Розділ 292 — Маковий Купол

Спокуса зазирнути на колір порталу вбивала Квіна . Однак він вирішив залишити чорний мішок на обличчі, зрештою, воно того не вартувало. Йому не було потреби турбуватися про те, де знаходиться перша військова база. Власне, він і сам не знав, чому так зациклився на цьому.

Не те щоб він працював на Чистих чи Далкі, вони б зробили все, щоб отримати таку інформацію. Навіть якби Квін і знав, це б йому нічим не допомогло. Хіба що він планував напасти на військових, але він ніколи в житті не міг собі такого уявити.

Щойно його тіло пройшло крізь портал, він відчув дивне відчуття, яке зазвичай виникало. Це було ніби твій розум плавився. Досвід був не таким вже й поганим, але образи були, безумовно, дивними.

Він був здивований тим, що під час проходження крізь портал це дивне відчуття не розбудило інших студентів. Це також означало, що газ, або що там використовували, щоб їх приспати, був достатньо сильним, щоб вивести їх з ладу. Поміркувавши про це трохи більше, він був дещо здивований, що він зміг приспати Фекса.

Вирішивши не знімати чорний мішок, Квін, пройшовши на інший кінець порталу, продовжував прикидатися непритомним. Його тіло кидали та переміщували, іноді обережно одні, а інші досить грубо.

Поки вони продовжували рухатися, він постійно чув дивні механічні звуки навколо себе. Це трохи зводило його з розуму, оскільки він намагався уявити, що зовні, використовуючи лише свої вуха.

"Цікаво, як Лео це робить... Я б не хотів осліпнути", — не міг не подумати Квін.

Зрештою, після декількох годин перекидання з місця на місце, його тіло не переміщували останні п'ятнадцять хвилин. А потім прокинувся перший студент, окрім нього.

"Що за...! Що за чорт у мене на голові?!" – закричав студент. Незважаючи на те, що він розплющив очі, єдине, що він бачив, був чорний колір. Думка про те, що світ захоплений, прийшла йому в голову, і це змусило його почати кричати.

"Ааа! Мені шкода, мені шкода! Будь ласка, не вбивайте мене!" – студент продовжував кричати, перш ніж відчув удар по потилиці.

"Заспокойся, будь ласка? Ти щойно прибув до місця призначення," – пояснив солдат, знімаючи мішок зі студента.

Через його крик прокинулося чимало студентів. Дуже повільно кожен з них почав прокидатися.

"Будь ласка, зніміть мішки з голів і залишайтеся на місці до подальших інструкцій." Голос був впізнаваним і, здавалося, належав Старому Генералу Майку.

Усі студенти зробили так, як було наказано, і зняли свої мішки, і вперше за деякий час вони нарешті могли бачити. Студенти були трохи спантеличені тим, де вони зараз перебувають.

Не було чистого неба, і все, що можна було побачити навколо них, був метал. Тисяча студентів стояли на чистому відкритому просторі з генералами перед великою кімнатою.

"Ми все ще в ангарі?" – запитав студент. Квін не міг звинувачувати студента в такій думці, тому що це справді виглядало так, ніби вони ніколи й не покидали ангар. Однак тільки він знав, що вони пройшли крізь портал.

Раптом почувся звук чогось, що наближалося ззаду. Тиск було знято, і світло почало пробиватися крізь щілину. Коли студенти обернулися, вони побачили, як стінки того, в чому вони були, відкриваються, і металева платформа висувається назовні. Вона зрештою торкнулася землі, і від отвору до місця, де платформа стикнулася з землею, було добрих десять метрів.

"Прошу проходити вниз з транспортного засобу", – Майк продовжував інструктувати, поки солдати попереду прокладали шлях.

Зробивши крок назовні, вони нарешті помітили, що перебувають на перш ій військовій базі. Однак вона не виглядала надто відмінною від їхньої. Це було більше схоже на місто з певними будівлями, оточеними будівництвом. Навкруги були мехи, які перевозили вантажі.

Головною відмінністю був розмір самої бази. Вона була майже вдвічі більшою за їхню. Однак найбільше їх вразило побачене небо. Хоча його й було видно, воно виглядало трохи інакше, ніж те, до якого вони звикли. Це невиразне відчуття продовжувало турбувати Квіна , але він ніяк не міг зрозуміти, чому.

Проте він помітив блиск, що розливався по всій місцевості. Здавалося, що все місто було укладене у великий скляний купол. А по краях височіла стіна, що не давала змоги побачити, що знаходиться за межами міста, якщо тільки не перебуваєш на дирижаблі.

Щойно студенти озирнулися, вони зрозуміли, в якому транспортному засобі перебувають. Він виглядав як підводний човен на колесах. Ця штука була надзвичайно великою, і з кожного боку мала шістнадцять коліс розміром з будинок.

