Розділ 242 — Місце темряви

Останнє, що Квін пам'ятав, як Лейла вигукнула його ім'я. Потім, в одну мить — їх проковтнули цілком. Що було потім, то темрява. Його тіло безперервно крутило навколо, вибиваючи з рівноваги, і це не давало йому ні миті, щоб збалансуватись або використати якісь зі своїх здібностей.

Все відбувалося так швидко, але протягом всього процесу він не відчував жодного болю. Потім, коли він нарешті досяг дна, Квін відчув, як його тіло безперервно тоне. Відчуття, ніби його кинули у водянисте болото. Він намагався рухати руками, використовуючи всю силу, яку міг зібрати, але, здавалося, це не давало жодного ефекту. Навіть навпаки — це змушувало його тонути швидше.

Першими пройшли його ноги, і, коли це сталося, він відчув свободу рухів. Вони нічого не торкалися і не впиралися ні в що, але було відчуття, ніби він у повітрі розмахує ними вперед і назад. Проте, він нічого не відчував.

'Якщо рослина мене проковтнула, і тепер я падаю вниз, то чи не означає це, що я падаю в іншу частину гори, або під планету?' - подумав Квін .

Найбільше його хвилювала висота падіння. Його руки вже пройшли крізь цю дивну субстанцію, і тепер залишилася лише верхівка голови. Як і у випадку з ногами, його руки могли вільно рухатися. Але тепер він почав хвилюватися.

Якщо Квін має рацію, то, як тільки його голова провалиться, все його тіло буде падати.

Він був сильним і мав міцне тіло, як вампір, але куди він падає? У лаву, на шипи? Чи в яму з чудовиськами? Його здібності навряд чи зможуть врятувати його від цього.

Розум Квіна шалено запрацював, коли він обмірковував свої подальші дії. Він активував свою тіньову здатність і тонко вкрив нею своє тіло. Здавалося, це спрацювало і сповільнило процес занурення.

Але це була лише тимчасова міра. Не вирішення проблеми. Але, звичайно, ця тимчасова міра мала дати йому достатньо часу на роздуми.

Раптом з нізвідки пролунав голос.

"Що це, в біса, таке?!" - вигукнув хлопець, і його голос відлунював.

"Невже це голос Фекса?" - подумав Квін.

Простір був вузький, і якщо Фекс наближався зверху, це означало, що було лише одне місце, куди Фекс міг приземлитися.

Бах!

Сила та вага Фекса вдарили Квіна по голові й зуміли проштовхнути його крізь останній шматок дивної субстанції.

Коли тіло Квіна плило в повітрі, він згадав, що останнім, що він побачив, можливо, була задня частина Фекса, яка збила його з ніг, коли він падав на смерть.

"От лайно!" - вигукнув Квін.

Озирнувшись, навіть попри те, що було темно, його зіниці достатньо розширилися, пропускаючи більше світла. Він бачив майже так само добре, як і назовні. Його здогадка виявилася правильною, і він справді падав зі стелі.

Хороша новина полягала в тому, що, здавалося, внизу не було нічого, що могло б завдати значної шкоди, погана ж новина полягала в тому, що він падав з висоти близько двадцяти метрів, і земля наближалася до нього з кожною секундою.

Все, що він міг зробити, це приготуватися до удару, згорнувшись у клубок. У той же час перед ним утворився щит тіні. Тінь була першою частиною, яка торкнулася землі, і незабаром за нею прийшов Квін.

Це спрацювало.

Тінь сповільнила імпульс його падіння, і Квін зайшов всередину і злився з тінню.

"Ти дійсно корисний", - сказав Квін, прибираючи тінь, але в цей момент. Швидкість повернулася, і тіло Квіна вдарилося об землю так само сильно, як і в тому випадку, якби він не використав тінь.

У поспіху Квін забув, що тінь насправді не сповільнює речі, а лише сповільнює час, поки він торкається тіні. Як тільки він пройшов крізь тінь, або як тільки її забрали, об'єкт продовжував рухатися з тією швидкістю, яку він мав до того, як пройшов крізь тінь або став з нею одним цілим.

Вкритий уламками зі стін печери, Квін підвівся і виявив, що йому не було завдано великої шкоди. Він відчував біль у різних місцях, але його тіло було міцнішим, ніж раніше. Також не було схоже, щоб якісь із його кісток були зламані внаслідок падіння.

Саме тоді він побачив, як Фекс падає з неба майже в те саме місце.

"Квіне, злови мене!" - закричав Фекс.

