Розділ 269 — Надто сильна присутність

Ще секунду тому Пітер стояв прямо перед Лоґаном. Це тривало лише мить, але, перевіривши свій сканер і опустивши погляд, він знову подивився вперед, а перед ним нікого не було. Він зник безслідно.

Усвідомлення того, що щось настільки небезпечне потенційно може бути десь у кімнаті з ним, почало нервувати навіть Лоґана. У нього більше не було липких світлових кульок, якими можна було б стріляти, і його костюм виробляв достатньо світла лише для того, щоб бачити на кілька метрів перед собою.

Пітер бачив тут як вдень. Це були несприятливі шанси, і Лоґан почав проклинати себе, думаючи про те, як він взагалі потрапив у таку ситуацію. Раніше, перш ніж щось зробити, він завжди думав про ймовірність того, що щось станеться. Про ризик, на який він наражав себе, перш ніж діяти. Якщо шанси здавалися проти нього, він ніколи не ризикував.

Але, побачивши Пітера, який корчився від болю, та інших там, Лоґан зреагував інстинктивно, вивівши його з цього місця.

З правого боку почувся різкий, раптовий звук, і миттєво з бластера вилетів постріл. Вибух лише торкнувся дивного чорного матеріалу, який був міцним, як завжди, не спричинивши обвалів чи розколювання каменю, але залишивши після бластера особливий запах.

"Я не хочу тебе поранити, Пітере. Припустимо, я влучу в тебе зараз, поки ти нічого не їв. Є велика ймовірність, що ти не зможеш зцілитися", – спокійно сказав Лоґан.

У його голосі була впевненість, але всередині його розуму почала закрадатися невелика паніка. Хоча час реакції Лоґана не перевищував можливості людини. Він все ще був досить впевнений у своїх навичках влучити в щось, перш ніж воно зможе рушити.

Майже всіх учнів у школі, за винятком тих, хто мав звіряче спорядження високого рівня або здібності, пов'язані зі швидкістю, Лоґан був досить впевнений, що зможе вразити їх своїм бластером.

Але атаки, яку він щойно здійснив, він навіть не бачив Пітера, або навіть розмитого зображення. "Гадаю, тобі справді личить бути вбивцею, але зараз не час випробовувати це на мені", – сказав Лоґан.

Коли він вимовив ці слова, знову почулися стогони в певному напрямку. Коли Лоґан подивився, звідки вони лунали, він побачив, що Пітер стоїть навколішки на підлозі, тримаючись за живіт.

"Лоґане, просто залиш мене, я не думаю, що це безпечно, просто йди зараз!" – закричав Пітер.

Відтоді, як Пітер перетворився на мерця, вся його манера поведінки та ставлення змінилися. Інші думали, що старого Пітера зовсім не стало… втрачено, але це зовсім не так. Пітер все ще мав почуття, він все ще мав турботи, і всередині він все ще був наляканий, як і завжди.

Бували часи, коли ці старі почуття та манера поведінки проявлялися більше, ніж інші, і одним із таких часів був час, коли він проводив час з Лоґаном . Він не знав чому, але інші, здавалося, ставилися до нового Пітера інакше, ніж Лоґан.

Було відчуття, ніби Лоґану було байдуже, ким він є, і він ніколи не знаходив дивним те, як діяв новий Пітер. Перебуваючи з іншими, він завжди відчував, що вони відчувають щось інше. Ніби Пітер , з яким вони розмовляли, був вже не той, що раніше.

Пітера це ранило зсередини, особливо тому, що він знав, що він все ще та сама людина. Однією з тих людей, хто, як він міг сказати, відчував це, був Квін. Той, кого він вважав близьким. Він бачив кожного разу, коли Квін дивився на нього; це було інакше, ніж те, як він дивився на Пітера раніше.

Це не було погано, але це було сумно.

"Чи я ніколи не буду достатньо хорошим?" — думав Пітер . Він не був таким тоді, і він не є ним зараз.

Єдиною людиною, для якої він був достатньо хорошим, був Лоґан , і навіть зараз Лоґан неодноразово намагався допомогти йому. Якщо і була одна людина, для якої він зробив би все, що в його силах, щоб не з’їсти чи не поранити, то це Лоґан .

На мить, Пітер зміг побороти свій голод, але натомість відчув усі болісні муки в тілі. Піднявши погляд туди, де раніше був Лоґан, він побачив, що той вже втік.

"Добре... ти послухався..." – сказав Пітер. Цього разу йому не було боляче. Побачивши, як Лоґан тікає, щоб врятуватись. Він вже зробив достатньо.

Біль не вщухав, і Пітер чесно замислився, чи не помре він. Хоча він міг би дозволити голоду взяти гору і його тілу здичавіти, він хотів якомога довше залишатися при контролі над своїм тілом.

Тоді почувся звук кроків. Відлуння розносилося так, ніби хтось біг до них одним із тунелів.

"Ні, ні, якщо це інша людина. Я нападу на неї, щойно побачу", – сказав Пітер. "Тримайтеся подалі, повертайте назад!" – закричав Пітер в тунель.

