Розділ 312 — Ялини

Студентів випадковим чином розділили на чотири групи для цієї події. Кожен із них мав увійти до маленького імпровізованого міста з північного, південного, східного та західного входів. Планування міста нагадувало знак плюс. Було кілька будівель і маленьких провулків, але ширші шляхи перетиналися в центрі.

Лейла була біля північного входу, і, на щастя, здавалося, що з нею були й інші, кого вона впізнала. Дратівлива білявка разом із парою брата та сестри.

"Оце вже пощастило мені потрапити з ними в одну групу".

Вона зробила кілька глибоких вдихів, чомусь нерви брали над нею гору. Зазвичай вона досить добре вміла заспокоюватися в таких ситуаціях. Її мати завжди казала, що людина нервуватиме лише тоді, якщо їй справді не байдуже те, що вона збирається робити.

"Чи означає це, що мені справді не байдуже до цієї нікчемної події?" Насправді, вона вже знала відповідь.

"Мені просто потрібно пройти перший раунд. Якщо я зможу це зробити, це доведе, що я справді здатна на щось самостійно і не просто тягар для всіх", – сказала Лейла сама собі. – "Тільки не вилетіти, тільки не вилетіти, ти зможеш, Лейло". Вона продовжувала повторювати ці слова про себе, наче це було якесь заклинання. Чим більше вона говорила, тим менш імовірним здавалося, що це стане реальністю.

Хоча вона йшла проти бажань Чистих, вони навіть не потурбувалися пояснити їй, що вони планували робити, що досить сильно дратувало Лейлу. Йдучи всупереч їхнім наказам, їй хотілося б принаймні пройти перший раунд, щоб довести собі, що вона може це зробити, а потім вона б без проблем одразу ж вибула з другого раунду.

Ще один день у події не міг надто завадити їхнім планам, та й їм було байдуже, якби вона цього не зробила.

"Гаразд, і нехай подія розпочнеться!"

Пролунав сигнал, що сповіщав про початок події, і студенти з усіх чотирьох входів увійшли до маленького містечка. Над ареною почався зворотний відлік на голографічному дисплеї. Деякі студенти одразу відокремилися від групи та пішли шукати свої схованки, тоді як інші вже мали кілька цілей на думці.

І Лейла мала недобре передчуття, що вона стала однією з таких мішеней. Прямо за спиною, краєм ока, вона бачила біляву дівчину та пару брата й сестри. Хоча це був одиночний турнір, здавалося, вони знали одне одного заздалегідь і вирішили об'єднатися в команду. Озирнувшись, Лейла помітила, що це тактика, яку вже впровадили багато хто.

Багато людей бігли групами, а не поодинці.

"Вони вирішили це заздалегідь чи щойно?"

Це було надто ризиковано для Лейли , і вона нікого іншого не знала на змаганнях; усі її друзі були зовні, і якби вона зараз об'єдналася з людьми, як би вона дізналася, чи може їм довіряти.

Сподіваючись, що її підозри не підтвердяться, Лейла вирішила припинити йти прямою дорогою і кинулася між двома будівлями у провулок. Однак, як вона й очікувала, інші троє пішли за нею.

"Чому, чому ви мусили обрати мішенню мене? Що я зробила? Це тому, що я виглядаю слабкою?" — сказала вона в гніві, стискаючи свій лук. Залишилося лише п'ятнадцять секунд до того, як учасникам дозволять влучати одне в одного та вибивати їх.

"Це несправедливо!" — закричав Квін на екран. Бачачи, що за Лейлою женуться троє. "Чому вони гуртуються проти неї?"

"Квін, ти як ніхто інший маєш знати, що цей світ несправедливий, принаймні зараз. Це не суперечить правилам, тож сподіваймося, вона не сприйме цю поразку надто болісно", — відповів Ворден.

"Поразка? Ти ще не можеш її списати", — позитивно сказав Фекс. "Вона все ще може все змінити".

Проте і Квін, і Ворден знали реальність: це було троє проти однієї, і всі вони також були користувачами вищих здібностей. Єдиний шанс, який вона мала, це спробувати вбігти в іншу групу людей і сподіватися, що ті двоє поб’ються, дозволяючи одній групі знищити іншу.

Але Лейла навіть не думала про цю тактику. Вона ніколи не думала про те, щоб використати іншу групу, аби позбутися тієї, що була на її сліду. Вона була надто зосереджена на спробах зрозуміти, як позбутися їх усіх самотужки. Якби вона цього не зробила, то відчула б себе ще більш марною.

