Розділ 241 — Дивний предмет

Хаос вибухнув на боковому схилі гори. Щойно краплі дощу торкнулися верхівки голів звірів. Це послало їм сигнал, що наказував піднятися на поверхню. Звірі були високі та широкі, а на додаток до цього, вони були швидкі та спритні.

Більшість студентів все ще були втомлені після бою з звіром вищого рівня раніше. Більшість їхніх МС Клітин було використано, і вони не мали достатньо часу, щоб відновитися. Їхній інстинкт підказав їм тікати, побачивши звірів, що піднімаються з-під землі.

Однак звірі були надто швидкими. Немов змія, рослини широко розкривали свої пащі й іноді поглинали більше одного студента за раз, і одним із цих студентів був Квін.

"Ми повинні витягти його звідти!" - закричав Ворден, озираючись на інших студентів. "Чорт забирай, чому в цьому класі немає нікого з здібностями високого рівня".

Клас Дела вважався одним із найслабших, і вони стали значно слабшими після того, як Ерін пішла. Ворден колись сподівався натрапити на один із інших класів і скопіювати одну з їхніх здібностей.

Одним із недоліків здібності Вордена був той факт, що йому доведеться чекати двадцять чотири години, перш ніж зберегти нову здібність. За допомогою Ратена і Сіла він міг зберегти максимум три за раз. Через це Ворден був дуже обережним щодо того, чию здібність він копіював.

Зараз здавалося, що нічиї здібності не допомагають проти рослин.

"Він уже мертвий, просто вибираймося звідси", - поскаржилася Сіа.

"Ні, він не мертвий", - відповів Пітер. "Я відчуваю."

Хоча Сіа не мала жодного уявлення, що Пітер мав на увазі під цим... інші зрозуміли, що причиною має бути якийсь зв'язок між ними двома. Це також могло бути поясненням того, чому Пітер не божеволіє зараз після того, як став свідком смерті Квіна.

"Я піду по нього!" – сказав Фекс. Інші були здивовані його словами. Вони знали, що Квін і Фекс не були достатньо близькі, але, очевидно, зі слів Фекса. Він щиро турбувався про Квіна. Але питання було в тому, коли вони встигли так зблизитися?

Але Фекс відчував серйозність ситуації. Він був єдиним, окрім Квіна, хто не зробив багато під час бою проти звіра вищого рівня, тому в нього ще було багато енергії.

Фекс побіг і стрибнув у повітря, але в мить ока рослина хитнула своїм великим тілом вбік і з неймовірною швидкістю вдарила Фекса, який ще був у повітрі, відкинувши його назад до схилу гори.

"Можливо, стрибати прямо вперед було не найкращою ідеєю". Біль, що нищівно ю хвилею прокотився тілом Фекса, був не надто сильним, але він все ще був трохи приголомшений. Коли він зумів зібратися докупи, то побачив, що рослина вже наближається до нього по землі з широко роззявленою пащею.

Коли він нарешті зумів підвестися, рослина вже наближалася до нього, простягаючись по землі з широко роззявленою пащею — готова його поглинути.

На обличчі Фекса не було паніки, лише легка посмішка. "Тоді зжеріть мене, шматку..." І – він зник. Поглинутий рослиною-чудовиськом. Воно підняло все своє тіло і підвело голову, переконавшись, що все, що йому вдалося проковтнути, піде прямо вниз.

Інші кілька секунд стояли і дивилися на рослину, сподіваючись, що у Фекса був якийсь план.

У популярних новинах, поширених медіа-центрами, було багато повідомлень про чудесний порятунок людей після того, як їх проковтнула якась істота. Повідомлялося, що ці люди пробилися зсередини тіла звіра.

Але, почекавши деякий час і не побачивши жодного результату, ситуація стала більш ніж очевидною.

"Тікайте!" – крикнув Ворден. "Це все, що ми можемо зробити, якщо Пітер каже, що Квін у безпеці, тоді ми просто повинні йому повірити".

Ворден разом з Лейлою першими скористалися цією порадою. Лейла трохи відставала від Вордена, тому у неї була перевага. Побачивши це, Ворден вирішив, що в нього немає часу перебирати свої здібності.

Якщо він торкнеться Лейли, то принаймні матиме чим захищатися під час бою. Думаючи про це, він побіг швидше — прямо до Лейли.

Він простягнув руку й схопив її за руку.

"Гей, що ти робиш!" – поскаржилася Лейла, але швидко замовкла, помітивши, як ще одна звіро-рослина прямує прямо на них. Вона витягнула руку, сподіваючись хоч трохи її сповільнити.

Повернувшись, Ворден кинув один зі списів духів, і він пронизав голову звіра наскрізь. Але цього явно було недостатньо, і звір швидко контратакував. Миттєво проковтнувши їх обох.

