Розділ 275 — Повернення легенди Частина 2

Рухаючись у напрямку запаху крові, Артуру не знадобилося багато часу, щоб нарешті дістатися до укриття. Він зупинився на секунду, щоб оцінити хаотичну ситуацію, яка розгорталася перед його очима. Видовище, яке він бачив занадто часто, але сподівався не побачити, коли вперше прокинувся.

Там було кілька звірів-рослин динозаврів просунутого рівня. Це були ті самі, з якими зіткнулася група студентів і з якими їм було так важко впоратися. Загалом їх було троє, і всі вони використовували свої ліани, хапаючи та стягуючи людей з платформ і мостів на великих деревах зверху. Вони намагалися відбиватися від ліан за допомогою того нечисленного звірячого обладнання, яке мали, а деякі навіть використовували свої слабкі здібності.

Але група людей була розкидана. Загалом їх було близько двохсот, і жили вони на деревах. Поки більшість боролася з ліанами, інші мали справу зі зміями, істотами, схожими на ос, і навіть кількома гігантськими павуками.

Багато людей вже загинуло, і незабаром, здавалося, всі вони загинуть.

"Залишайся тут," – сказав Артур, опускаючи дівчинку на землю прямо за великим деревом. Перед тим, як піти, він торкнувся землі прямо під її ногами. "Не хвилюйся, ти будеш у безпеці, якщо хтось за тобою прийде."

Кинувшись вперед, він стиснув руку в кулак. "Ви не варті того, щоб на вас витрачати мій меч," – сказав Артур. Водночас, у Артура було відносно мало крові, тому він не хотів використовувати жодну з своїх навичок, що використовують кров, тому вирішив використати свою грубу силу.

Жодного разу він не сповільнився і ось він вже стоїть поруч із задньою ногою звіра. Використовуючи інерцію, він кинув кулак, влучивши ним у праву задню ногу істоти. Почувся гучний звук ударної хвилі, і утворилася вм'ятина.

Люди билися на мостах і платформах зверху. Вони могли бачити лише верхню частину тіла великих гігантських динозавроподібних звірів. Потім раптово, посеред їхньої битви, пролунав гучний вибух. Через кілька секунд один із звірів перекинувся на бік, і його величезне тіло з гуркотом впало на землю.

Вага дев'яноста тон, що вдарили об землю, відчувалася навіть високо на деревах, коли листя тремтіло і падало.

"Що трапилось?" - вигукнула жінка з банданою на лобі. Вона вже деякий час очолювала групу. Власне, тільки завдяки її швидким рішенням групі людей вдалося протриматися так довго.

"Не знаю, один із звірів раптом впав. Що б це не було, це ж мають бути хороші новини, правда, Рубі?" - відповів чоловік, відкидаючи ліану, що тяглася від іншого звіра, неподалік від першого.

"Не обов'язково, можливо, це щось навіть сильніше. Звір могутніший, який їх усуває. Я починаю замислюватися, чому солдати просто пішли і покинули нас", - відповіла Рубі.

Лише за кілька секунд після того, як перші великі звірі були повалені, те саме сталося з наступним, а невдовзі впав і третій звір.

Рубі швидко підійшла до краю платформи і визирнула вниз. Звірі не просто впали, вони навіть не рухалися. Придивившись уважніше, вона помітила крихітні рани, розміром з кулак, на шиї.

"Хіба не там знаходиться звірячий кристал?" - подумала вона.

Вилучення звірячого кристала не завжди призводить до миттєвої смерті звіра. Але це позбавляє його більшості сил і зрештою призведе до загибелі. Вони ніколи раніше не зустрічали таких істот, тому не мали уявлення, де знаходиться кристал.

Але націлитись на кристал, щоб його послабити, було гарною ідеєю. Дивним у цьому вчинку було те, що для звіра така поведінка нетипова. Рубі вдивлялася і вдивлялася, щоб розгледіти, хто їх переміг. Друг це чи ворог, але вона нікого і нічого не бачила.

