Розділ 243 — Проблема зникла

"Що нам тепер робити?" - запитала Лейла.

Двоє студентів, Ворден і Лейла, тепер застрягли разом у печері. Навколо них численні шляхи, але немає можливості дізнатися, які з них ведуть вгору чи вниз. Побачивши це, Лейла насправді не знала, що робити.

"Тепер ти говориш зі мною", - сказав Ворден . "Я думав, що це моя вина, що ми обоє тут опинилися, але коли справа доходить до спроби знайти вихід, ти раптом приходиш до мене за допомогою".

Лейла тупнула ногою об землю та відійшла на кілька кроків. Їй хотілося розвернутися й піти навмання будь-якою з доріжок. Але після кількох кроків її руки почали тремтіти, а ноги – ледь не битися одна об одну.

Думка про те, щоб зустріти тут звірів, подібних до тих, яких вони бачили досі, лякала її. Коли вона тренувалася в Чистих , їхньою головною метою була боротьба не зі звірами, а з людьми. Як агент, її завдання та навчання стосувалися проникнення, саботажу та безлічі інших навичок.

Звісно, жодні тренування не могли підготувати дитину до реальності. Відколи вона прийшла до цієї школи, вона побачила більше смертей, ніж їй хотілося б, і це почало позначатися на її тілі та розумі, особливо зараз, коли її подруга, з якою вона часто шукала розради, зникла.

"Чого ти до мене причепився?" – огризнулася Лейла.

"Я тобі вже казав, ти ні на що не здатна. Ти була ні на що не здатна раніше, а тепер і поготів. Принаймні тоді ти була банком крові Квіна, але зараз цю роль можу виконувати я. Тож, чесно кажучи, яка від тебе користь?"

"Досить повторювати одне й те саме знову і знову!" Лейла була на межі і вже не могла терпіти. Вона більше не хотіла терпіти такі знущання від Вордена . Не думаючи, вона підняла камінь, що був поруч, і замахнулася ним на Вордена .

Це була несподівана атака від Лейли , тому Ворден пізно зреагував і встиг ухилитися від невеликого каменя розміром з кулак. Камінь лише трохи подряпав його щоку. Це спричинило поверхневий поріз, з якого потекла цівка крові.

Однак, перша атака на цьому не зупинилася. Лейла продовжувала підіймати каміння навколо і кидати його у Вордена . Коли вони летіли в нього, Ворден робив те саме, відбиваючи їх, використовуючи ту саму здатність, але водночас намагаючись не кидати у відповідь.

Вона продовжувала йти вперед, кричачи на все горло, звук лунав печерою.

"Ого!" - сказав Ратен , сміючись. "Схоже, ти її нарешті зламав, я маю на увазі, я думав, що це я жорстокий. Ти дійсно знаєш, як дратувати когось, коли хочеш. Принаймні я просто б'ю їх, але це Ворден . Це просто чисте зло."

Ворден знав, що Ратен просто намагався його роздратувати своєю саркастичністю, проблема була в тому, що це працювало. Чи справді Ворден зайшов занадто далеко? На даний момент він намагався розлучити Лейлу і Квіна. Все ж, не кажучи занадто багато безпосередньо Лейлі, він робив це не для себе чи Квіна, а для неї.

" Що це за шум? " — сказав Сіл, встаючи зі своєї звичайної присівшої позиції. Здавалося, що крики Лейли були настільки гучними, що навіть дійшли до Сіла, який зазвичай ігнорував більшість речей.

Однак Ворден був надто зайнятий тим, що відбивав снаряди, які летіли в його бік, щоб дати Сілу відповідь. Коли Сіл почав йти до крісла, Ратен посміхнувся і відступив убік.

" Зараз буде цікаво подивитися " — сказав він.

Сіл поклав руку на плече Вордена, який сидів у кріслі. Тепер вони обидва мали доступ до того, що відбувається зовні. Сіл міг бачити і відчувати те, що робив Ворден.

" Схоже, тобі потрібна допомога, поміняйся зі мною " — сказав Сіл.

" Сіл, я можу впоратися " — обережно відповів Ворден.

"Поміняйся зі мною місцями…" — сказав Сіл , сильніше стиснувши плече Вордена . Знаючи, що в нього немає вибору, Ворден неохоче підвівся з місця.

Знову опинившись назовні, він побачив чотири камені, що летіли в бік Вордена . Досі він відступав назад, відбиваючи їх, але раптом завмер на місці.

Коли він підняв руки, всі камені на мить зупинилися в повітрі. А потім одночасно чотири камені з ще більшою силою відлетіли назад. Лейла зрозуміла це лише по звуку, який вони видали, вдарившись об стіни навколо нього.

"Чому ти нападає ш на мене?" — запитав Сіл .

Лейла помітила раптову зміну в поведінці Вордена , вона навіть бачила це кілька разів раніше. У їдальні, під час бою в пустелі, а тепер знову. Її раптові атаки припинилися.

