Розділ 249 — Виграйте мені час

Це був перший раз, коли Лоґан відчув паніку. Завдяки тому, що в його шоломі був прилад нічного бачення, він зміг побачити звіра ще до того, як той з’явився в полі зору. Пітер теж міг, але не усвідомлював масштабу жаху, з яким їм доведеться зіткнутися.

Можливо, Пітер не так добре вчився в школі і подумав, що це звичайний звір, або коли він еволюціонував, все в ньому змінилося. Зараз не було схоже, щоб він відчував страх, як інші.

Звірі поділялися на різні рівні. Рівні базувалися на кристалах, вбудованих у їхні тіла. Чим потужніший кристал, тим вищий рівень звіра. Однак це не завжди означало, що вони сильніші.

Залежно від структури або здібностей звіра, іноді, у рідкісних випадках, траплялися такі, з якими було важче мати справу. Але це було малоймовірно, оскільки звір вищого рівня міг би отримати більше енергії від кристала.

Базовий рівень, середній рівень, просунутий рівень, а зараз вони збиралися зіткнутися з чимось, що було принаймні королівського рівня. Існували рівні вищі за цей, включаючи найвищий рівень, який коли-небудь давали, рівень Демона.

Протягом історії, кожного разу, коли виявляли звіра, що мав гуманоїдну форму, він був принаймні на рівні королівського рівня або вище. Існували ще звірі, які були на цьому рівні, але не мали гуманоїдної форми, але звір гуманоїдного типу ніколи не був нижчим за королівський рівень.

Розуміючи, що йому знадобиться допомога кожного. Лоґан негайно трохи змінив форму одного зі своїх бластерів, зробивши його вужчим. Броня змінилася з фантастичною швидкістю, і коли вона закінчила трансформуватися, Лоґан швидко випустив три постріли в будівлі навколо них.

Постріли не були енергетичними, як раніше. Натомість це були липкі світлові кулі. Вони дозволяли випромінювати значну кількість світла і легко прилипали до будь-якого об'єкта, в який потрапляли.

У Лоґана було дві причини так вчинити, одна з них – дати їм змогу краще бачити супротивника. Якщо істота прийшла з темряви, їхні очі та органи чуття мали бути пристосовані до тутешнього середовища.

Він мав зрівняти умови гри, а також це дозволить Сіа допомогти їм. Друга причина була пов'язана з першою.

Липкі вогні були випущені в трикутній формації навколо них. Один ліворуч, один праворуч і один трохи позаду того місця, де стояла істота королівського рівня. Це освітило всю вулицю.

Хоча собаки не бачили дивного світла, вони відчували його і злякалися. Лоґан також сподівався, що джерело світла зашкодить або засліпить чутливі очі істоти королівського рівня, але, здавалося, це не мало жодного ефекту, оскільки вона продовжувала йти вперед.

"Що це таке?" – сказала Сіа, тремтячи. Тепер, коли було джерело світла, Сіа могла бачити те, що бачив Лоґан, і вона одразу зрозуміла небезпеку цієї істоти. "Може, нам втекти?" – спитала вона, шукаючи відповіді у Лоґана, який, здавалося, був єдиним, хто діяв.

"Бі гт и, немає сенсу бігти, в ту мить, коли ми повернемось спиною, ми помремо," сказав Пітер.

Почувши це, Лоґан усвідомив, що Пітер, можливо, більше усвідомлює ситуацію, ніж він думав. Він просто знав, що вони нічого не можуть зробити.

Звір повільно продовжував йти до групи, і на той час усі собаки в цьому районі вже розбіглися. Тепер можна було побачити не тільки зовнішній вигляд звіра, але й усі його деталі.

Хоча він мав зовнішню людську форму, він був трохи більшим, він стояв близько восьми футів заввишки. Його тіло було перекручене і дивне, ніби воно було зроблене з багнюки та каміння, а зверху, де мала бути голова. М'язова структура істоти була окреслена корінням рослин. Тоді як решта виглядала просто як купа бруду. Що було найстрашнішим у ньому, так це верхня частина тіла. Кілька людських скелетів можна було побачити наполовину затопленими в його тілі, а наполовину стирчали назовні. Череп, грудна клітка та інші частини.

