Розділ 197 — Порушник спокою!

Ворден стояв осторонь групи і, як завжди, поглядав на них. Зараз у нього була скопійована здатність землі четвертого рівня, як і минулого разу, на випадок, якщо ця ситуація повториться.

"Ці хлопці, здається, нічому не навчилися з минулого разу, можливо, я став м'якшим, постійно крутячись навколо Квіна", - подумав Ворден.

Але, коли він так думав, він почув голос Пітера.

"Ти занадто слабкий для мене, забирайся звідси, поки я тебе не вбив", - сказав Пітер, і цього разу в його голосі не було й натяку на страх.

"Дідько, це недобре," – занепокоївся Ворден. "Замість того, щоб няньчити слабака-плаксія Пітера, тепер я маю няньчити це. Не впевнений, що мені більше до вподоби."

Ворден не міг показати, що він пов'язаний з Пітером, тож не міг втрутитися, і чекати – це все, що він міг зробити зараз. Він уважно спостерігав, готуючись до найгіршого, стоячи в бойовій стійці трохи збоку від групи.

"Якого біса?" – вигукнув Боунс. "О, тепер я зрозумів, ти думаєш, що раз отримав трохи сили і тепер маєш третій рівень, то ти велика шишка, га? Ну, подумай ще раз..." Замісник Боунс навіть не встиг закінчити те, що говорив.

Руки Пітера схопили і обхопили рот Боунса, його пальці опинилися з боків щелепи. "Хіба я не казав тобі піти геть!"

Боунс негайно відповів, піднявши руки, намагаючись створити стовп землі з-під ніг Пітера. Як тільки Пітер відчув найменшу вібрацію знизу, він зрозумів, що наближається.

Але він не зрушив з місця, він чекав, поки колона підніметься, продовжуючи тримати Боунса. Потім, в останню секунду, коли колона піднялася знизу, Пітер відступив і затягнув Боунса на колону, дозволивши їй вдарити його прямо в підборіддя.

"Боунсе!" – вигукнув один з його друзів, підбігаючи вперед, але раптом нізвідки виросла велика стіна землі, розділивши дві групи, і водночас Боунс зник з поля зору Пітера.

Тепер поруч з Пітером стояв Ворден. "Не звертай на них уваги, нам треба звідси тікати! Просто біжи!"

Але Пітер стояв нерухомо, ніби хотів продовжувати битися з ними.

"Слухай, просто не звертай на них уваги, вони ж сміття, вони не варті нашого часу", – наполягав Ворден.

"Гм! Ти маєш рацію щодо цього", – сказав Пітер і разом з Ворденом покинув тренувальний центр.

Коли Ворден і Пітер опинилися зовні, Ворден вирішив, що найкраще поки що повернутися до гуртожитку і там залишитися. Повертаючись, він почав думати про протистояння, воно показало Вордену, як сильно змінився Пітер.

Судячи з того, як він повівся з Боунсом , він не міг уявити, що Пітер міг би зробити, якби його помістили в кімнату з Трудрім або Дюком .

****

У кімнаті гуртожитку Ворден і Пітер мало що говорили. Вони вже не були такі близькі, як раніше, коли Ворден наставляв Пітера. Насправді, коли Ворден дивився на Пітера зараз, він більше не бачив того самого Пітера, він просто відчував це дивне відчуття, і йому здавалося дивним, що Пітер часто просто залишався нерухомим на одному місці протягом тривалого часу. І це від Вордена багато говорить про те, наскільки Пітер дійсно змінився.

Нарешті, Квін повернувся зі свого заняття, і перше, що зробив Ворден, це запитав, чи можуть вони поговорити наодинці.

"Вибач за це, Пітере, ти не проти?" - спитав Квін.

"Якщо це ваше бажання, сер," - сказав Пітер, повертаючись на своє місце.