Змирившись з тим, що не знайде того, хто, можливо, їх врятував, вона вирішила переключити увагу на решту платформи та інші ділянки, які все ще були під атакою. Повернувши голову, вона побачила, що більшість звірів зникли і з ними розібралися.

Група людей зібралася навколо одного чоловіка і перешіптувалася та розмовляла. Більше не билися.

"Що сталося?" – запитала вона, підійшовши до групи людей.

"Цей чоловік, ти не повіриш, але він врятував нас усіх", – вигукнув з захватом чоловік, підкликаючи Рубі.

Рубі здригнулася, боячись, що інші можуть подружитися з кимось, з ким незабаром доведеться битися. Коли натовп людей розступився, щоб Рубі могла зустрітися з чоловіком, вона нарешті побачила, хто їх врятував.

Однак те, на що вона дивилася, зовсім не було схоже на те, що вона очікувала. Вона могла думати лише одне: Красень.

На цей момент Артур вже вбив трьох звірів вищого рівня разом з більшістю звірів середнього рівня на платформі та мостах. Незабаром решта звірів зрозуміла, що вони не рівня супернику, і почали тікати.

Зараз Артур вже не мав шолома. Йому стало трохи жарко від бою та біганини, тому він вирішив зняти шолом на деякий час і тримав його в руці. Коли інші побачили його обличчя, вони подумали, що він виглядає як герой.

Як може існувати хтось настільки гарний і настільки ідеальний? Світ жорстокий, що дає тим, хто вже має гарну зовнішність, сильні здібності та силу, подумали інші.

Він хотів поговорити з людьми, сподіваючись знайти від них відповіді про те, що трапилося на цій планеті. Але він знав, що вони щойно вибралися зі складної ситуації, і пройде деякий час, перш ніж вони зможуть відповісти належним чином.

Його питання можуть почекати, він звик чекати, у нього був весь час світу, але це не те саме для людей. Їх час обмежений.

"Дякую, що допомогли нам, ми у вас в боргу", - сказала Рубі , схилившись.

"Рубі !, Рубі !" З одного з дерев'яних будинків на платформі вибігла стара жінка. На її обличчі був стурбований вираз, коли вона гукала її.

"Що трапилося, мамо?" - запитала Рубі .

"Вибач... це Мінні , я не знаю, де вона. Я всюди її шукала", - відповіла стара жінка.

"Ні... Мінні ", - тихо сказала Рубі , і здавалося, що вона ось-ось знепритомніє, але один із чоловіків, що стояв поруч, встиг зловити її вчасно.

"Не хвилюйся, ми її знайдемо, вона розумна дівчинка і сильна, як її мати", - сказав чоловік.

Почувши ці слова, Артур зрозумів, що дівчинка, яку він зустрів раніше, була дуже схожа на старшу дівчину, яка стояла перед ним.

"Це була маленька дівчинка років шести, з кучерявим чорним волоссям"?.

"Саме так", - сказала Рубі.

Тоді Артур вказав на бруд під ногами. Мінні вийшла з-за дерев, щойно зникли звірі. "Я тут, хлопці!" - сказала вона з широкою усмішкою на обличчі, махаючи рукою вгорі.

"Мінні, обережно!" - закричала Рубі на все горло.

Одна з істот ще не покинула цю місцевість. Це була чорно-жовта істота, схожа на осу, розміром з людину, і вона націлилася на маленьку дівчинку. Звисаючи згори, вона пікірувала вниз.

Люди та Рубі відчували розгубленість і безнадію.

Вони були надто далеко, щоб щось зробити, і ніхто з них не мав сили зупинити те, що ось-ось мало статися.

Єдиний, хто не виглядав стурбованим, був Артур. Коли істота, схожа на осу, наблизилася до Мінні, просто під її ногою тіні почали рухатися, як океан.

Потім, коли оса була в дюймах від неї, з тіней Мінні з'явилася гігантська рука і схопила осу, зупинивши її на місці.

Тоді Артур простягнув руку і сказав два слова. "Тіньовий замок". Тінь розвіялася, і разом з нею зникла й оса.