Розділ 247 — Знести все!

Не замислюючись, Пітер і Сіа природно почали ходити за Лоґаном, поки були всередині печери. Було нормально, коли він їх вів. Сіа не знала чому, можливо, через тон його голосу, який сяяв впевненістю, або, можливо, тому, що він був єдиним джерелом світла, на яке вона могла покластися. У певному сенсі він був її рятівником у багатьох відношеннях тут, внизу.

Вона також все ще боялася, що якщо вона покине Лоґана, Піо може накинутися на неї будь-якої секунди. Вона не зробила нічого особливого, але вже було кілька випадків, коли вона розлютила його. Спочатку вона не думала, що це велика проблема. Хоча її здібність була допоміжного типу, вона багато разів могла впоратися з тими, хто був на схожому рівні з нею, але щось у Піо викликало в ній страх.

З усім цим вона тепер навіть боялася просити смолоскипи, які були в сумці Піо. Вона думала, що як тільки він дістане їх для себе, вона зможе попросити, але він так і не зробив цього.

Лоґан впевнено продовжував йти попереду, прокладаючи шлях, він точно знав, куди хоче піти, обираючи один із тунелів, не перевіряючи інші. Коли вони спустилися сюди, сканер з невідомої причини, здавалося, перестав працювати, але, використовуючи свою надійну пам'ять, він знав, куди хоче потрапити.

Для нього це не було складн им завданням . Усі тунелі з одного боку вели до інших кімнат, схожих на цю, а всі інші тунелі вели в одне й те саме місце.

Він продовжував носити костюм, і цього разу навіть захистив ним голову, йдучи тунелем.

Під час подорожі їхня група також виявила ті самі сині кристали, які були вмонтовані в стіну. Звісно, Лоґан вирішив взяти один для дослідження, але, подивившись на нього, він уже мав уявлення, що це таке.

Пітер не особливо переймався цим, а Сіа, хоч і зацікавилася, зараз мала на думці значно більше турбот.

Вибравшись з тунелю, вони також змогли побачити дивовижний вигляд дивного міста, і хоча це стало несподіванкою для двох інших, Лоґан вже очікував цього. Це було саме те, що з’явилося на сканері. Перш ніж навіть думати про те, щоб піднятися і вибратися звідси, йому потрібно було відвідати це місце. Як він міг упустити можливість провести дослідження архітектури Далкі.

Синій кристал, здавалося, був випадково розкиданий по всьому місту. Освітлюючи певні будівлі та ділянки стін. Цього було недостатньо, щоб назвати це джерелом світла, але дозволяло Сіа бачити хоча б контури кількох будівель.

Єдиним місцем, яке було видно найчіткіше, була вежа, що стояла в центрі. Як променистий смолоскип посередині. На самій вершині було найбільше кристалів, що освітлювали її в темряві.

"Ні, ні, ні, хіба це не означає, що Далкі були тут до нас?" Сіа виглядала так, ніби ось-ось впаде на підлогу. "Нам потрібна допомога, нам потрібно якось викликати сержантів, це виглядає як ціле місто. А якщо це військова база!!"

"Розслабся." – відповів Лоґан. "Хоч мій сканер тут не працює, коли я перевіряв згори, здавалося, тут не було жодної цивілізації. Хоча були інші речі."

Сіа хотіла запитати, що Лоґан мав на увазі під "іншими речами", але вона вже знала відповідь і подумала, що це буде нерозумно. Він говорив про звірів.

Нічого не сказавши іншим, Лоґан почав спускатися стежкою на вулицю. Пітер також вирішив піти за ним мовчки. Вони двоє безстрашно йшли посеред вулиці.

Дивлячись на їхні спини, Сіа не могла не думати, що вони божевільні. Однак, коли Лоґан відходив, зникало і джерело світла, яке її оточувало. Темрява навколо почала підкрадатися, здавалося, що вона майже задихає ться , і вона не могла не думати, що щось за нею спостерігає.

*Грррр....

'Що це було!' – подумала Сіа, швидко повернувши голову в бік шуму. Хоча вона нічого не бачила, було чути звук чогось, що тікає в певному напрямку.

Вона більше не могла цього витримати, і теж побігла до Лоґана та продовжила рухатися вперед.

Перевіривши кілька будівель, Лоґан дійшов висновку, що в навколишніх будівлях немає нічого цінного. Однак, використовуючи свій сканер згори, він міг бачити всі структури будівель і речі навколо них, але не міг побачити, що всередині вежі.