Квін почав усвідомлювати, що спричиняло весь той шум раніше. Пристрій телепортації, мабуть, перемістив їх кудись, а згодом їх потрібно було перевезти транспортним засобом, що був перед ними.

Як тільки всі студенти були на місці, транспортний засіб почав втягувати свою платформу, і щойно він закінчив, він одразу попрямував в іншому напрямку.

Майк, Нейтан і Дюк вийшли привітати іншого солдата. Згодом вони пішли за ним, аж поки не дісталися до залізничної зупинки. Оскільки база була великою, дістатися до місця призначення пішки зайняло б, напевно, кілька годин.

Під час поїздки потягом студенти змогли побачити більше міста. Здавалося, що місто було розділене на різні секції. А між кожною секцією був невеликий бар'єр. У кожній із цих секцій солдати зосереджувались і надавали пріоритет різним речам.

В одній із секцій міста вони побачили, як будують і тестують мехів. У наступній, схоже, тримали звірів у неволі та проводили якісь експерименти. А далі, здавалося, були класи, орієнтовані на бойові дії, і так далі.

Вони потім поїхали далі й проїхали повз центр міста. Це була велика куполоподібна будівля, яка виглядала як мініатюрна версія самої бази, вона міцно стояла в центрі. Верх купола мав квітковий візерунок, який нагадував мак.

Армія вирішила використовувати цей символ після першої війни. Більшість битв між Далкі відбувалися на землі. На полях битв пролилося багато крові. Після оголошення про закінчення війни сталося щось дивне.

На полях по всьому світу, де було найбільше смертей, виросли макові поля. У минулому говорили, що щось подібне вже траплялося, однак це було давно забуто. Незважаючи на це, вони все одно вирішили використати це як свій символ.

Ця будівля була штаб-квартирою світового уряду. Тут зустрічалися Восьмеро Головних Генералів і лідери чотирьох великих родин, щоб приймати рішення. Здавалося, вони контролюють світ.

Поїзд продовжив рух повз центр міста і, зрештою, поїхав у задню частину міста, де, здавалося, було трохи менш людно. Вони проїхали ще один невеликий бар'єр якогось типу, і багато мехів і солдатів, здавалося, стояли на варті.

Вони в'їхали в іншу частину міста, яка була відокремлена від інших. Коли поїзд нарешті зупинився, студенти вийшли і продовжили йти за Майком .

Вийшовши з потягів, вони нарешті змогли побачити місце проведення заходу. Прямо перед їхніми очима була арена, достатньо велика для проведення Олімпійських ігор.

Вона була досить круглої форми, майже як колесо, що лежить на боці. І оскільки вона була зроблена з глатеріуму, її колір мав легкий блакитний відтінок. Однак найбільше їх здивувало те, що на вершині трибун арени було сім великих будівель, які, здавалося, були вбудовані в неї, роблячи її схожою на корону.

Сім будівель мали прозоре відкрите скло з чорним відтінком. Усі вони були звернені всередину, до арени. Спереду були великі цифри, що починалися з одиниці й закінчувалися сімкою.

"Гаразд, оскільки ви, хлопці, з військової бази номер два, будь ласка, пройдіть до другої будівлі", – сказав їм гід, який супроводжував генералів. "Оскільки ви тут перші, після того, як закінчите розпаковувати свої речі в кімнатах, ви можете вільно досліджувати територію. Будівлі тут як готелі, ви можете заселятися і виїжджати, коли захочете, поки що. За межами верхівки арени розташовано багато магазинів і ринків для використання.

"Оскільки ви, хлопці, не братимете участі в самому заході, ми хотіли, щоб ви всі почувалися бажаними гостями. Робіть покупки та розважайтеся, подивіться, чи є щось, що ви хочете зробити, і ставтеся до свого перебування тут як до відпустки. Просто не забувайте підтримувати своїх товаришів по команді, коли зможете."

Квін міркував, де інші, адже він їх не бачив… Хоча він бачив їх у ангарі, але оскільки вони були першими, хто зайшов, вони знову швидко розділилися, коли пересіли у великий транспортний засіб.

Учасники, швидше за все, вже були в полі, або перебували в окремому місці.

Студенти пішли за своїми вчителями на арену, а генерали попрямували в іншому напрямку.

У великій будівлі було достатньо місця для розміщення всіх, тому кожному студенту дозволили мати окрему кімнату. Атмосфера була досить розслабленою.

Після того, як Квін розпакував свої речі в номері готелю, хтось постукав у його двері, і коли він відчинив їх, Ворден і Фекс привітали його.

"Ходімо! Підемо досліджувати це місце. Воно таке круте! Я ніколи раніше не був у такому гарному місці!" – схвильовано сказав Фекс.

Зачинивши за собою двері, тріо пішло досліджувати магазини на арені. Тим часом на вокзал прибув ще один потяг, який привіз ще одну групу студентів з іншої військової бази.

Однією з перших людей, які зійшли з потяга… була Вчителька Сільвер.