Все ще пам'ятаючи, як Фекс зіштовхнув його вниз, Квін вирішив не допомагати. Якщо падіння не вб'є його, воно не вб'є Фекса.

Фекс озирнувся, але стіни були занадто далеко від нього, і поблизу не було нічого, до чого можна було б прикріпити свої нитки, щоб сповільнити імпульс його падіння.

Відступивши вбік в останній момент, Квін дозволив Фексу приземлитися головою в те саме місце, що й він.

На відміну від Квіна, Фекс одразу ж підвівся на ноги після падіння, потираючи потилицю. "Ти міг би хоча б зловити мене, чувак, що це було?" Фекс продовжував обтрушуватись, а потім озирнувся на те місце, де вони були.

Здавалося, вони опинилися у великій печері, яка була геть порожня. Там було кілька великих отворів або тунелів, які, здавалося, вели до різних шляхів. Поглянувши вгору, вони побачили рослину, яка звисала зі стелі і проковтнула їх цілими.

Коли Фекс почав обмацувати себе, він помітив щось дивне...

"О ні, моя Фляга. Вона, мабуть, випала, коли мене вдарила та гігантська рослина!" – сердито сказав Фекс .

"Хочеш ту, яку ти мені дав?" – запропонував Квін . Зрештою, вона ніколи не була його, і він все ще міг покладатися на свій банк крові.

"Ні, я не можу," – відповів Фекс . "Я знаю, що не надто переймаюся правилами і таке інше, але це був подарунок, і я не можу забирати подарунки назад. Крім того, моя залежність від крові набагато менша, ніж у більшості. Вона вже на рівні вампіра-аристократа. Не хвилюйся за мене."

Це була правда, що Фекс ніколи, здавалося, не цікавився кров'ю так сильно, як Квін . Навіть коли студент трохи кровоточив, Квін відчував це поколювання по всьому тілу, і його погляд природно тягнувся до закривавленої ділянки, але Фекс ніколи не відчував нічого подібного.

Квін поки що залишить це в себе, і якщо Фекс дійсно цього потребуватиме. Квін все одно буде поруч з ним.

В інших секціях під горою, інші переживали те саме, що Фекс і Квін. Лейлу і Вордена обох повільно затягувало вниз, їхні обличчя були притиснуті одне до одного.

"Це все твоя вина, що ти схопив мене!" - вигукнула Лейла. Ворден навіть відчув, як трохи слини з її губ потрапило йому на обличчя, настільки вони були близько.

"Твої батьки ніколи не вчили тебе говорити, не розбризкуючи слину? І тебе б все одно з'їли, тож не звинувачуй мене!" - вигукнув у відповідь Ворден.

Коли двоє впали з рослини у велику печеру, Лейла використала свою здатність, щоб сповільнити швидкість падіння. Ворден також використав ту саму здатність і досяг того ж результату, тож їм вдалося безпечно спуститися на підлогу.

Вони виявили, що перебувають у великій печері з кількома входами, отворами та тунелями по стінах. Однак, здавалося, що з ними більше нікого немає.

"Чудово, схоже, я застрягла з психом. Наче може бути гірша пара, ніж ця," – подумала Лейла.

В іншій частині печери останньою парою були Сіа та Пітер. Вони вдвох провалилися крізь дивну субстанцію одночасно, і коли вони падали в повітрі...

Сіа помітила, що на обличчі Пітера не було жодного сліду страху.

"У нього є план, як безпечно приземлитися? Інакше, як він може бути таким спокійним?" Вона відчула, що в неї немає іншого вибору, окрім як схопитися. Падіння з такої висоти може вбити студента, а в кращому випадку — все одно зламати кілька кісток.

На Сії не було жодного звірячого спорядження, і її здатність ніяк не допомогла б уповільнити спуск. Схопившись за спину Пітера, Сіа міцно втрималася.

Коли вони наближалися до підлоги, вона чекала, що він розкриє свою здатність.

Вона досі не знала, що це. Група попросила Пітера тримати це в таємниці в присутності вчителів. Студенти, крім тих, хто знав Піо, не знали б, але у вчителів були файли на кожного студента.

"Ні, цього не може бути!" - подумала Сіа, і за кілька секунд Пітер мертвим впав на землю.

Сіа постраждала, але Пітер зумів пом'якшити більшу частину її падіння, але коли вона розплющила очі та подивилася на свого товариша поруч із собою, вона побачила, що всі його кінцівки були понівечені та зламані.