Розділ 283 — Спійманий

Два солдати, які охороняли вхід до порталу, продовжували тримати руки направленими на студента. Навіть попри те, що він уже заявив про свою особу як Піо Бланк, вони були солдатами, а не працівниками школи.

Було викликано підкріплення. За кілька хвилин Гейлі, разом із трьома додатковими солдатами, увійшла до кімнати.

Руки Піо все ще були підняті над головою, вони помітно тремтіли. Це було не те вітання, на яке він очікував. Після зникнення на місяць або близько того, він думав, що його повернення буде вітатися, можливо, з ним поводитимуться як з королем кілька днів, але реальність боляче вдарила його і показала, що це зовсім не так.

"Може ви вже припините? Хіба ви не бачите, що лякаєте його?" – сказала Гейлі. Вона знала, що на іншому боці порталу діють суворі протоколи, перш ніж відправляти когось назад на базу.

Дорогою сюди вона почула інформацію, що людина, яка увійшла в портал, стверджує, що є студентом. Якби він показав своє студентське військове посвідчення, то йому б дозволили пройти.

Єдине... це виявилося досить несподіваним. Коли вона увійшла до кімнати, то наполовину очікувала, що людина, яка щойно повернулася, буде кимось з помаранчевої портальної експедиції. Можливо, студентом, який залишився позаду, але замість цього це виявився хтось із оригінальної зеленої портальної планети з першої експедиції.

Єдиною людиною, яка була підтверджена як зникла безвісти, а не мертва, був Піо. Однак, він уже повернувся і навіть мав при собі свій студентський квиток.

Розмірковуючи над цим питанням, вона підійшла ближче до студента і тепер перебувала на відстані, де могла чітко бачити обличчя молодого хлопця. Хоча він був вкритий тим, що виглядало як бруд і піт, вона зрозуміла, що щось не так.

Коли думка нарешті клацнула в її голові, вона ледь не випустила планшет з рук.

"Піо Бланк?" - здивовано запитала Гейлі.

"Все вірно... Але звідки ви знаєте моє ім'я? Я не думав, що ви приділяєте мені стільки уваги", - відповів Піо з легким рум'янцем на обличчі. Гейлі була гарною вчителькою і єдиним лікарем для студентів першого курсу. Хоча вона бачила багато студентів, вона насправді нікого з них безпосередньо не навчала. З 500 імен в університетському містечку, він був досить здивований, що вона запам'ятала його. Це змусило його неправильно зрозуміти і відчути себе особливим щодо цієї зустрічі.

"Чи цей студент фальшивий? Чи самозванець знаходиться всередині нашої бази?" Гейлі ковтнула від цієї думки. Вона розмірковувала, що той, хто зараз у школі, швидше за все, є фальшивим студентом.

Якщо хтось намагався проникнути на базу, то другий, який з'явився через місяць, швидше за все, буде вважатися справжнім.

Все ж... як запобіжний захід, студента закували в кайданки, руки за спиною, і солдат відвів його на допит.

"Зачекайте, я вам обіцяю! Це справді я! Ви можете перевірити моє посвідчення особи!" Піо почав кричати: "Ви ж можете побачити, що це я у файлах, правда?! У вас уже є моє фото! Чому ви це робите?!" Він продовжував волати.

"В тому й проблема..." пробурмотіла собі під ніс Гейлі, "Є хтось, хто виглядає точно як ти".

Тим часом Гейлі негайно пішла повідомити Нейтана і скликала екстрену нараду.

Бути в кайданках було зовсім неприємно. Піо почав дивуватися, що ж, в біса, сталося, поки його не було. Невже світ раптом перетворився на диктатуру за його відсутності? Чи це місце вже захопили Далкі? Однак, жоден з цих варіантів не міг бути правдою. Інакше він би вже почув про це на планеті Калді.

"Я думаю, я б краще продовжував проводити весь той час у пустелі, ніж мати до себе таке ставлення..." з жалем подумав Піо.

Те, що сталося незабаром, змусило його змінити свою думку. Як тільки двері до ймовірної кімнати для допитів відчинилися. Він був зустрінутий повноцінною трапезою, десертами та навіть розкішним ліжком в одному місці. Він не знав, що в школі є таке місце!

Очі Піо були прикуті до їжі, він не їв по-справжньому вже декілька днів, поки подорожував пустелею. На щастя для нього, коли він отямився, він вирушив у певному напрямку, і саме тоді, коли він думав, що ось-ось знепритомніє і помре від голоду, він натрапив на групу мандрівників.

Вони провели його до притулку неподалік, однак погана новина полягала в тому, що притулок належав не військовим, а якійсь фракції. Після того, як мандрівники люб'язно подбали про нього і нагодували його одну ніч, Піо залишився виживати сам.

Він старанно працював, поки перебував у притулку, і зібрав якомога більше кредитів. Зрештою, він зміг купити карту. І тут надійшла ще одна погана новина: відстань між притулком, де він зараз перебував, і місцем, куди йому потрібно було дістатися, була досить великою. Якби він був сам, він все ще не був впевнений, що зможе битися з чудовиськами, яких зустріне на своєму шляху. Ось чому він продовжував наполегливо працювати і заробляти ще більше кредитів.

