Розділ 259 — Ще один великий

"Цей удар, він прийшов від Фекса. Чи не був я занадто жадібним цього разу." – сказав Квін. "Зазвичай я не такий."

Поки ці думки були в його голові, він швидко усвідомив дещо. Він не був мертвий. Звісно, повноцінний удар від Фекса вбив би його, але реальність була іншою. Фактично, Квін майже не постраждав.

[50/95 HP ]

Використовуючи банк крові, він зміг вилікувати більшість своїх ран, але не всі, і відновив близько шістдесяти очок HP . Це означало, що атака забрала лише трохи більше десяти, коли в нього влучили.

Відкривши очі, Квін знову побачив перед собою Кровопивцю. Його підкинуло в повітря і відкинуло назад, але не надто далеко, оскільки удар був значно ослаблений, і тепер він знав чому.

Дивлячись на Фекса, Квін побачив великий товстий блакитний спис духу, що стирчав з Кровопивці. Важко було навіть назвати це списом, оскільки він був приблизно такої ж товщини, як доросла людина. Він більше був схожий на колону, яка підтримує будівлі.

"Квін, я не можу створити ще один такий! Закінчуй з ним зараз, якщо можеш!" – пролунав голос з вулиці.

Поглянувши за кровопивцю, Квін побачив, як Ворден біжить до нього. Спис прилетів від нього. Він чекав на слушний момент, щоб кинути списа в звіра королівського рівня. Здавалося, що цього ніколи не станеться, і зрештою, звір уже помер, але Ворден був радий, що витримав.

Після атаки Квіна, він побачив, що станеться, і кинув великий духовний спис у Фекса. Завдяки цьому удар був значно зменшений за силою та швидкістю.

Все ж Ворден знав, що йому потрібно продовжувати діяти швидко. Після того, як він кинув великий духовний спис, він не зміг його створити знову. Через це Ратен помінявся місцями з Ворденом і вибіг, сподіваючись підтримати Квіна.

Тепер він міг кидати лише звичайні списи, але це було краще, ніж нічого.

"Вбити Фекса?" - сказав Квін. Ні, він не міг цього зробити. Тільки завдяки йому вони змогли вбити звіра королівського рівня. Цілком можливо, що вони всі могли померти тут сьогодні.

Було б несправедливо поранити їхнього рятівника.

"Що ти хочеш робити?" - пролунав голос праворуч від Квіна.

Пітер щойно приєднався до них. Ворден стояв праворуч від Кровопивці, в той час як Квін і Пітер стояли на іншому боці вулиці. Лоґан все ще був поранений і латав себе біля двох дівчат поруч з однією з будівель. Намагався триматись подалі від неприємностей.

Спостерігаючи за тим, що відбувається, дівчата почали чути чиїсь голоси.

"Отже, ще трохи вперед, і тут має бути той звір, з яким ви стикалися раніше?" – сказав впевнений молодий голос.

"Так, сер, кожен раз, коли ми хотіли дослідити вежу, звір виходив і зупиняв нас. Це траплялося кілька разів, коли ми намагалися пробитися до вежі, незалежно від того, з якого боку ми підходили. Здається, він щось захищає", – сказав жіночий голос. "На жаль, кожного разу, коли ми стикалися з цим звіром, хоча нам і вдавалося вийти з бою живими, ми не могли його перемогти".

"Я згоден з вашим прогнозом", – відповів впевнений голос. "Ви правильно зробили, що не повідомили про це іншим притулкам, а також військовому притулку. Сподіваюся, цей скарб добре послужить нашій фракції".

"Сер, що ви думаєте про той гучний вибух, який ми чули кілька хвилин тому? Як ви вважаєте, це місце було виявлено іншими?" – запитав інший чоловічий голос.

"Ось чому ми зараз туди прямуємо".

Група продовжувала розмовляти, і Лейла та Сіа починали чути голоси ще голосніше. Незабаром вони могли бачити, звідки саме йде розмова. Вниз по вулиці йшла група мандрівників.

Їх було легко помітити, оскільки кожен з них мав на собі липку світлу пляму. Вона працювала подібно до ліхтарика, тільки її не потрібно було тримати, а можна було просто приклеїти на броню. Вона також освітлювала навколишню територію, а не лише один напрямок. Це дозволяло області навколо людини бути залитою світлом.

