Розділ 322 — Здобуття сили

Посеред пояснень Фекса, почувши й дізнавшись, що справа стосується Квіна, одна конкретна особа зрозуміла, що може потрапити в біду. У темній глибині розуму Вордена, Сіл піднявся й зацікавився тим, що вони мали сказати.

Більшість речей здавалися йому нецікавими, і оскільки поки що нічого не відбувалося, що вимагало б від Вордена його використання, він залишався спокійним.

Він уважно слухав, стоячи біля Вордена з лівого боку, тоді як Ратен був справа. Пояснення щойно закінчилося, коли Фекс попросив Вордена зібрати кров Квіна.

"Ну... звісно, ми ж не погодимося на це, правда?" — запитав Ратен. "Гей, я знаю, що я божевільний, і битимуся з чим завгодно, але ти пам'ятаєш, що сталося минулого разу? Він перетворився на того лисого монстра. Вибач, але в цьому я не битимуся."

"Ратен, хіба ти щойно не казав, що битимешся з чим завгодно?" — роздратовано відповів Ворден.

"Вибач... Я відмовляюся битися з чимось настільки потворним, що не має жодних переваг. Принаймні, коли ми б'ємося зі звіром, ми отримуємо з нього кристал. Людина, ну, це просто весело, але те."

Після того, як Ворден вислухав Ратена, він був занепокоєний і вагався, чи погоджуватися на план. Квін був безумовно сильним. Якби це був Квін кількамісячної давності, то, можливо, без допомоги Ратена та сильної здібності, він зміг би його вирубати й зібрати трохи крові.

Наразі йому потрібно було щонайменше дві сильні здібності, щоб підвищити свої шанси. Йшлося не лише про перемогу в такому бою, а про те, щоб бути достатньо сильним, аби здолати Квіна до такої міри, щоб перемогти, не завдаючи йому серйозних ушкоджень.

Він завжди міг спробувати знайти привід запитати про кров, але зараз нічого не спадало на думку, і йому потрібен був запасний план на випадок, якщо це не спрацює.

Здавалося, що пропозиція Фекса побити й вирубити його була найкращою. Питання було в тому, чи зможе він це зробити без допомоги Ратена.

"Кажу, ми це зробимо," — раптом сказав Сіл.

Ця відповідь здивувала Вордена. Головна причина, чому вони взагалі зблизилися з Квіном, полягала в тому, як Сіл бачив Квіна.

"Якщо ми цього не зробимо, погані люди заберуть Квіна, так?" — запитав Сіл.

Здавалося, він зрозумів більше, ніж той думав. Вордену стало соромно, що він недооцінив Сіла. Можливо, йому повільно ставало краще. Його розум повертався до того, чим він був колись.

"Так, ти маєш рацію. Якщо ми це зробимо, тоді погані люди не заберуть Квіна."

Оскільки Сіл погодився допомогти і боротися з Квіном про всяк випадок, вони вирішили взятися за роботу та роздобути крові.

Ворден попросив Лейлу повернутися до її готельного номера і підготувати все, що, на її думку, могло б допомогти. У її кімнаті все ще було кілька предметів, які вона мала від Чистих, і які мали б допомогти заблокувати камери навколо місця. Правда полягала в тому, що Ворден просто хотів, щоб Лейла залишила його самого, поки він робив власні приготування. Він насправді не очікував, що в неї будуть якісь корисні речі.

Якщо був шанс, що він буде битися з Квіном, то йому потрібні були найсильніші сили, які він міг знайти, і він знав, де їх роздобути.

У своєму готельному номері Лейла залізла під ліжко і витягла щось схоже на маленьку металеву коробку. На передній панелі була клавіатура, куди вона ввела код зі своєї пам'яті. Невдовзі маленька металева коробка відкрилася, відкриваючи чорну кулю, яка зазвичай там лежала.

Однак цього разу чорна куля виглядала трохи інакше, ніж раніше, оскільки на її передній частині блимало синє світло. Це означало, що на ній було залишено повідомлення. Поклавши блимаючу чорну кулю на ліжко, вона вирішила проігнорувати це.

"Ні, я більше не є частиною Чистих або того життя." Тримаючи долоню до кулі, вона почала концентруватися. Повільно, компонент за компонентом, витягалися частини чорної кулі. Їх поступово підіймало від чорної кулі, і зрештою куля перестала блимати.

Усередині коробки було ще кілька речей. Вона швидко схопила їх і поклала в мішечок на поясі. Це були спеціальні інструменти, якими її навчали користуватися все життя, хоча вона не так часто їх використовувала, оскільки це була її перша місія, і їй насправді не давали жодних завдань.

