Розділ 297 — Блок, Блок, Блок

Після того, як вони домовилися про невелике парі, всі дев'ятеро орендували будку та попрямували до зони. Люди, які проходили повз, просто ігнорували те, що відбувається. У секції було занадто багато людей, це заважало стороннім бачити щось, що відбувається. Хоча їм і здавалося дивним, що в одній будці стільки людей, це все одно було недостатньо цікаво, щоб вони активно намагалися з’ясувати, що відбувається.

Тепер залишалося вирішити, хто з якої команди піде першим.

"Будь ласка, дозвольте мені це зробити", - зголосився Сем. "Я знаю, що ви, хлопці, насправді не знаєте, хто я, і тільки-но познайомилися зі мною, але ці хлопці просто дратують мене. Сприймайте це як безплатну послугу. Ви можете поки що спостерігати, а коли я застрягну на рівні, вам буде легше".

Оскільки Сем був наполегливим і щирим, іншим було важко відмовити йому. Крім того, Квіну сподобався вираз рішучості в його очах.

"Звісно, давай", - відповів Квін.

Вони були впевнені, що не програють, особливо іншим студентам, але таким людям, які ніколи не намагалися пробитися в житті власною важкою працею, то ні. Вони не дозволять собі програти таким людям.

Сем, з іншого боку, зголосився, тому що хвилювався, що інші можуть зганьбитися. Він міг зрозуміти по смужках на їхніх плечах, що вони лише першокурсники. Найімовірніше, вони ніколи раніше не грали в подібну гру. Насправді, гра була складнішою, ніж здавалося. Потрібно було б вміти максимально концентруватися, одночасно виконуючи кілька завдань. Якщо він зможе перемогти всіх з боку супротивника, то не буде потреби нікому іншому втручатися.

"Зіппі піде першим", - сказав Зак.

Студент підійшов до металевого стовпа, а решта гравців відійшли на кілька метрів від кімнати, прямо за межі ігрової зони.

Зіппі був користувачем здібностей 4-го рівня, він був найнижчим у іншій команді.

"3...2...1... Рівень 1, Старт."

Гра почалася. Верхні дві секції металевого стовпа почали крутитися. Спочатку машина була неймовірно повільною, і Зіппі зміг заблокувати дві атаки. Це тривало деякий час, Квін помітив, що рухаються лише дві частини машини. Це було пов'язано з тим, що машина була встановлена лише на 1 рівень.

Що Квін також зрозумів, так це те, що інша частина машини рухатиметься лише тоді, коли людина покладе руку або ногу. Після блокування атаки, якщо тримати руки вгорі, то машина не запуститься, поки не відчує, що рука знову опустилася.

Минуло сорок п'ять секунд. Раптом, машина почала прискорюватися протягом останніх п'ятнадцяти секунд, вираз обличчя Зіппі змінився, і трохи поту почало стікати по його обличчю.

"Біп"

Минула одна хвилина і пролунав звук зумера, це означало, що він пройшов. Зіппі голосно зітхнув, витираючи піт з чола, і повернувся до своїх товаришів по команді.

"Молодець, Зіппі. Якщо б ти навіть не зміг пройти Рівень 1, то я б запитав, чому ти досі з нами", - сказав Зак.

Зіппі опустив голову, проходячи повз інших, йому не було що відповісти.

Наступна команда Квіна.

"Вау! Давай, Пам!" - вигукнув Фекс, плескаючи в долоні.

"Це Сем", - поправив його Ворден, ляснувши себе по голові, і трохи зніяковів від того, що він взагалі з таким ідіотом.

Хоча гра почалася, Сем зовсім не виглядав знервованим. Натомість, він спокійно дихав і зберігав рівне дихання, відбиваючи всі атаки.

"Він досить хороший, принаймні, його добре навчили", - прокоментував Ворден.

Квін подумав те саме. Коли він зосередився і заплющив очі, він зміг зосередитися на слуху. Слухаючи серцебиття Сема, він міг сказати, що воно стабільне, на відміну від учасника до цього. Навіть протягом останніх п'ятнадцяти секунд Сем залишався незворушним.

Коли Сем повернувся до інших, кожен з них дав йому п'ять і привітали з гарною роботою.