"Чи не здаються вони якимись знайомими?" - подумала Сіа .

Дівчата не вибігли назустріч. Лише тому, що вони бачили істот, схожих на людей, не означало, що це вони і були, але, коли вони підійшли ближче, виявилося, що вони дійсно їх бачили раніше.

"Так, ще в притулку", - відповіла Лейла .

Це була група мандрівників, які звітували військовим, надаючи інформацію про дослідження. Судячи з розмови, яку вони щойно підслухали, схоже, вони не зовсім чесно подали свій звіт.

Лейла хотіла змінити їхню позицію. Вони не перебували в якійсь конкретній будівлі, а просто між двома будівлями у провулку. Вона все ще не була впевнена щодо цих людей. Якщо вони могли збрехати військовим, можливо, вони б також охоче змусили їх замовкнути, за те, що вони тут і знають про це місце.

Проблема була в Лоґані, він все ще виглядав так, ніби не може поворухнутися. Поки вона думала, що робити, було вже надто пізно щось робити.

"Он там". Сказав жіночий голос. "Схоже, тут є інші люди. Чорт, та це ж діти."

Група швидко кинулася до студентів і була шокована їхнім станом і тим, які вони юні. Побачивши їхню форму, вони швидко зрозуміли, звідки вони, з військових. Щось, мабуть, трапилося, подумала група.

Їх було п’ятеро. Усі вони були в обладунках звіра, що покривали їхні тіла. Жінка, на ім’я Ліллі, першою підійшла до них, у неї також був лук за спиною. Тільки він виглядав на рівень вище, ніж у Лейли.

Потім була пара лисих близнюків. Кожен з них не тримав зброї в руці, але їхні ноги були вкриті товстими черевиками, а решта ніг мала легкі обладунки, це було дивне видовище. Їх звали Рок і Пок.

Потім був ще один чоловік, який, здавалося, завжди тримався поруч із наймолодшою на вигляд людиною. У нього за спиною був щит, а біля пояса – меч у піхвах. Чоловік виглядав трохи старшим за інших. Здавалося, ніби його призначили доглядати за всією командою, але, послухавши їх деякий час, Лейла швидко зрозуміла, що він не лідер. Це був молодий чоловік, який стояв поруч із ними.

У молодого чоловіка було каштанове хвилясте волосся, зібране у хвіст. Його улюбленою зброєю був спис, який був завдовжки з нього самого і розміщувався у нього за спиною. Найбільше в ньому впадала в око аура навколо нього.

Вона була сповнена впевненості та мала вигляд досвідченої. Коли Лейла дивилася на нього, вона згадувала Лео.

"Я лідер, Андре", - сказав молодий чоловік. "Що тут сталося, на вас напали?"

"Квін, рухайся!" - вигукнув Ворден.

Коли Андре поставив запитання, він почув голоси з кінця вулиці. Коли група обернулася, щоб подивитися, вони побачили, як троє інших студентів борються з дивною істотою.

"Це той звір, з яким ви вже стикалися, Енді?" - спитав Андре.

"Ні, сер. Це щось інше. Я ніколи раніше такого не бачив", - відповів старший чоловік Енді.

"Це не має значення, вони в біді, і нам потрібно вбити звіра".

Потім з тіні, з-за спини, звідки щойно прийшла група, почувся звук гучних кроків. З темряви повільно почала виходити фігура.

"Ще один звір, і він виглядає сильним. Оберніться", - запанікувала Сіа.

Але група мандрівників зовсім не виглядала запанікованою. Дивний звір трохи нагадував лева і був такого ж розміру. Можна було побачити його м'язи, але в його нижній частині. Замість одного хвоста у нього було кілька, кожен з яких мав невелике полум'я на кінці.

Лев підійшов до Андре і почав лизати його обличчя.

"Він ручний?" - запитала Лейла.

"Саме так," - відповіла Ліллі. "Вам, хлопці, нема про що турбуватися, ми позбудемося цієї тварини для вас. Бо знайте, наш лідер тут, з однієї з великої четвірки сімей."