Розділ 1956 — Політ на велику відстань

Бій Пітера та Ерін аж ніяк не був легким для жодного з них. Хоча Пітер тепер мав набагато більше Небесної Енергії, ніж минулого разу, що певним чином підсилило його, це мало допомогло проти Ерін. Навіть попри те, що він завдав прямого удару, було зрозуміло, що вона в порядку, і йому доведеться постаратися більше, якщо він хоче взяти гору в цій битві.

Однак, якщо Пітер і мав якусь рису, то це була невтомність: він не дав їй ні секунди на відновлення і вже знову почав обсипати її ударами кулаків, завдаючи їх один за одним, перш ніж вона встигла зреагувати.

"Твоє тіло, мабуть, ще навіть не повністю загоїлося, а ти вже намагаєшся атакувати мене!" Тримаючи меч у стані полум'я, Ерін відчула потребу завдати більше шкоди.

Хоча крижаний меч, можливо, і сповільнив би інтенсивність атак Пітера, вона знала, що це не завдасть йому суттєвої шкоди. Тому, розмахуючи мечем, вона спробувала вдарити по кісточках пальців Пітера.

Її мечу все ще було неможливо прорізати дивну чорну субстанцію, якою Пітер чомусь покрив свої кулаки, але полум'я від кожного удару мало певний ефект, коли воно злітало з меча і спрямовувалося прямо в груди Пітера, щоразу трохи відштовхуючи його назад.

"Меч випускає полум'я лише під час помаху, але якщо я використаю третю стадію Ци, я зможу спрямувати полум'я на більш вразливі точки і продовжувати завдавати шкоди Пітеру таким чином", - швидко придумала план Ерін.

Однак, як і раніше, Пітера, здавалося, не хвилювало полум'я, що палало на його тілі, і він викинув два кулаки одночасно, вистріливши ними, як з дробовика - сповненими сили та могутності.

Був лише один спосіб, який спав на думку Ерін, щоб заблокувати цю атаку. Тому, знову розмахнувшись мечем, щоб зачепити обидві руки Пітера, вона сама підстрибнула в повітря завдяки інерції меча.

"Чорт забирай. Цей неживий теж може використовувати Ци. Навіть якби я заблокувала атаку, сила та ударна хвиля все одно влучили б у мене. Відколи це він став таким розумним?"

Справа в тому, що Пітер взагалі не думав про те, що робить, у нього в голові була лише одна думка, яка й була паливом для його агресії.

"Вбити... вбити... вбити... Я повинен вбити її. Тоді Квіну не доведеться цього робити. Якщо я позбудуся її тут, то він не відчуватиме провини за це. Я мушу це зробити, я повинен здолати її!"

Перебуваючи в повітрі, Ерін забула про одну маленьку деталь. Голова-хвіст піднялася і вдарила її прямо в бік броні, де мали бути ребра.

Удар голови-хвоста був таким же сильним, як якби сам Пітер розмахував мечем. Перш ніж її тіло відкинуло вбік, він схопив її за ногу і розкрутив за щиколотку, вгативши об землю, від чого утворився чималий кратер.

"Я ще не закінчив!" - вигукнув Пітер, знову піднімаючи її за ногу, готовий вгатити об іншу ділянку землі. Але раптом Пітер відчув, що більше нічого не тримає, і коли він завершив рух, у його руках нічого не було.

"Куди вона поділася?" - подумав Пітер, озираючись навколо.

Дивлячись на свою руку, він все ще не міг зрозуміти. Він міцно тримав її і був упевнений, що вона не вирвалася, і все ж таки їй якимось чином вдалося вислизнути.

"Ви, люди, дратуєте. Насправді, здається, що ти і Кріс - єдині, хто зараз тут дратує, тож, гадаю, це не буде такою вже великою проблемою", - сказала Ерін. - "Ти сильний, але я бачу, що це межа твоєї сили. У тебе немає козиря і нічого, що ти міг би використати, щоб змінити ситуацію. А от у мене все інакше. Ти навіть не змусив мене дійти до межі".