Врешті вона вирішила зайти в невелику будівлю і попрямувала прямо до сходів. Принаймні, таким чином вона могла б зустрічати їх по одному на сходовій клітці, оскільки вона була досить вузькою. Коли вона дісталася верху, то повернула за ріг і чекала.

*Біб*

Пролунав звук зумера, ще раз вказуючи, що студентам тепер дозволено атакувати.

"Давай, мені потрібно пережити хоча б перший раунд, і навіть якщо ні, то я заберу когось із вас із собою". Вона обережно визирнула з-за рогу, але не було жодного звуку, навіть кроків не було чути чи будь-якого шарудіння.

"Вони здалися?" – подумала вона.

Щоб переконатися, вона вистрілила стрілою і, використовуючи свою здатність, обернула її за ріг, сподіваючись влучити в когось на іншому кінці сходів.

*Дзінь*

Почувся легкий дзвіночок, що вказував на влучання в гравця. На її обличчі з’явилася широка посмішка. Намагаючись рушити, вона подивилася на себе і помітила, що її червоний нагрудник став чорним. Це вона була тією, в кого влучили.

"Привіт?" – пролунав високий голос праворуч, здавалося, трохи віддалік.

Коли вона глянула назовні, здалося, що голос долинув з вікна без скла на іншому боці кімнати. Вона була на другому поверсі, і якби хтось ліз збоку, то зробив би багато шуму або викрив себе перед багатьма іншими учнями. Проте вона нічого не чула.

Висунувши голову з вікна, вона побачила біляву дівчину, яку піднімали двоє інших її колег з крилами на спині. Вони махали крилами вперед-назад, дозволяючи підняти дівчину, щоб та дісталася до вікна.

Як би сильно вона не хотіла кричати на дівчину від злості, вона не могла. Лейла програла чесно і навіть не чинила великого опору.

"Мені шкода," – сказав Сем, бачачи, що одного з їхніх друзів було вилучено. Мало того, вона була першою студенткою, яку вилучили.

"Ходімо, — сказав Квін. — Немає потреби дивитися це далі, ходімо назад до готелю, і ми спробуємо її підбадьорити".

Він сподівався, що Лейлі справді байдуже до події; однак він відчував, що навіть якщо комусь і байдуже, бути першим вибулим було б досить соромно. У минулому вона багато разів допомагала йому, і без неї Квін не знав, якою була б його нинішня ситуація. Він хотів бути поруч із нею зараз.

Вибувши з події, Лейла залишила поле, і їй дозволили повернутися до свого готелю, а не до підземної зони. Вона переконалась, що виписалася і повернула видане їй обладнання, і приступила до запису свого імені на цифровому планшеті.

Коли вона взяла ручку, то змогла побачити, що була першою, хто записав своє ім'я, підтверджуючи, що повернула обладнання.

Швидко було поставлено цифровий підпис, і вона важкою ходою відійшла.

Вона сіла в ліфт, який прямував безпосередньо на вершину арени; це була невелика прогулянка від того місця, де вона перебувала, оскільки підземний об'єкт огинав її і мав кілька місць розташування по дорозі.

Ліфт з рівня арени дозволяв одразу потрапити до вестибюля готелю, оскільки вони очікували, що деякі студенти захочуть одразу відпочити або охолодитися, перш ніж робити щось інше.

Поїздка ліфтом здавалася вічністю, перш ніж він дістався вершини. Коли вона програла, вона не знала, які емоції відчувати. Вона так сильно старалася, і єдине, чого вона хотіла, це пройти перший раунд; коли ж дізналася, що вона перша учасниця, яку вибули, це вдарило її ще сильніше.

"Я нікчемна", – сказала вона, коли сльози почали котитися по її щоках. "Усі мали рацію, Ворден, Чисті, моя мати, Та дівчина. Усі вони кілька разів говорили мені, що мені тут нема чого робити… Ерін, де ти?" – заплакала вона.

Коли ліфт пролунав дзвінком, сповіщаючи, що він дістався верхнього поверху. Вона швидко витерла сльози рукавом, побоюючись, що хтось у готельному вестибюлі міг би її помітити.

Коли двері ліфта відчинилися, Лейла зробила крок уперед і з подивом побачила єдину студентку, що стояла в холі готелю, неподалік від входу в ліфт. Її фіолетове волосся, що закривало одне око, і обличчя можна було побачити, коли вона обернулася.

"Сіа?" – покликала Лейла.

"Я чекала на тебе, Агент 100", – відповіла Сіа.