"Якщо ти намагаєшся мені нашкодити, то ти проти мене," – сказав Сіл, піднявши обидві руки і з неймовірною силою відштовхнувши тіло Лейли назад. Зараз Сіл поєднував очки MC у здібності Сіа четвертого рівня разом зі здібністю Лейли 2-го рівня. Його телекінетичні сили були на рівні 6.

У Лейли не було шансів зупинити цю силу. Наступної миті її відкинуло до стіни. Потилиця вдарилася об шматок скелі, і її зір швидко померк, коли вона знепритомніла на підлозі.

"Проблему вирішено," – сказав Сіл з усмішкою.

В іншій частині печери ще двоє студентів, здавалося, застрягли, вирішуючи власні проблеми. Сіа була вражена, побачивши понівечені ноги Пітера. Вони були повністю зламані, і, здавалося, частина кістки роздробилася крізь шкіру.

Вона відвернула голову, не в змозі більше дивитися на це видовище.

"Залишайся тут, я піду шукати допомогу," – в паніці сказала Сіа.

"Знаєш, якби ти не трималася за мене, падіння не було б таким жахливим," – спокійним голосом відповів Пітер.

Сіа вважала дивним, що, здавалося, Пітера зовсім не зачепила вся ця халепа, але вона не могла на нього дивитися. Натомість вона почала озиратися навколо, щоб знайти щось. Так само, як і печери, в яких застрягли інші. Там було багато отворів і шляхів на вибір. Не знаючи, який шлях веде назовні або до поверхні.

Сіа підійшла до входів, які були трохи далі від місця, де вони приземлилися. Вона хотіла почути, чи не долинає щось з тунелів. Можливо, деякі з них були заповнені звірами, але інших теж проковтнуло, і, можливо, вони були не дуже далеко від них.

Вона нахилила голову, повернувши вухо вперед до входу, намагаючись почути найменший звук.

"Я думаю, нам слід піти цим шляхом", – сказав голос, що стояв прямо за нею. Сіа здригнулася і, інстинктивно, розвернулася та вдарила кулаком, влучивши Пітеру прямо в щелепу, перш ніж відступити на кілька кроків убік.

Це не зашкодило Пітеру, лише злегка повернуло його голову вбік, але на його щоці також можна було побачити невеликий слід.

"Пі́о, але як? Твої ноги були геть понівечені ще кілька секунд тому."

"Вибачся зараз!" – вимагав Пі́тер.

"За удар?" – запитала Сі́а. – "Нізащо, якого біса це моя вина? Ти підкрався до мене, коли я думала, що ти не можеш рухатися, у темній і моторошній печері з можливими звірами. Реакція будь-кого була б такою самою."

"Все одно, хіба ти не повинна вибачитися, якщо вдарила когось? Чи я помиляюся?" – сказав Пі́тер.

"Ти дивний, чому я повинна була застрягти з тобою. Я думаю, ти повинен бути трохи привітнішим до мене. Зрештою, якщо ми тут на щось натрапимо, то будемо покладатися на мої здібності набагато більше, ніж на твої."

Сі́а все ще не знала здібності Пі́тера, але в неї була здогадка. Його годинник показував, що він четвертого рівня, і якщо йому вдалося відновитися після такої травми, то, швидше за все, його здібність – лікувальна або регенеративна. Єдине, що вона не могла збагнути, – це швидкість зцілення.

Вона ніколи не зустрічала цілителя або не бачила регенеративної здатності, яка могла б дозволити комусь так швидко відновитися. Щоб зробити таке, вони мали б бути на восьмому рівні. Все ж, це означало, очевидно , що його здатність не була бойовою. Хоча здатність Сії теж не була бойовою. Вона була впевнена у своїх навичках рукопашного бою, які були кращі, ніж у слабкого та кволого Піо .

Коли вона зробила крок вперед, сподіваючись пройти на інший бік печери, де були інші входи, Пітер раптово заблокував їй шлях.

"Хіба він не був принаймні за п’ять метрів, як він так швидко тут опинився?" — подумала вона.

"Якщо ти не вибачишся переді мною, у тебе будуть проблеми, серйозні проблеми".

"Та байдуже!" — сказала Сіа , намагаючись пройти повз Пітера .

У цей момент вона відчула, як щось схопило її за горло, коли вона подивилася вниз, то побачила руку, і вона належала Піо .

"Що... ти... робиш..." — ледь вимовила Сіа .

Саме тоді з одного з тунелів почулися кроки. Було незрозуміло з якого саме, оскільки відлуння ускладнювало визначення джерела звуку.

"А тепер, Піо, я не думаю, що ми повинні так поводитися з нашими товаришами-студентами, чи не так?" - сказав коротко стрижений хлопець, відкушуючи один зі своїх улюблених сендвічів.