Звісно, це лише розпалило цікавість Лоґана . Коли вони наблизилися до вежі, Лоґан трансформував свої роботизовані руки у два круглих бластери.

"Що це було? Ти щось бачив?" - запитала Сіа .

"Скануючи цю місцевість раніше, я виявив, що звірі, здається, зосереджені навколо вежі. Дивно, правда? Звірі низького рівня зазвичай не мають високого інтелекту, вони полюють, сплять і їдять. Іноді вони роблять це зграями і можуть мати певну територію, але це здається якось надто специфічним.

У такому великому місці, як це, і з великою кількістю звірів, зазвичай було б кілька територій і, можливо, кілька зграй. То чому вони всі зосереджені навколо вежі? Ніби вони охороняють її, або збираються навколо неї з якоїсь причини."

Сіа знехтувала більшістю того, що Лоґан казав, єдине, що вона почула, це те, що вони прямують у місцевість, де, здається, водяться звірі, і вона задумалася, чи правильно вона зробила, що взагалі пішла за цими двома.

Вони продовжували йти вулицею, коли раптом Пітер зірвався з місця і побіг убік, в одну з будівель. Цей раптовий рух став несподіванкою навіть для Лоґана, бо він ще нічого не побачив.

Він зник у темряві, і інші не могли його бачити. Лоґан мав обладнання нічного бачення, вбудоване в його шолом, щоб краще бачити, але зображення було зернистим і не дозволяло бачити далеко вперед.

Через кілька миттєвостей Пітер повернувся, тримаючи в руці щось, схоже на собаку. Чорна кров розбризкалася на нього і на собаку, якого несли мертвим.

"Вони стежили за нами", – сказав Пітер. "І їх ще більше наближається".

Минуло зовсім небагато часу після попередження Пітера, як Лоґан і навіть Сіа тепер бачили кількох собак у полі зору.

Без вагань, обидва Лоґан та Сіа почали атакувати собак. Вона кидала списи, сповільнюючи тих, хто стрибав до неї, і відстрибувала вбік. Тим часом Лоґан вистрілював променями енергії, які відкидали собак, добиваючи їх одним пострілом.

Бластери Лоґана були ефективні проти істот базового рівня, але проти сутностей набагато вищого рівня або Далкі вони були б практично неефективними. Костюм був зроблений з екіпірування звірів, змішаного з технологічними частинами. Його бластери та енергія, що з них виходила, не були зроблені з екіпірування звірів.

Він мав такий самий ефект, як вибухи в минулому. Проблема була в тому, що Далкі та істоти вищого рівня мали опір до цього. Бачачи, що це істоти нижчого рівня, Лоґан не стримувався, вистрілюючи променями енергії в кожного з них.

Незабаром вони зрозуміли, що Пітеру та Сіа особливо нічого робити. Пітеру вдалося перемогти ще кількох, але Лоґан розносив більшість з них, перш ніж вони навіть підійшли близько.

Зрештою, звірі перестали стрибати в повітрі, і Лоґан перестав використовувати свої бластери. Енергії було обмежено, і якщо вони перестануть нападати, то Лоґан зробить те саме.

Однак відбувалося щось дивне. Їм вдалося вбити загалом близько тридцяти різних собак. І Пітер, і Лоґан бачили, що навколо їх ще багато. Проте, вони не тікали, а стояли там на краю вулиці біля будівель, гарчали.

"Чому вони не нападають?" - запитала Сіа.

"Це те, на що я теж хотів би знати відповідь", - відповів Лоґан.

Придивившись пильніше, здавалося, що собаки більше не дивляться на них, натомість вони стояли обличчям до вулиці, дивлячись у бік вежі перед ними.

"Вони тремтять", - сказав Пітер. "Звірі, я бачу, що вони налякані".

З вулиці було чути звуки кроків. Що б не наближалося до них, це лякало звірів ще більше. Бо з кожним кроком здавалося, що звірі злегка відступають.

Навіть Лоґан , користувач 8-го рівня, який перемагав кожну з потвор за один раз, не мав такого ефекту.

Нарешті фігура почала з’являтися. З тіні почав виднітися темний контур. Він мав обриси людської форми, але його все ще важко було розгледіти. Все ж, Лоґан був впевнений в одному, було зрозуміло, що це не людина... це була потвора.

Вперше під час занурення Лоґан почав сильно пітніти у своєму костюмі. Якщо потвора мала гуманоїдну фігуру, це означало одне. Противник, з яким вони збиралися зіткнутися, був принаймні королівського рівня.