Розділ 250 — Герої прибувають в останню секунду

Страх у серці Сії лише зростав, і на мить їй здалося, що вона обдурила сама себе. Коли вона побачила, як Піо якимось чином зміг зрівнятися з силою звіра, вона не знала, як, вона не знала чому, але відчула, що, можливо, у них є шанс вибратися звідси живими.

Однак звір просто грався з ними, наступна атака звіра була набагато швидшою за попередню, і тепер ноги Пітера були повністю відірвані від його тіла.

Це було дивне видовище, оскільки звір спочатку височів над Пітером . Хоча його руки-леза були довгими, здавалося, що коріння, прикріплене до твердої частини істоти, могло витягуватися і втягуватися.

Їй було важко підтвердити цю свою теорію, оскільки все, здавалося, відбувалося миттєво, і вона все ще намагалася отямитися від шоку.

Навіть з духовним списом всередині звіра, це майже не мало ефекту. Вона відчувала, що її атаки були марними. Звір продовжував йти вперед, ігноруючи Пітера на землі. Сіа потім помітила, що його тіло, здавалося, було повернуте в певному напрямку. Він обрав свою наступну ціль.

Він дивився на Лоґана ...

Створення костюма було майже завершено. Він був переважно срібного кольору, як і павуки. На відміну від попереднього, який був досить великим і громіздким, виглядаючи майже як легкий механізм. Цей більше відповідав формі тіла та статурі Лоґана .

Залишилася лише остання частина – голова. Лоґан побачив, як звір наближається до нього, і вирішив швидко помістити своє тіло в костюм, який виготовлявся. Він планував дозволити павукам завершити останню частину.

На верхній частині його рук було два круглих кільця. Навколо краю кілець були маленькі металеві кігтики, які виглядали як зуби. "Він ще не активний", - сказав Лоґан , дивлячись на круглі кільця, "костюм потрібно завершити, перш ніж я зможу щось зробити. Лише кілька секунд..."

Зробивши ще один крок, звір раптом відчув, як хтось вхопився за його ногу. Поглянувши вниз, він побачив супротивника, якого вже переміг.

Пітер продовжував хапатися за деревоподібну ногу з усієї сили. Звір знову подивився вниз, і цього разу, піднявши руку, почав витягувати її над власною головою. Сіа зрозуміла, що їй справді не здалося, звір міг втягувати і витягувати кінцівки.

Коли звір замахнувся вниз, Сіа заплющила очі. Вона більше не могла дивитися. Але вона повинна була...

Коли вона знову відкрила очі. Руку Пітера було відірвано від тіла.

"Пітер..." - сказав Лоґан.

Обладунок було завершено. Обладунок був переважно срібного кольору, а верхня частина шолома, що закривала голову, являла собою єдину скляну панель, що йшла від підборіддя до маківки.

Груди були вкриті зеленим металом, а два кола на долонях також були обведені зеленим.

"Цього буде недостатньо," – спрогнозував Лоґан, побачивши бій між Пітером та чудовиськом. Він бачив, як Пітер бився у VR -грі, і міг оцінити його силу. Лоґану було потрібно ще дещо. "Зброя."

До поясу Лоґана був прикріплений дивний пристрій квадратної форми. Він кинув дивний предмет на підлогу, і той раптово розширився у щось схоже на велику скриню. Лоґан швидко схопив кілька кристалів зі скрині.

"Інакше можна подумати, що це марна трата, але на кону наші життя." Після того, як він витяг кристали, пристрій повернувся до свого початкового розміру, і роботизований павук підстрибнув, повернувши його навколо талії.

Після того, як він помістив два кристали у верхню частину своєї руки, зелені кола почали світитися.

У його голові пролунав жіночий роботизований голос.

[Виявлено два кристали середнього рівня.]

[Генерується енергетична зброя.]

"Все ще потрібно більше часу... Схоже, це потребує більше часу, ніж я передбачав. Або ж тривога всередині мене змушує мене відчувати, що це триває вічність," – сказав Лоґан.