Вона швидко пішла з кімнати, щоб зустрітися з Ворденом у їхньому визначеному місці. Але перш ніж це зробити, вона ще раз обернулася і подивилася на чорну кулю. Зачиняючи двері, вона пробурмотіла:

"Прощавай, Агенте 100."

Більшість студентів все ще були на вулиці, насолоджуючись атмосферою, оглядаючи кіоски та граючи в усі ігри. Було жвавіше, ніж першого дня, тому що публіку також запросили оглянути це місце. Було ще не пізно, і всі були сповнені хвилювання.

Проте Ворден не був одним із цих людей. Він постійно озирався навколо, намагаючись знайти людину, яку шукав. Зрештою, на шляху до місця призначення, його пошуки привели його назад до гри "Блок, Блок", у яку Квін грав нещодавно.

Назовні було більше людей, і навіть стояла велика черга. Схоже, відео зробило гру вірусною. Дивлячись на чергу, він бачив, що більшість у ній складали студенти. Деякі мали високі рівні на своїх наручних годинниках, але він не міг визначити їхні здібності просто дивлячись на них.

Було шкода, що Берг, один із вогнекористувачів Саншілда, брав участь у бойовому турнірі. Найсильніші студенти, що зараз були в школі, знаходилися під ареною і брали участь у цій події.

Це означало, що Ворден мав лише один вибір, але й гадки не мав, де їх знайти. Проте, схоже, удача ще не покинула його, бо чоловік з жіночою зовнішністю, який сидів сьогодні біля них, також був біля ігрової зони.

"Хіба він не був одним із чотирьох лідерів, лідером родини Ґрейлаш? Оуен, якщо я правильно пам'ятаю?" — подумав Ворден.

Оуен був одягнений у щось схоже на досить великі традиційні шати. Вона покривала його від плечей до самих ніг. Вона була білого кольору і личила йому, але лише підкреслювала його жіночні риси.

Поки Ворден дивився в його бік, дві пари очей, здавалося, зустрілися, і чоловік підморгнув.

Оуен покинув ігровий автомат, за яким спостерігав, і вирішив підійти до Вордена. Побачивши це, Ворден дивно вирішив відійти від приміщення, піднявшись до виступу, де майже нікого не було.

"О, він хоче, щоб я пішов за ним, так. Що ж, це має бути цікаво", – подумав Оуен.

Оуен вирішив підіграти будь-яким іграм студента, пам’ятаючи, що і він, і інший сильно відреагували, побачивши відео. Він повернувся до ігрової зони сьогодні ввечері, очікуючи, що студент, можливо, повернеться, граючи, бо саме він був на відео. Інші студенти думали про те саме, але, здавалося, цього не станеться.

Усі інші студенти здавалися тьмяними та нудними після перегляду відео.

Щойно чоловік підійшов, не сказавши жодного слова, Ворден пішов на швидке й несподіване захоплення. Усе, що йому потрібно було зробити, це один дотик, і сили будуть скопійовані.

Це було справді несподівано. Оуен очікував, що студент лише хотів поговорити, але його реакції були набагато швидшими, ніж у хлопців. Зрозумівши, що намір Вордена був не завдати йому шкоди, він швидко подумав, що повинна бути якась інша причина для цього дивного нападу. У цьому ударі не було сили, і він був надто раптовим перед надто великою кількістю людей.

Оуен швидко розгорнув свою мантію і з-за пояса витягнув металеве віяло. Він швидко розгорнув його і заблокував пальці Вордена, не давши їм доторкнутися до себе.

Проте Ворден був наполегливим і спробував знову іншою рукою, але й її відбили. Не знаючи справжніх намірів Вордена, Оуен відступив назад і створив невелику іскру в правій руці. Вона була непомітна для інших, оскільки його тіло затуляло більшу частину її, до того ж він навмисно зробив її дуже маленькою.

Це було попередження. Якби Ворден спробував знову вдарити, він без вагань використав би свої сили.

"У мене немає вибору, — подумав Ворден. — Це заради Квіна".

Погляд Вордена раптом змінився, що відчув навіть Оуен. Він ніколи раніше не відчував такої сильної присутності від студента. Він подумав, що був правий, вважаючи тих дітей цікавими. За допомогою віяла він прикрив яскраву посмішку на своєму обличчі. Ніколи раніше студент не викликав у нього таких почуттів.

"Моє ім'я Ворден Блейд з родини Блейдів. Використовуючи своє ім'я, я прошу вас відступити. Відгукніться на моє прохання і дайте мені свою руку."

Почувши слова, сказані студентом, він тепер зрозумів, що це не жарти. Посмішка, яка була у нього раніше, миттєво зникла, і так само швидко, як зникла посмішка, Оуен погодився на його прохання і дав Вордену свою руку.