знову зник.

"У мене була надія, і її відкинули. Моє серце знову вирвали. Мені було так боляче, так боляче, що я вирішила поховати тебе всередині себе, поховати тебе… і спробувати забути про тебе".

Нарешті Лейла підняла голову, її очі були опухлими від плачу, сльози все ще текли по її обличчю, а щоки були трохи круглішими, ніж раніше.

"Я… зрозуміла, що не можу, Квіне. Я ніколи не зможу забути про тебе, тому що я кохаю тебе".

Після цього не пролунало жодного звуку, жоден крок не торкнувся підлоги, Квін раптом опинився прямо перед Лейлою. Він рухався так швидко, що вона не встигла помітити. Перш ніж вона встигла щось зробити, він обійняв її, міцно притиснувши до своїх грудей.

"Лейло", - сказав Квін, його голос був трохи хрипким і тремтячим. - "Що б зі мною не сталося, ти завжди була поруч. Ти була там на початку, коли я перетворився на це. Ти залишилася зі мною, хоча я був іншим, і ти ніколи не ненавиділа мене за те, що я втягнув тебе в увесь цей безлад.

"Натомість ти залишалася поруч зі мною кожного разу і продовжувала намагатися допомогти мені по-своєму. Я почув від інших про все, що сталося, і тепер я розумію. У будь-яку секунду все з нашого життя може бути відібране.

"Тому я не збираюся приховувати свої почуття, я не збираюся просто чекати, поки щось станеться. Я повинен робити все сам, як завжди робив, і це стосується моїх почуттів до тебе. Минулого разу я не зміг цього зробити, але цього разу я зроблю".

Пальці Квіна ніжно торкнулися її шиї. Лейла відчула, як якась сила потягнула її вперед, а по всій шиї пробігло поколювання. Їхні обличчя наблизилися, і Лейла вдивлялася в очі Квіна. У наступну мить, подавшись уперед, Квін з’єднав свої губи з губами Лейли.

Вони цілували одне одного, заплющивши очі, прагнучи цього довгоочікуваного моменту.

"ТАК, МІЙ ЧУВАК!" - вигукнув Пітер і почав плескати в долоні.

Усі інші, хто дивився відео, також почали радісно вигукувати, підтримуючи Пітера в цей радісний момент.