На щастя для нього, його здатність дублювати будь-який тип звірячої зброї стала в нагоді. Це дозволило йому заробити необхідні кредити і, зрештою, найняти команду супроводу швидше, ніж звичайним людям.

І ось, він нарешті повернувся. Але все ж... за весь цей час він так і не витратив свої кредити на добру їжу. Слина продовжувала капати з його рота, коли він дивився на їжу перед собою.

"Можете зняти з нього кайданки", - пролунав у кімнаті глибокий голос.

Почувши звук іншої людини в цьому місці, його погляд поступово відірвався від їжі, коли його голова повернулася в іншому напрямку. Тепер він дивився на генерала Дюка .

"Що? Чому це не Нейтан ?" – подумав Піо . Зазвичай, як першокурснику, всі пов’язані з цим питання доручалися б йому.

"А тепер, перш ніж ти накинешся на цю смачну їжу, мені потрібно, щоб ти розповів мені все, що сталося", – запитав Дюк .

Дюк мав очі та вуха по всій школі. Це також включало в себе те, що деякі солдати збирали інформацію звідусіль. Інформація про те, що сталося в портальній кімнаті, дійшла до нього, хоча Гейлі вже наказала нікому не розголошувати цю інформацію студентам.

Інформація, можливо, і не витекла назовні, але все ж таки дійшла до Дюка . З якоїсь причини, його інтуїція підказувала йому, що в цій ситуації щось не так, тому він виявив до неї незвичайний інтерес.

Можливо, той, хто проник, був пов’язаний з Чистими... З тих пір, як вони розгнівали Трудріма , Дюк отримав на горіхи за цю ситуацію. Тепер він мав величезну образу на Чистих.

Жінка в білих шатах, що була тут раніше, увійшла в кімнату і виконала свою звичайну роботу. Під час допиту вона повинна була б сказати, чи Піо бреше, чи ні. Після близько тридцяти хвилин безперервного шквалу запитань у Піо пересохло в роті від переказу всього, що з ним сталося за останній місяць.

Кожне його слово досі було правдою, їм навіть вдалося підтвердити, що він справжній студент. Проте, була ще одна річ, яка турбувала Дюка.

"То ти кажеш, що ніколи не бачив Далкі? Ти справді впевнений у цьому?" – запитав Дюк.

"Мої спогади дещо розмиті, якщо чесно, але я б точно запам'ятав напад Далкі. Тож ні, я не бачив Далкі," – відповів Піо.

Звіти, про які згадували тоді, не сходилися. Спочатку вони припускали, що Далкі повністю вбили групу Бена з п'яти осіб. Два тіла знайшли неподалік одне від одного, а згодом виявили ще два тіла. Хоча вони були далеко від решти групи, Піо на той час вважали мертвим.

Спочатку припускали, що троє з п'яти втекли від Далкі, і тому їхні тіла були на такій відстані одне від одного. Незважаючи на їхні зусилля, їх все одно вбили.

Однак, тепер, коли Дюк більше про це думав, відстань між місцями, де були знайдені тіла, не мала сенсу. Далкі мали б змогу вбити обох цих студентів миттєво. Якщо б це сталося, то Піо точно запам'ятав би таку подію.

Можливо... можливо, смерть двох інших людей взагалі не пов'язана з Далкі?

"Дякую, тепер можеш насолоджуватися трапезою. Почувайся тут як удома, ти тут надовго," – сказав Дюк , підвівся зі свого місця, вийшов із кімнати та зачинив двері.

"Почекайте, він сказав, що я тут надовго?" – щойно Піо промовив ці слова, двоє солдатів стали перед дверима і заблокували вихід.

Процес відбору студентів для участі у міжвійськовому заході було вирішено.

У класі Лоґана щойно закінчили розподіл ролей, і самого Лоґана було обрано для участі в змаганні з крафтингу. Оскільки в його класі не було відомих майстрів, він відкрито зголосився на цю роль. Було кілька людей, які вважали, що він мав би взяти участь у бойовому турнірі, але він відмовив їм, сказавши, що бійки його не цікавлять.

Щойно клас збирався розійтися, як до кімнати раптово зайшли четверо солдатів.

"Ми тут, щоб забрати студента, відомого як Піо Бланк ," – оголосив один з них, оглядаючи територію.

Помітивши ціль, солдати вже рухалися туди, де був Піо .

Не було часу на реакцію, і Пітер не знав, що робити.

"Просто йди за мною поки що," – прошепотів йому Лоґан .

Солдати негайно завели обидві руки Пітера за спину, перш ніж надіти на нього кайданки. Двоє солдатів тримали Пітера за руки, виводячи його з кімнати. Тільки-но вони збиралися піти, Лоґан простягнув руку і схопив Пітера.

"Куди ви його ведете? І з якої причини? Він нічого не зробив," вигукнув Лоґан.

"Відпусти його. Чи мені змусити тебе відпустити? Малий". Солдат відповів йому: "Це прямий наказ генерала Дюка. Якщо ви вирішите перешкоджати нашим обов'язкам, ми маємо дозвіл вас покарати".

Лоґан нерішуче відпустив його, але не раніше, ніж дозволив одному зі своїх павуків залізти в рукав Пітера.

Коли Лоґан дивився, як Пітер йде з солдатами, в його голові була лише одна думка. "Його спіймали".