Але кроки ставали все голоснішими, людина наближалася, і тоді в темряві було видно дивний, відносно великий об'єкт, що летів у повітрі в його бік.

Хоча було важко розгледіти, що це, Пітер знав. А точніше, його тіло знало, коли він стрибнув у повітрі, широко роззявив пащу, хапаючи летючий об'єкт зубами. Він одразу ж почав рвати його на шматки двома передніми зубами та кігтями, притискаючи до підлоги.

Вийшовши з тунелю, Лоґан з'явився зі студентом на спині. Він поклав його на підлогу і зробив кілька кроків назад. "Я знаю, це може бути нешанобливо, але ти вже мертвий. Обіцяю, я знайду твою сім'ю і добре до них ставитимусь. Вони проживуть щасливе життя завдяки твоїй допомозі, доки я живий."

****

Двоє хлопців продовжували бігти містом на шаленій швидкості. Дорогою до вежі вони не бачили жодних звірів високого рівня. Квін був тепер упевнений у цьому. Під землею не залишилося нічого сильнішого за звіра королівського рівня. З цією думкою в голові він зміг вільно бігти так швидко, як тільки міг, до Пітера.

Він хвилювався про те, що може статися, особливо через те, що він був з іншими, і хвилювався про те, що станеться, якщо мандрівники дізнаються і втрутяться.

Пильно слідуючи позаду, Фекс намагався не відставати.

'Я мав рацію; він справді став сильнішим, і з шаленою швидкістю. Він набагато швидший за мене, і я ледве встигаю за ним. Але як? Нічого, про що я можу подумати, більше не має сенсу. Якщо я хочу дізнатися правду, є лише одне, що я можу зробити, запитати. Але цього разу я не питатиму про когось іншого.'

Фекс завжди вагався спитати у Квіна про це, і раніше він не знав чому, але тепер знає. Це тому, що він відчував себе винним. Коли він думав про те, щоб задати питання, десь в глибині душі він знав, що має прихований мотив. Ніби він намагався дізнатися якусь секретну інформацію, щоб принести її своїй родині.

Тепер йому було байдуже, і він вирішив, що щоб не трапилося, він нікому не розповість про Квіна. Зараз він хотів дізнатися сам, заради власної цікавості. Як тільки вони виберуться з цього місця. Фекс хотів дізнатися секрети про Квіна.

Раптом Квін зупинився. Він повністю сповільнився і більше не біг на повній швидкості.

"Щось не так?" - спитав Фекс. По правді кажучи, Фекс задихався, але, побачивши, що з Квіном все гаразд, він щосили намагався приховати свою втому. Як тільки Квін відвертався, він починав важко дихати. Він ще мав свою гордість і не хотів показувати, що зараз слабший за свого друга.

Насправді було дві причини, чому Квін зупинився. Перша полягала в тому, що Квін відчув, що Пітер більше не голодний. Біль, який він відчував до цього моменту, зник. Квіну було важко повірити, що Пітер зміг би з'їсти когось на очах у мандрівників. Він відчував, що вони сильні.

"Дякую, Лоґане," – пробурмотів Квін. Він не знав чому, але мав передчуття, що якщо хтось і зможе вирішити проблему, то це буде він.

Другою причиною зупинки було те, що Квін відчував і чув знайому присутність. Незабаром і Фекс відчув, хто це.

"Здається, ти завжди опиняєшся в найцікавіших місцях, Квіне. Думаю, мені варто почати ставити на тебе трекер і просто всюди за тобою ходити". З однієї з будівель вийшов трохи старший лисий чоловік зі своїм вірним мечем на боці.

"А, це вчитель!" – вигукнув Фекс і вказав пальцем.

"Тобі слід виявляти трохи поваги, юначе. Зараз я більше, ніж просто твій вчитель, я твій командир," – сказав Лео. "Але я радий, що ви в безпеці. Я тут, щоб шукати решту студентів. Ваших друзів, які були з вами, вже вивели на поверхню. Вони повернулися до притулку з іншими студентами і повідомили мені про це місце..." Раптом Лео обірвав фразу.

Це було дивно, і двоє інших дивувалися, що сталося. Він не тільки обірвав фразу, але й Лео зовсім застиг. Наче навіть не дихав.

"Швидко!" – крикнув Лео. "Ми повинні вибратися звідси і бігти!"

"Що трапилось!" – спитав Квін, щиро стурбований. Його вчитель завжди був таким зібраним. Навіть коли бився проти Далкі, він жодного разу не втік, але Квін був впевнений у цьому. Лео сказав "Ми", що включало і його самого.

"Тут щось є. Щось неймовірно потужне. Я відчуваю його ауру. Ми повинні зараз же піти."

'Щось потужне?' – подумав Квін. Вони вже вбили звіра королівського рівня, тому Лео не міг говорити про нього, і поки вони досліджували все це місце, вони нічого не знайшли, і Квін не зміг нічого відчути, то що ж це за могутня істота чи річ, про яку говорив Лео?