Здавалося, ніби чудовисько було зліплене з усього, що його оточувало. Зрештою, на його занадто довгих руках не було як таких пальців. Замість них були довгі та гострі, як лезо. Від передпліччя вниз, здавалося, що багнюкоподібний матеріал, схожий на дерево, перетворився на твердішу субстанцію. Леза блищали зеленим кольором, як твердий жад.

"Сіа, Піо!" – вигукнув Лоґан. – "Дайте мені трохи часу". Лоґан не був готовий зустріти щось подібне тут, внизу. Він думав, що якщо школа готова відправити кількох студентів на планету з помаранчевим порталом.

То вони принаймні мали відправити їх на ту, де, за повідомленнями, бачили лише звірів щонайбільше просунутого рівня.

Не було сенсу атакувати чудовисько його нинішніми бластерами; це нічого не дасть. Лоґану потрібно було дістати свою найпотужнішу зброю та костюм, але це займе деякий час. Його костюм почав розпадатися на маленьких павуків. Зрештою, вони всі розсипалися по підлозі. З землі вони почали відновлювати інший тип костюма прямо перед ним.

"Ну ж бо швидше, хлопці," сказав Лоґан. "Я знаю, ви зазвичай робите все можливе, але зараз ви потрібні мені як ніколи."

Непідтверджений звір королівського рівня продовжував повільно йти, наче король, що прогулюється власним королівством. Пітер бачив, як павуки Лоґана щось будують, і знав, що їхній найкращий шанс на виживання зараз залежить від нього.

Якщо вони хочуть жити, вони повинні зробити те, що від них вимагається. Сіа побачила, що Пітер збирається рушити вперед, і вигукнула.

"Ні, зачекай! Воно ще не напало на нас. Можливо, якщо ми не нападемо на нього, воно просто пройде повз нас."

Пітер поглянув на звіра, він зупинився і стояв посеред вулиці. Він поклав одну зі своїх рук-клинків перед іншою і потер їх одна об одну. Легкий верескливий звук було чути, поки звір продовжував це робити.

"Ні," сказав Пітер. "Воно вже вважає нас загарбниками. Воно буде нападати на нас, поки ми не зникнемо. Я відчуваю це." Сказавши ці слова, Пітер кинув сумку зі спині на землю і рвонув вперед.

З неймовірною швидкістю, яку Пітер до цього не демонстрував, і це було несподіванкою навіть для нього самого. Це тому, що Квін став сильнішим, і натомість власні характеристики Пітера зросли.

Зазвичай Пітер робив усе можливе, щоб приховати свої здібності. Швидкість, з якою він зараз біг, була неможлива для людини, яка не носила спорядження звіра або не мала жодних здібностей. Але зараз був не час приховувати свої сили, це було питанням життя і смерті.

Хоча Сіа була налякана, вона не була дурною. Вона також зайняла позицію, кинувшись до однієї зі сторін будівлі. Роблячи це, вона кинула свої духовні списи.

"Будь ласка, влучи!" - молилася вона. Якщо звір справді був королівського рівня, то її списи мали мало шансів вразити ціль.

Однак звір продовжував стояти на місці і дозволив списам застрягти у верхній частині свого тіла.

"Чи він поводиться з нами поблажливо?" - подумала вона. У той же час вона задумалася, що планує Пітер. У нього не було звірячої зброї, і лише його здатність до регенерації, його вб'ють за лічені миті.

Коли Пітер був у зоні досяжності, чудовисько замахнулося своєю рукою-лезом. Використовуючи всю свою силу, Пітер змахнув обома кулаками разом, як тенісною ракеткою.

"Це все," - сказала Сіа. "Жодна людина не має сили, щоб зрівнятися з чудовиськом голіруч."

Коли руки зустрілися з бічною частиною леза, сила була на диво рівною, леза були відбиті, але Пітер не зрушив з місця.

"Що відбувається, хто ця людина!" - здивовано вигукнула Сіа.

Чудовисько й саме було збентежене. У бою воно навмисно підлаштовувало свою силу відповідно до супротивника перед ним. Воно було впевнене, що добре оцінило Пітера. Чого воно не врахувало, так це списів духу в його тілі.

Зробивши корегування у своїй силі, воно замахнулося своїм лезом швидше і сильніше іншою рукою. Пітер не зміг нічого вдіяти. Все, що він бачив зараз, це темну чорну стелю над собою.

Ноги Пітера були чисто відрізані.