"Пфф! Погляньте на них, святкують, коли тільки пройшли Рівень 1, поводяться так, ніби вже виграли", – роздратовано сказав Зак.

Знову настала черга Зіппі, цього разу він був на Рівні 2. На цьому рівні три різні секції почали рухатися. Це змушувало гравця також рухатися вгору та вниз, блокуючи атаки не тільки на голову, але й на тіло. Зіппі поки що добре справлявся, залишалося ще п’ятнадцять секунд.

Як і минулого разу, в останній чверті швидкість збільшилася. Зіппі заблокував перші два удари і підняв руку, щоб заблокувати атаку ліворуч від обличчя, а потім ще одну праворуч.

Саме тоді інші почали помічати щось неладне. Хоча удари машини не були надто потужними, але якщо атаку не заблокувати належним чином, це все одно боляче. Це було дуже схоже на м’який удар, тим паче, що самі перекладини були покриті. І все ж, з якоїсь причини, руки Зіппі тремтіли.

Коли третя перекладина хитнулася вправо до його ребра, Зіппі завагався, бо згадав слова, які тільки-но сказав Зак. Його концентрація зникла, і це зіпсувало його форму, його рухи стали такими ж нестійкими, як і його нерви. Цієї помилки було більш ніж достатньо, він запізнився на частку секунди, блокуючи удар, що прямував до його ребер.

"Біп! Біп! Біп!"

"Гра закінчена!"

Повертаючись до своєї команди, він похнюпився від сорому. Він навіть не намагався зустрітися поглядом із Заком. Зак теж нічого йому не сказав. Це була дурна помилка, якої ніхто на їхньому рівні не повинен припускатися. Зіппі хотів звинуватити Зака в тому, що той занадто тиснув на нього, однак, він знав, що його слова будуть марними.

Тепер настала черга Сема знову йти. Як і раніше, він з легкістю впорався з численними балками, що рухалися на нього. Коли гра наприкінці почала пришвидшуватися, його дихання трохи почастішало, але це не мало значення, його темп був неймовірним, і виглядало так, ніби він грає в якусь ритмічну гру.

"Піп! Рівень 2, завершено."

Замість того, щоб повернутися до інших, Сем залишився в ігровій кімнаті. Це було через їхню попередню домовленість, після того, як іншого члена з протилежної сторони було вибито, інший залишався і переходив на наступний рівень. Таким чином, інша команда матиме невелику перевагу, так працювала гра.

Наприклад, Зіппі програв, отримавши удар в ребра. Побачивши це, Сем міг спостерігати та ухилятися від того ж удару. Не те, щоб це сильно допомогло на цьому етапі в будь-якому випадку.

"Рівень 3, старт."

Машина знову запрацювала, і, здавалося, був великий стрибок у складності з Рівня 2 до Рівня 3. Цього разу рухалися всі шість секцій. Щойно завершивши останній раунд, Сем трохи втомився, однак, він все ще зумів вистояти, блокуючи кожну з планок.

Коли залишилося останні п'ятнадцять секунд, швидкість машини, здавалося, майже подвоїлася.

"Блок ліворуч, блок праворуч, підйом коліна, знову блок праворуч, лікоть вниз." Сем обмірковував кожен рух, але це стало його падінням. Раніше, оскільки він мав достатньо часу, щоб подумати про все, що робив, у нього все виходило. Тепер атаки були занадто швидкими. Він забув дихати, оскільки був занадто зосереджений на роздумах і блокуванні. І раптом йому потрібно було вдихнути. Коли він глибоко вдихнув, планка вилетіла і вдарила його по обличчю.

"Гру закінчено!"

Сем виглядав розчарованим собою. Він думав, що зміг би більше допомогти іншим. І все ж, він зміг виключити лише одного гравця з іншої команди. Він зрозумів, що грати в цей тип гри поодинці та в команді трохи відрізняється.

Коли ти граєш сам, ти можеш почати той самий рівень знову, пам'ятаючи швидкість і схеми атак. Ти можеш легко покращити свої результати та пристосуватися до рівня гри. Не те щоб Сем не міг пройти Рівень 3, але йому потрібно було б пограти в нього ще кілька разів, перш ніж він зміг би це зробити.