Розділ 265 — Розбіжність шляхів

Високо в повітрі, зависнувши далеко вгорі та дивлячись на досить велике місто, був Хем. Він повільно слідував за групою студентів, разом із мандрівниками, щоб побачити, куди вони прямують.

Він був досить високо в небі, тому джерело світла на їхньому звіриному спорядженні не могло досягти Хема. Зрештою, завдяки своєму зору він і так добре бачив їх у темряві.

"Я сподіваюся, з Майстром все гаразд", – сказав Хем, шморгнувши носом і дозволивши великій шмарклі піднятися вгору. Він плакав майже весь час, думаючи про можливість того, що Фекс покине його.

Він шморгнув ще раз, сподіваючись затягнути шмарклю назад у ніс. Однак, роблячи це, він зробив це трохи запізно, дозволивши краплі впасти зверху.

*Крап

На голову одного з лисих близнюків впала маленька крапля рідини.

"Тут що, дощ іде?" – сказав він, витираючи мокру пляму з голови.

"Ти придурок. Ми під землею. Звісно, тут не йде дощ. Ймовірно, зверху річка, або конденсат, або щось таке," – сказав інший близнюк.

Коли група йшла, Лоґан і Пітер намагалися триматися в кінці. Проте Лілі продовжувала триматися позаду всієї групи, як охоронець, на випадок, якщо щось з'явиться.

Тепер Пітер починав трохи сповільнюватись, оскільки голод давався взнаки.

"Пітер, як довго ти зможеш протриматися? Можливо, до того часу, як ми вийдемо назовні, я зможу щось зробити," – прошепотів Лоґан.

Пітер одразу підвів очі на Лоґана з нахиленого положення. Він нічого не сказав. Натомість його очі почали показувати легкий червоний відтінок.

"Гаразд. Схоже, ти не протримаєшся так довго." Озираючись, Лоґан намагався напружити мозок, щоб обміркувати кожну можливу опцію.

Нарешті група дісталася одного з тунелів, що вели з міста на вулиці. Дивлячись на всі тунелі навколо, Лоґан подумав, що це місце нагадує мурашник з численними розгалуженими тунелями, які зрештою ведуть до одного місця призначення.

Прогулюючись тунелями, Лоґан вигадав ідею, яка, можливо, дозволить Пітеру харчуватися подалі від усіх. Але перш ніж реалізувати цю ідею, йому потрібно було отримати певну інформацію.

"То як ви, хлопці, знаєте дорогу з усіх цих тунелів?" - запитав Лоґан.

"Ці тунелі як лабіринт, і вони або, здається, зациклюються один на одному, або всі повертаються до початкового міста, з якого ми щойно вийшли", - відповів Енді. "Зрештою, ми так і не знайшли виходу, тому вирішили створити свій власний. Один із тунелів ми позначили самі. Коли ми помітили блакитні кристалічні вогні, ми розмістили червоні вогні біля тунелю, який створили самі, що вів на поверхню."

Отримавши відповідь, як покинути це місце, Лоґан тепер міг здійснити свій план. Інші студенти, включно з Лоґаном, насправді спустилися в тунелі через дивну рослиноподібну істоту.

Лоґан відсканував місце, перш ніж спуститися, тому знав, що між поверхнею і землею, на якій вони зараз перебувають, є простір, і був до цього готовий. Але навіть Пітер зламав ноги, впавши з такої висоти, а він мав міцнішу структуру, ніж звичайна людина.

Це була сумна думка, але деякі з інших студентів були поглинуті дивною рослиноподібною істотою. Кілька з них, швидше за все, не змогли вибратися і впали на смерть. Якщо тільки вони не мали здатності, яка могла б їх врятувати, то так воно і було.

Все, що Лоґану потрібно було зробити, це змусити їх відокремитися від інших і обшукати тунелі в пошуках одного з цих мертвих студентів, якими Пітер міг би харчуватися. Не було б надто дивно, якби вчителі знайшли напівз'їдений труп студента. Звірі роблять таке постійно.

Нарешті група вийшла з тунелю і потрапила в іншу більшу секцію з кількома тунелями.

Однак, щойно вони зайшли до кімнати, Пітер голосно закричав, ніби йому боляче.

