Розділ 273 — Чому саме вони?

Щойно назвали і оголосили імена, серед студентів почався галас. Чому не їхні імена назвали? Ці імена були їм зовсім незнайомі. Окрім Вордена, решта названих імен були повною загадкою для інших студентів.

Хоча Лоґан був користувачем високого рівня, він рідко відвідував заняття, тому мало хто знав, як він виглядає, крім тих, хто був у його класі, але навіть ті, хто був у команді Лоґана, були збентежені тим, чому назвали його ім'я, а не їхні. Особливо враховуючи те, що Лоґан зник на більшу частину експедиції.

Однак, студенти були не єдині, хто, здавалося, був збентежений названими іменами, Квін та інші також. Вони ледь встигли щось відсканувати, і навіть коли Пітер був під землею, він не використовував сканер, тому що він там не працював.

"Як вони отримали найвищі бали? Наша група встигла відсканувати близько п'ятнадцяти різних рослин і 3 нових звірів. Вони хочуть сказати, що вони відсканували більше?" - поскаржився студент, насупившись.

"Мабуть, так і зробили, інакше чому б їх викликали", - відповів інший.

Але студенти, які були в класі Дела знали, що у Квіна та інших не було багато можливостей щось зробити. Все ж вони вирішили мовчати. Багато хто з них пам’ятав про хоробрі вчинки Квіна у порятунку деяких студентів від звірів вищого рівня та їх перехід на їхню сторону.

Навіть попри те, що за це не нараховували бали, вони відчували, що якою б не була нагорода для його групи, вони на неї заслуговують. Однак, була одна людина в класі Дела , яка не відчувала того ж самого, і це був сам вчитель Дел .

Він все ще відчував неприязнь до цих двох, особливо після того, що сталося, коли вони були відсутні. Дел навіть здивувався, що вони досі живі.

"Це неможливо, тут має бути якась помилка або шахрайство!" голосно зауважив Дел . "Ці студенти, я перевірив бали на їхньому сканері, і не тільки це, з їхньої команди було знято п'ятдесят балів через інцидент, пов'язаний з переломом руки одного з інших моїх учнів."

Дел швидко озирнувся навкруги, шукаючи учня, який зламав руку, але, шукаючи, його ніде не було видно, він швидко зрозумів, що цей студент був одним із тих, хто загинув в експедиції.

Все ж, його слів було достатньо, щоб знову розпалити гнів студентів.

"Гей, здається, я його впізнаю. Я завжди бачу його на заняттях у Лео. Вони часто спарингують один з одним", - сказав студент.

Інший студент кліпнув очима та нахмурився: "Стривай, ти хочеш сказати, що цей хлопець типу улюбленець вчителя? Підлиза!"

"Це так несправедливо! Іншого пояснення цьому немає, це має бути фаворитизм".

Група студентів, які висловлювали своє занепокоєння, почала рости, і тепер ті, хто підтримував Квіна та інших, почали відступати, оскільки швидко стали меншістю.

"Досить!" Лео з гуркотом вдарив своїм мечем у піхвах об землю, і невеличка вібрація відчулася на землі. "Студенти, яких викликали, прошу вийти вперед. Якщо я почую ще хоч слово від когось..." Лео не закінчив речення, але вони знали, що йому не потрібно цього робити.

Студенти, яких викликали, прийшли вперед, але замість захоплення та заздрості, на них дивилися з ненавистю. Сіа, яка все ще не відчувала себе частиною групи, ненавиділа кожну секунду цього. Єдиним плюсом всього цього було те, що вони вийдуть з цієї оцінки з найвищим балом, що піде на користь її майбутньому.

Побачивши, що гнів студентів досі не вщух, Фей сама вирішила вжити заходів на основі інформації, яку вона дізналася раніше.

"Слухайте уважно всі, є причина, чому саме цих студентів було обрано переможцями сьогоднішньої події." З ящика для сканерів, що були зібрані позаду них, вона шукала, поки не витягла один конкретний.

"Ось цей сканер належить студенту Лоґану . У свій час кожен із цих студентів відкрив щось, що варте набагато більше балів, ніж будь-яка тварина чи рослина."

Після натискання кнопки на сканері з нього з'явилася тривимірна голографічна модель. Вона показувала відтворене місто, яке Лоґану вдалося отримати на свій сканер, місто, яке він зробив перед входом у тунелі внизу.

