Розділ 240 — Фіолетова трава

Рішення було безрезультатним і розділилося навпіл щодо того, на який бік гори вони хотіли піднятися. Був варіант відправити половину групи на один бік. Але побачивши, наскільки ефективними вони були як єдиний підрозділ проти потужного звіра.

Вони відчули, що найкраще тримати всіх разом в одній потужній групі на випадок, якщо щось подібне трапиться знову.

Вони почали підніматися по лівому боці гори. Дел прийняв рішення і командував групою, але не він стояв перед групою. Натомість деякі з сильніших груп мали своїх власних фронтовиків.

Дел вигадав якесь виправдання, стверджуючи, що тільки він може використовувати комунікатор для зв’язку з сержантами. Що, якщо він зникне? Якщо це станеться, то сержанти не матимуть уявлення про їхнє місцезнаходження.

Але це була брехня.

Бо сержанти не мали жодного уявлення, де знаходиться клас Дела. Вони знали лише те, що вони надіслали сигнал лиха.

Сканери були ввімкнені. Вони все ще записуватимуть бали і працюватимуть, поки будуть у радіусі 200 метрів від Дела. Навіть попри те, що сканери все ще надавали кожному студенту бали для їхньої команди, запеклої конкуренції більше не було.

Група вирішила триматися разом, і ніхто не відважувався відходити далеко від своєї команди чи від усієї групи.

Під час сканування нових предметів сканер все ще робив те саме, але відчуття конкуренції вже не було. Причина, чому Дел знову ввімкнув сканери, полягала в тому, що вони були гарними інструментами для з'ясування того, що їх оточує.

Чи є там небезпечні рослини чи дорогоцінні руди...

Але основною функцією сканерів для Дела було виявляти звірів та їхні рівні, поки ці звірі ще далеко від групи.

Якщо вони натраплять на іншого звіра, і він буде надто потужним для їхньої групи. Дел навіть не наважувався уявити кількість жертв і кількість студентів, які зможуть повернутися з ними до військового табору.

Група повільно просувалася, і зрештою схил почав вирівнюватися. Вони все ще бачили велику стіну та землю позаду, тож їм це здалося трохи дивним.

Зазвичай гори мали багато хребтів із вирівняною та похилою землею, тому ця гора здавалася дивною.

Відкрите поле було довгим і все ще дуже зеленим, як і більша частина джунглів досі. З рослинами тут і там, але відкритого простору було значно більше. Вони були вище за висотою, але все ще не могли побачити вершину гори знизу.

Коли один зі студентів підійшов до краю, він подивився вниз і, хоча вони могли бачити частину джунглів, де вони востаннє билися з істотою вищого рівня.

Один із більш допитливих студентів підійшов до краю і подивився вниз. Навіть попри те, що вони все ще могли бачити частину джунглів, де вони раніше востаннє билися з тією істотою...

Вони не могли побачити, звідки вони почали свій шлях, а також укриття. Залежно від того, в якому напрямку Дел побіг від табору, єдиний спосіб побачити укриття або місце, звідки вони прийшли, — це піднятися на досить високу точку, щоб побачити місцевість навколо них з висоти пташиного польоту.

Але злегка похила земля, на якій вони стояли, виглядала так, ніби вона тягнеться на багато миль, і єдиний спосіб піднятися вище вгору на гору — це дертися на неї руками й ногами.

Але це не було можливим варіантом для їхньої групи.

Студенти почали ходити навколо, щоб побачити, чи є інші варіанти, щоб піднятися на гору, або чи зможуть вони побачити укриття з країв гори.

"Можливо, найкраще просто повернутися назад. Підніматися на гору може бути небезпечніше, ніж блукати там унизу", — сказала Лейла.

"Я згод ен . Але також, не схоже, що Дел дійсно знає, що він робить", — відповів Ворден.

Дел зараз просто стояв посередині, дивлячись на гору праворуч від себе і вниз по похилій стежці, звідки вони прийшли. Посеред їхніх пошуків раптом почулися три чіткі та виразні дзвінки.

Усі студенти обернулися туди, звідки донісся звук, адже це означало, що сканер виявив звіра. Коли поглянули на студента, чий сканер спрацював, здавалося, нічого не було — навіть навколо нього.

"Що ти виявив?" — запитав Дел, підходячи до студента.

Студент вказав на фіолетову травинку на підлозі. Піднімаючись схилом, тут і там траплялися клаптики трави. Здебільшого трава була зеленого кольору, але час від часу траплялися стебла фіолетового кольору.

Майже всі студенти вирішили не звертати на це уваги, оскільки це здавалося просто дивною річчю, в якій не було нічого незвичайного. Але коли під час дослідження стало нудно, цей конкретний студент вирішив все ж таки відсканувати її, щоб розвіяти нудьгу.

Але на його подив, сканер показав, що він тримає не рослину, а звіра.

Коли Дел вихопив сканер у студента, на його обличчі з'явився похмурий вираз: "Звір середнього рівня, ця манюня? Як таке можливо?"

Фіолетовий відтінок трави був такого ж розміру, як і всі інші травинки. Здавалося неможливим, щоб всередині був звірячий кристал. Студенти не активно дивилися на траву навколо, але тепер вони помітили, що час від часу серед травинок навколо трапляються поодинокі стебла фіолетової трави.

Кілька крапель води з неба почали падати на землю та на обличчя студентів.

"Починає дощити?" - запитала Лейла. "Це просто чудово, нам, можливо, доведеться спробувати знайти якесь укриття".

Але Квіна зацікавила потвора. Якщо це ще один новий тип, і він знайде спосіб перемогти його раніше за інших. Він знову отримає велику кількість досвіду.

Він нахилився і придивився до травинки.

[Огляд]

[Звір середнього рівня: Замаскований звір-приманка]

[Верхня частина голови звіра часто може здаватися травинкою. Хоча більша частина його тіла залишається під землею. Звір не може рухатися, але коли йде дощ, він вилазить з-під землі.]

Прочитавши повідомлення, дощ навколо них почав посилюватися. Як і з кам'яними равликами раніше, здавалося, що звір також активний у дощ.

І саме зараз вони переживали першу краплю дощу з моменту прибуття в це місце.

Квін одразу почав озиратися і помітив, що багато студентів дивилися на фіолетові травинки. Травинок було майже стільки ж, скільки студентів.

Якоюсь мірою здавалося, що з-під землі ось-ось вискочить невелика армія звірів середнього рівня. Можливо, це було б навіть проблематичніше, ніж звірі вищого рівня.

Коли єдина крапля дощу впала на фіолетову травинку, вона раптом почала трястися, і земля навколо також почала вібрувати.

"Що, в біса, тут відбувається?" - сказав Фекс

"Хлопці! Геть від фіолетової трави!" - крикнув Квін своїм товаришам по команді. "Повернімося назад по схилу".

Щойно Квін вимовив ці слова, за ним з'явилася двометрова фіолетова рослина. Її тіло було завтовшки з дерево, а голова завширшки з автомобіль. На її голові була травинка, яку ледь було видно на вершині гігантської рослиноподібної істоти.

"Квін!" - закричала Лейла, коли рослина кинулася вниз.

Але було вже пізно, велика рослина проковтнула Квіна ціл яко м.