Це здалося надто раптовим. За прогнозами Лоґана, у них мало б бути більше часу. Озирнувшись навколо кімнати, він невдовзі помітив причину.

Його теорія була правильною, деякі студенти справді загинули, впавши вниз після того, як їх поглинула рослина, тому що перед ними було кілька студентів, їхні тіла були понівечені на землі.

Запах і вигляд студентів викликали в ньому реакцію. Якби він їх не побачив, можливо, у них дійсно було б більше часу.

Не знаючи, що робити, Лоґан кинувся до Пітера у своєму костюмі та підняв його з землі.

Якби не костюм, який він носив, Лоґан не зміг би навіть підняти Пітера через різницю в розмірах. Піднімаючи його і кладучи на плече, Пітер залишався нерухомим в тому ж положенні, навіть не рухаючи руками, але продовжував стогнати.

Прямо зараз він використовував кожну краплю енергії і був зконцентрований на тому, щоб не рвонути і не накинутися на студентів. Але ще більше він не хотів нашкодити своєму другу Лоґан у, який прямо зараз його ніс.

Лоґан продовжив бігти з Пітером на плечі, направляючи в випадковий тунель.

"Зачекай, що ти вбіса робиш!?" вигукнула Лілі, стурбована ними.

Інші вже йшли до інших студентів, щоб щось зробити, якщо хтось із них вижив. Однак, було вже запізно.

Незнаючи, що відбувається позаду них, вони зрозуміли, що відувається тільки коли Лілі кричала їм.

"Зачекайте" Лілі прокричала знову. Щиро занепокоєна про цих двох вона вирішила їх переслідувати.

Раптово, рука Лоґана трансформувалася в одих із його бластерів. Він націлив його на стелю і вистрелив в неї, викликаючи обвал тунелю, який заблокував шлях між ними.

Це б їх не зупинило, особливо враховуючи їхню силу, але Лоґан і не сподівався на це. Вів проаналізував їхнього лідера Андре і він був доволі розумним чоловіком. Він сподівався, що побачивши його дії натякають, що щось сталося і вони не хочуть, щоб за ними стежили. Зі своїм обережним характером він радив їм спочатку повернутися на базу, щоб віддати студентів, перш ніж повертатися і Лоґан мав рацію.

"Ми повинні піти за ними," – запропонувала Лілі. Вона щиро турбувалася про безпеку студентів. Особливо зважаючи на те, що вона єдина чула, як один зі студентів видав дивний звук перед тим, як усе сталося, і вона не могла не дивуватися, чи пов'язані ці події.

"Ні," – відповів Андре. "Хіба ти не бачила? Інший студент навмисне спричинив обвал тунелю. Вони хотіли розділити нас, з якоїсь причини. Поки що найкраще залишити цю таємницю нерозгаданою і повернутися на базу. Студенти, мабуть, до смерті налякані тим, що побачили сьогодні."

Група продовжила йти тунелями, водночас наказуючи студентам не дивитися на мертві тіла. Сіа намагалася триматися, але продовжувала закривати рот і очі рукою, коли їй траплялися тіла. Інші ж проходили повз них з більшою легкістю, ніж вона.

Андре, помітивши це, зробив собі нотатку. Таке відчуття, ніби Ворден і Лейла вже бачили смерть раніше. Нормальна реакція на таке була б схожою на те, що зробила Сіа.

"Як гадаєш, чому вони втекли?" – запитала Лейла у Вордена.

"Якби я мав здогадуватися, це було б знову пов'язано з Пітером. Лоґан не став би так ризикувати без причини."

"Як гадаєш, з Лоґаном знову все буде гаразд? А що, як Пітер знову зголоднів і спробує з'їсти Лоґана?"

Ворден не міг не захихотіти з пропозиції Лейли.

"Неможливо. Повір мені, ти вже мала б це зрозуміти. Лоґан не той, про кого варто хвилюватися, якщо між ними двома виникне бійка. Це Пітер."

Хоча раніше так і могло бути. Лоґан використав декілька своїх козирних карт у бою проти звіра королівського рівня. Він також був трохи поранений у битві, і, нарешті, Квін став сильнішим після бою. А це означає, що Пітер теж.