"Як ви всі можете бачити, ось тут знаходиться база Далкі. Схоже, вони прибули на цю планету раніше за нас. Ось справжня причина, чому ми їдемо. Не тільки тому, що на цій планеті є якісь могутні звірі."

Після цього всі все зрозуміли. Більше не скаржилися студенти, які були проти від'їзду, вони теж хотіли покинути цю планету якомога швидше. Спогади та думки повернулися до ситуацій, про які вони часто чули по телевізору та в інтернеті. Випадки взаємодії людей і Далкі на інших планетах.

Коли це трапляється, виникає бійка, і одна сторона буде знищена. Проблема була в тому, що однієї планети ніколи не було достатньо для жодної сторони, щоб розпалити війну знову. Тож одній стороні довелося б просто стиснути зуби і терпіти.

"Якби не ці студенти, які відкрили таке місце, то, можливо, ніхто з нас не залишився б живим", - сказав Лео .

Без жодних більше скарг студенти охоче схопили свої речі та були готові знову вирушити до школи. Тепер студентам стало зрозуміло, чому в укритті була така висока готовність.

Це тому, що солдати готувалися до виїзду. Після того, як усі їхні речі були зібрані, кілька порталів витягли та поставили на землю.

Озираючись навкруги, Квін помітив, що солдати були зайняті збором своїх речей, чого не можна було сказати про цивільних, які жили у своїх будинках на деревах. Вони стояли там із занепокоєними виразами облич, визираючи зверху.

"Чому вони не пакують свої речі?" - запитав Квін .

"Що ти маєш на увазі? Цим людям нікуди йти", - відповіла Лейла . "Вони, ймовірно, витратили всі гроші, які мали, щоб переїхати сюди. Навіть якщо військові дозволять їм використовувати телепорти та повернутися на землю, вони лише стануть бездомними, без притулку чи способу заробити кредити".

"Але якщо солдати покинуть це місце, то їх нікому буде захистити від нападу звірів", - відповів Квін .

Лейла мовчала, коли Квін це сказав, а Ворден просто поклав руку йому на плече. Вони обоє знали про долю цих людей. Хоча Квін був трохи наївним. "Уряд допоміг йому, коли зникли його батьки… то чому вони не могли допомогти і їм?" — думав він.

Він починав думати, що його ситуація стає все дивнішою і дивнішою, але найбільше він був глибоко стурбований людьми зверху. Там були не тільки дорослі, а й діти.

Коли студенти проходили через телепорти, маленька дівчинка, якій на вигляд було років п'ять, почала махати рукою на прощання студентам. Не підозрюючи про те, що відбувається.

"Цей світ потрібно змінити. Люди на вершині повинні впасти, і коли я буду достатньо сильним, я повернуся за вами", — сказав Квін, хоча на той час, як він усвідомлював, ймовірно, буде вже занадто пізно.

Глибоко під землею, у покинутому місті, дивний чоловік усе ще стояв на верхньому поверсі повністю голий. Він стояв там вже деякий час, чекаючи, поки його тіло прокинеться.

Він не знав, як довго був непритомний, але все одно знадобиться деякий час, щоб функції його тіла повернулися до того, якими вони були колись.

"Я не знаю, чому у вампірів є традиція класти когось у ці циліндри абсолютно голим, коли хтось збирається на вічний сон. Могли б хоча б дозволити залишити комплект одягу." Сказав чоловік, здавалося, глибоко стурбований цим питанням.

"Я не можу просто вийти і привітати людей назовні в такому вигляді. Вони подумають, що я здурів. Або, можливо, збожеволів був би правильний термін." Сказав він, почавши голосно сміятися зі своїх слів.

"Ах, хіба я не залишив десь тут свій основний скарб? Здається, це був комплект обладунків. Хоча, хто б не увійшов у вежу, міг забрати важливу частину. Я ж залишив це там як нагороду. Сподіваюся, вони не обрали ту ділянку, яка прикриває фамільні коштовності."

Голий чоловік незграбно спускався гвинтовими сходами, тримаючи свій прикутий меч у правій руці. Зрештою він дістався до платформи, де в центральній частині вежі знаходилася інша кімната.

Увійшовши до кімнати, він одразу побачив п'ять металевих циліндрів.

"Схоже, хтось таки взяв предмет. Ну гаразд, зрештою, вони мене розбудили."

Чоловік підійшов до подіуму, який не був у металевому циліндрі. Він подивився вниз, кліпнув і підняв брову.

"З усіх предметів, які вони могли взяти, чому, в біса, вони вирішили взяти перстень?" Подумав чоловік, досить збентежений.