Звір був лише за декілька метрів від позиції Лоґана. Проблема була в тому, що тепер, коли він знав, що звір здатний витягувати свої кінцівки, йому було важко оцінити справжню дистанцію його атаки.

Проаналізувавши свого супротивника, Лоґан відчував, що цей костюм найкращий проти нього, але він почав сумніватися, чи прийняв він правильне рішення. Костюм, який він використовував найчастіше, був однаково збалансованим, коли йшлося про силу, захист і швидкість.

Костюм, який він сформував зараз, був зосереджений на силі атаки. Побачивши, як виглядає істота, він подумав, що це найкращий варіант. З невеликим тілом і руками замість зброї він хотів боротися з вогнем вогнем. Однак, тепер, коли він знав, що у звіра є певна дистанція атаки. Можливо, щось орієнтоване на швидкість було б краще.

Інша проблема полягала в тому, що костюм був досить марний, коли йшлося про захист, і прямо зараз його зброя навіть не закінчила формуватися.

Саме тоді, коли Лоґан планував зробити ривок, знайомий голос вигукнув з-за звіра.

"Гей, якщо ти хочеш забути про мене, ти повинен переконатися, що спершу вбив мене!" - вигукнув Пітер.

Коли Сіа повернула голову, щоб подивитися, хто кричить, вона була вражена. Вона кілька разів протерла очі, щоб переконатися, що їй це не привиділося. Це був Піо. Він стояв на ногах, і його рука відновилася.

Вона знала, що у нього вражаючі регенеративні здібності, але це було щось не від світу цього. Майже нелюдське.

Коли Пітер стояв там, вона помітила, що він тримає руку на животі. Його регенеративні сили були вражаючими, але він використав занадто багато енергії, і вперше він відчув голод.

У нього почали закрадатися сумніви, що якщо він знову отримає такі серйозні поранення, то, можливо, більше не зможе регенерувати.

Звір повернувся і подивився на Пітера, злегка нахиливши тіло вбік. Здавалося, він розгубився. Його зацікавленість була збуджена, і він знову почав йти до Пітера.

Хоча Пітер регенерував, він не став раптово сильнішим. Якщо він знову зіткнеться з істотою, результат буде тим самим.

Коли Пітер побачив, що вона прямує до нього, він намагався вирішити, що робити.

"Чи варто цілитись в його ноги? Але воно занадто швидке. Можливо, мені варто побігти й атакувати. Те, що його швидкість атаки висока, не означає, що його ноги швидкі."

Однак, щойно Пітер закінчив цю думку, коріння в його ногах стиснулося, а потім відштовхнулося від землі, просуваючи його вперед, наче якусь пружину. Воно опинилося прямо перед обличчям Пітера за лічені секунди.

Воно замахнулося рукою, і Пітер побачив лезо. Завдяки своїй швидкості реакції він зміг відреагувати на атаку, але він відчував, що запізнився зовсім трохи, і цього разу лезо відрубає йому голову.

"Якби ж я був трохи швидшим!" — вигукнув Пітер.

Лише частки секунди було б достатньо.

Він продовжував пригинатися з усієї сили, і, коли він це робив, почувся звук предмета, що швидко розтинав повітря.

"Моя голова, з нею все гаразд, вона ще на мені", — подумав Пітер.

Поглянувши на тіло звіра, можна було побачити духовні списи, що глибоко в нього встромилися. Сіа, яка спостерігала збоку, була глибоко збентежена.

Вона уважно подивилася на списи, що були всередині звіра. Вони виглядали ідентичними до її власних, єдина проблема полягала в тому, що вона не кидала їх. Ці списи були не від неї, а це означало, що вони могли прийти лише від однієї людини.

Вона бачила, як таке вже траплялося раніше.

"Кажуть, герої завжди прибувають в останню секунду", - сказав Ворден з усмішкою, з'являючись з однієї з будівель, а Лейла стояла поруч з ним.