Зараз Ерін сиділа на великому чорному коні з дивним зеленувато-блакитним сяйвом, що виходило з його тіла та ніздрів. Ей-Джей та інші вампіри дивувалися, звідки він взявся, вони гадки не мали, що це за кінь, але з Пітером було інакше. Він знав.

"Я гадав, коли ж ти їх використаєш", - Пітер зціпив зуби, стиснувши руку в кулак.

Без сумніву, це був один із Чотирьох Королів, яких він бачив раніше, і Ерін контролювала всіх чотирьох. Пітеру потрібно було зробити ще багато чого в цьому бою, якщо він хотів перемогти.

Для Ерін Чотири Королі були чимось, що вона відмовлялася використовувати в бою проти Небесного. Вона неодноразово засвоїла, що їй завжди потрібно щось для захисту.

Якщо згадати минуле, вона раз у раз бачила, як гинуть люди, тому ніколи не перенапружувалася і не залишалася відкритою, якщо мала вибір.

Якщо дійде до крайнього, вона навіть спробує втекти з бою, перш ніж витратити всю свою енергію. Проте з Пітером перед собою Ерін вирішила, що якщо хоче позбутися його, їй потрібно лише трохи більше сили. У неї все одно залишиться простір і потужність, щоб безпечно позбутися решти.

Що стосується Пітера, то він знав, що Ерін має рацію. У нього не було жодних козирів. Він міг покладатися лише на свій кулак. Була одна річ, яка могла б йому допомогти, але вони залишили її на кораблі.

Лаксмус, зрештою, був нижчим Віхтом, але він був тим, хто все ще ніс у собі енергію вампіра. Раніше точилися суперечки, чи брати його в бій, чи ні, і зрештою Пітер вирішив цього не робити.

Це було через те, проти кого вони виступали: Ерін. Вона була тією, хто черпав силу, борючись із вампірами. Він не був упевнений, чи зробить те саме мертве тіло Лаксмуса, але це не вартувало ризику, а це означало, що йому доведеться виграти цю битву самотужки.

"Тобі варто було просто залишатися в тій норі, де ти ховався останні тисячу років!" - вигукнула Ерін.

Кінь почав бігти до Пітера. Він швидко пересував ногами і час від часу майже ставав невидимим.

Пітер зафіксував погляд на його рухах, але не лише кінь, а й сама Ерін теж зникала і з'являлася знову.

"Невже цей кінь може зробити її теж невидимою? Але я не пам'ятаю, щоб вона раніше використовувала цю силу".

Згадуючи минуле, кінь майже нічого не робив, окрім як бився з Оскаром на повну силу. Повні можливості його сил не були розкриті, і хто знав, чи зростала сила Короля з родин з часом? Якщо це так, то це, безумовно, буде важка битва.

Саме тоді Пітер викинув кулак, цілячись прямо в коня, але той зник наступної секунди, змусивши його вдарити лише повітря, і перш ніж він встиг зреагувати, на його спині з'явився глибокий поріз.

"Пітере!" - вигукнула Ванесса. Вона досі уважно спостерігала за всім.

" " --

Всередині корабля були Кріс, Пітер та інші, хто приземлився не так давно. Лаксмус все ще був у кімнаті, його очі були розплющені. Певною мірою Пітер міг контролювати своїх Менших Віхтів і віддавати їм накази.

Однак було зрозуміло, що Лаксмус відрізняється від інших Менших Віхтів, яких він створив. По-перше, він все ще міг використовувати вампірську ауру, майже таку ж сильну, як і раніше.

Крім того, Пітеру ніколи не доводилося давати йому багато команд чи вказівок, як битися. Усі ці речі він зазвичай робив сам, ось чому саме зараз Лаксмус дивним чином зробив хід.

Він повернув голову в певному напрямку, і його очі злегка засвітилися червоним. Наступної секунди він відкрив свою широку пащу, збираючи червону енергію, і випустив невеликий вибух, пробивши стіни корабля.

Змахнувши крилами, він почав злітати, проходячи крізь отвір, який щойно зробив. Він на кілька секунд завмер на місці в повітрі. Його голова знову повернулася в певному напрямку, ніби він шукав щось або когось.

Через мить Лаксмус полетів у далечінь.