Вони вирішили прогулятися коридором, поки не дійшли до вікна. Переконавшись, що ніхто не може підслухати їхню розмову, вони дивилися на вулицю, дозволяючи вітерцю торкатися їхніх облич під час розмови.

Ворден пояснив, що сталося сьогодні в тренувальній залі, а також розповів про свої хвилювання щодо неділі, коли він мав зустрітися з Трудрімом.

"Мені здається, ти хочеш мені щось запропонувати?" – сказав Квін.

"Я знаю, що вже згадував про це раніше", – відповів Ворден. "Але минулого разу я сказав це якось нерішуче, а цього разу, Квіне, я серйозний. Я думаю, нам слід розірвати зв'язки з Пітером."

Хоча Ворден і підсолодив свої слова, Квін розумів, до чого він хилить: вони повинні вбити Пітера. Чесно кажучи, з усім, що відбувається, Квін не міг сказати, що в нього не було таких самих думок.

Останнім часом ця думка все частіше закрадалася йому в голову: цей Пітер вже не той, кого він знав, було зрозуміло, що старого Пітера вже немає.

"Намагатися продовжувати цей план, я думаю, ризикованіше, ніж позбутися Пітера", – сказав Ворден. "Я думаю, ми зможемо віддати Пітеру належне, коли покинемо школу через два роки, ми подбаємо про його сім'ю. Ми можемо створити власну фракцію, і гроші, які ми заробимо, будучи Мандрівниками, ми будемо відправляти їм частину щомісяця."

Ворден добре аргументував, але Квін задумався, як почуватиметься родина Пітера, дізнавшись, що їхній син помер або зник. Чи справді їм буде не все одно, матимуть вони гроші чи ні? Навіть якщо Пітер вже не той, що раніше, він все одно залишається собою, чи не так? Там десь всередині має ж лишатися хоч трохи його.

"Я, наприклад, не думаю, що це хороша ідея", - сказала Система. "По-перше, ти сам не зможеш вбити Пітера, навіть якщо вирішиш піти на це. Тобі доведеться стояти осторонь і дивитися, як хтось із твоїх знайомих вбиває Пітера, і, хоч він і вірний тобі, він не буде просто стояти, не чинячи опір.

"Друге стосується питання, про яке ми говорили раніше, тобі пощастило, що Пітер перетворився на нежить. Це досить потужний союзник. Зараз тобі потрібно збирати і утримувати всю владу, яку тільки можеш отримати. Питання не в тому, ЧИ прийдуть вампіри, Квін, а в тому, КОЛИ."

Раптом, коли ці думки заполонили розум Квіна, його знову охопило дивне відчуття. Це був родинний зв'язок від кривавого ритуалу. "Я не можу цього зробити, Вордене," - сказав Квін. "Він тепер сім'я, як і ти та інші."

Квін цього не знав, але коли він обернувся і промовив ці слова до Вордена, його очі яскраво засвітилися червоним. Ворден припустив, що, можливо, ця справа виходить далеко за межі їхньої теперішньої розмови і має якийсь стосунок до самого Квіна.

"Добре, Квіне, ми будемо дотримуватися плану."

****

Наступного дня були вихідні, тому в групи не було занять. Однак, вони не могли провести свій час так вільно, як інші студенти. Натомість вони знову зустрілися в кімнаті Логана.

Кожен з них переглянув деталі свого плану, а Логан також вручив кожному дивний круглий значок, який потрібно було причепити до одягу. Він був схожий на ґудзик і добре поєднувався з їхньою формою. Також був окремий невеликий круглий динамік, який потрібно було вставити у вухо.

Ці два предмети були комплектом, призначеним для спілкування один з одним. Єдиним, хто не отримав його, був Пітер, оскільки вони знали, що його заберуть. Однак, в його годинник знову встановили мікрофон, щоб вони могли чути все, що відбувається.

Після гарного нічного відпочинку, нарешті настала неділя, день, коли Джек Трудрім нарешті прибуде до школи.