"Що ти робиш!" – вигукнула Сіа. Вона теж кинулася тікати, але швидко зупинилася, помітивши, що позаду них теж кілька рослин. Деякі групи все ще боролися з ними, але жодна не досягла успіху.

Єдина група, якій, здавалося, добре вдавалося, це група, яку очолював вчитель Дел.

Він узяв із собою свій великий щит і тримав його, притулившись спиною до гірської стіни. Маючи лише один можливий кут атаки, Дел і ще кілька студентів змогли заблокувати більшість атак рослин.

І оскільки рослини не могли зрушити зі своїх початкових позицій, групі щонайбільше доводилося блокувати атаки трьох істот.

"Ходімо туди!" - вигукнула вона. "Це найбезпечніше місце, з моєю здатністю ми зможемо це зробити." У цей момент вона смикала за форму Пітера, але він стояв на місці - все ще дивлячись на одну з рослин.

"Якщо Квін десь в іншому місці, то я повинен піти з ним", - відповів Пітер.

"Та йди ти!" - розлючено вигукнула вона. "Якщо хочеш померти, то йди вмирай сам."

Один крок, Сіа скрикнула.

Вона обернулася і раптом зрозуміла, що бачить лише непроглядну темряву. Потім, через кілька секунд, вона відчула, як падає.

Всю групу поглинули різні рослини-хижаки. Фекса та Квіна, Лейлу та Вордена, і врешті-решт Пітера та Сію. Декого з інших учнів теж поглинули, декількох збили з краю скелі.

Тоді як більшості якимось чином вдалося дістатися до місця, де був Дел. Хоча вони почувалися слабкими. Завдяки тому, що Дел блокував більшість атак, учні змогли використовувати свої атаки, щоб боротися з рослинами-чудовиськами, які зуміли до них дістатися.

Вони продовжували це робити, поки нарешті дощ не почав стихати. В ту мить, коли дощ припинився, всі звірі впали в сплячку одночасно. Вони повернулися під землю і знову перетворилися на красиві стебла фіолетових трав.

На диво, над фіолетовими травами почав утворюватися ґрунт, і в мить ока гора повернулася до свого первісного стану. Наче нічого й не було.

"Все скінчилося?" - запитав студент, важко дихаючи, він відчував, що в будь-який момент знепритомніє від виснаження.

" Гадаю, що так " — відповів Дел. — " Я думаю, що ці істоти зреагували на дощ. Здавалося, вони з'являлися і зникали одночасно з дощем... На щастя для нас, у такому місці, як це, злива може бути сильною, але вона не триває довго. Однак ми не знаємо, коли буде наступна злива. "

" Що нам тепер робити, і що з іншими? " — спитав хтось інший.

Дел озирнувся, і побачив, що крові не так багато. Крім того, під час своїх досліджень він виявив, що звірі рослинного типу здебільшого не є хижаками. Той факт, що ці рослини, ймовірно, не мають кислоти, необхідної для перетравлення м'яса, означав, що студенти, ймовірно, ще живі.

" Мені не хочеться цього казати, але вони, ймовірно, вже мертві " — збрехав Дел. — " Найкраще повернутися туди, де ми були. Якщо ми продовжимо підніматися вгору, то там можуть бути ще небезпечніші істоти. "

Деякі студенти були роздратовані тим, що щойно запропонував Дел.

Вони вже робили цю пропозицію раніше і навіть говорили те саме Делу, повідомляючи йому, що попереду може бути ще більша небезпека. Проте він вирішив все одно рухатися вперед, а тепер говорив, що подорож вгору була поганою ідеєю.

Перш ніж повертатися схилом униз, студент помітив іншу людину, яка піднімалася вгору. Коли вони побачили, хто це, на їхньому обличчі з'явилася величезна усмішка.

"Сержант Лео !" - вигукнули студенти.

Навіть Дел був у захваті та щасливий...

Особливо й казати нічого не треба було, бо Лео погодився, що відведе їх поки що назад до притулку. Але перед цим Лео попросив інших студентів обстежити територію.

Тільки-но студенти зібралися спуститися схилом, Лео почав підходити до дивного об'єкта. Певний предмет випромінював енергію, подібну до енергії звірячої зброї. Він підійшов до стіни гори та підняв холодний твердий предмет.

"Чи не могли б ви мені сказати, як він виглядає?" - запитав Лео у Дела, який не відходив від нього ні на крок.

"Схоже на якусь металеву флягу. Хоча на ній якийсь дивний малюнок. Схоже на голову звіра з іклами. Можливо, це один із предметів, які студенти упустили під час сутички", - відповів Дел.

"Мені цікаво, що ж там такого важливого, що це потрібно зберігати в особливому звірячому спорядженні".

Лео подумав про себе.