Розділ 330 — Зробили?

Усередині елегантної великої кімнати з сучасним дизайном сидів Джек, терпляче постукуючи по столу в кутку. Поруч із ним стояли двоє досить великих охоронців. Він завжди мав когось поруч, незважаючи ні на що, через свою унікальну ситуацію. Він не був схожий на інших членів чотирьох великих родин, адже ті вірили у власну силу.

Він знав, що інші зневажали його через це, але йому було байдуже.

Двоє охоронців, які стояли поруч із ним, були не тією ж парою, що й того разу, коли він відвідував військову базу. Після їхніх помилок він вирішив дати їм іншу роль і замінив їх. Шлях Джека був єдиним, і дуже рідко він давав людям другий шанс. Якщо хтось мав щось зіпсувати, він завжди міг забрати їхню владу, перш ніж віддати її іншому.

Стукіт тривав, і охоронці тепер скоса поглядали на Джека, оскільки він, здавалося, ставав усе голоснішим і голоснішим.

"Чорт забирай!" — крикнув він, грюкнувши кулаком по столу. — "Це мають бути Чисті, вони знову взяли гору і якимось чином зуміли його позбутися, і я навіть мало що можу зробити". — сказав Джек.

Цього разу Джек був сам. Він не повідомив Оскара чи будь-кого з іншого військового персоналу про Пітера, про те, що той, найімовірніше, був підозрюваним Чистих. Це було тому, що він хотів зробити все сам. Єдиною людиною, яка допомагала йому протягом усього шляху, був генерал Дюк.

Дюк завжди призначав двох охоронців для Пітера, вирішував, проти кого той піде, і хто буде Рефері, поки інші нічого не знали.

Він не міг попросити їх про допомогу, і не міг почати перевертати все тут догори дном, намагаючись знайти інсайдера. Інакше вони б дізналися. Тоді вони б поставили під сумнів мотиви Джека і переклали б усю провину на нього. Хоча він був у становищі, де це не стало б великою проблемою, він все одно просто не хотів з цим мати справу.

Інші не любили його від самого початку. Він знав, що троє інших шкодували, що взагалі запросили його до великої четвірки. Єдина причина, чому він міг залишатися на своїй владній позиції, полягала в його чудових стосунках з військовими та Оскаром.

Існувала велика ймовірність, що те, що він намагався зробити, зіпсує ці стосунки, і інші скористаються цією можливістю, щоб розірвати їх.

Найгірше в усій цій плутанині було те, що тепер йому довелося переконатися, що інші та військові не дізнаються про це; тепер саме йому потрібно було приховувати власні сліди.

Було вирішено. Звіт із подальшими вказівками було надіслано Дюку. Пітер більше не братиме участі в турнірі через надзвичайну ситуацію. Яка саме надзвичайна ситуація — він дозволить вирішити йому. Коли вони повернуться на військову базу, він дозволить Дюку зайнятися рештою. Зникнення одного студента не повинно бути надто складним у його становищі: спроба втечі, самогубство. Існувало багато різних варіантів, як оформити зникнення Пітера.

"Чисті, я обіцяю, якщо я коли-небудь дізнаюся, де ваша база. Я пошлю за вами всю свою армію і розчавлю вас," — сказав він, міцно стискаючи кулак.

Настав наступний день, і був уже ранок. Події мали розпочатися ще не скоро, а головні події – навіть пізніше. Ось чому Квіну здалося дуже дивним, коли рано вранці до нього постукали.

Однак ще до того, як відчинити двері, він знав, хто це. Він на мить завагався, а потім зібрався з силами, перш ніж відчинити їх.

"Ворден, чому ти тут так рано? Події ж починаються пізніше," — сказав Квін, намагаючись створити враження звичності між ними, але було очевидно, що це не так.

"Можна мені зайти?" — запитав Ворден.

"Ну ж бо, не поводься так... Будь ласка. Чим більше ти поводитимешся інакше, тим більше нагадуватимеш мені про те лайно, яке ти накоїв," — сказав Квін.

Увійшовши в кімнату, Ворден продовжив іти і попрямував до зовнішнього вікна. Яскраве світло освітлювало його золотисте волосся та гарне обличчя. Дивлячись на нього зараз, смуток в його очах робив його схожим на покинутого принца.

"Я хотів розповісти тобі про вчорашній день, перш ніж ти почнеш питати. Ти маєш рацію; несправедливо, що я тримаю всі свої таємниці, поки знаю всі твої."

Сам Квін тепер відчував невелику провину, оскільки не розповів іншим усього, але це не було чимось складним, щоб пояснити їм, як працюють його сили. Як це була гра, схожа на систему, навіть якби він розповів їм, нічого б це не змінило.

"Скільки ти пам'ятаєш до того, як тебе відключило?" — запитав Ворден.

"Ти маєш на увазі, коли ти кричав, що твоє ім'я не Ворден, і ти був Сілом? Чи коли ти ледь не засмажив мене, як курку, перш ніж потім влупити мене струмом?" — відповів Квін.

"Що ж, схоже, ти все пам'ятаєш." — сказав Ворден. "Як я і казав, вчора це був я. Жодного контролю розуму чи чогось подібного. Сіл і я – одна й та сама людина."

"Ворден, тобі доведеться бути зрозумілішим."

"Я дійсно не можу вдаватися в подробиці, але ти коли-небудь чув про ДІД?"

Квін замислився на секунду. Дивні дії, коливання в голосі – це справді було так, ніби він був іншою людиною. Раптом йому на думку спав спогад. Він уже якось зустрічав Сіла раніше. Коли його допитували. Квін завжди дивувався, як тоді Вордену вдалося обійти тест на брехню. Він думав, що тоді він позичив здатність до обміну розумами, але що, як це було зовсім не так?

"Ти маєш на увазі, у тебе роздвоєння особистості?" – шоковано сказав Квін. Він чув про таке раніше, але ніколи не бачив нічого подібного на власні очі. Він також ніколи не усвідомлював, наскільки розділеними були ці особистості. Він завжди думав, що якби він зустрів когось із роздвоєнням особистості, це було б схоже на людину з перепадами настрою. Але те, як Ворден поводився, було майже так, ніби дві людини жили в одному тілі.

"Я поки що не можу вдаватися в подробиці, як і чому, але скажу тобі одне. Я можу копіювати лише одну здатність. Натомість інший може копіювати три. Ось чому мені потрібно було вчора помінятися з ним, коли ми билися з тобою", – пояснив Ворден. Ворден навмисно уникнув розповіді Квіну про Ратена, бо розповідати комусь таке було достатньо важко, і він все одно не міг вдаватися в подробиці всієї справи. Тож наразі він вирішив залишити все якомога простішим.

"Ворден, чому ти нам цього не сказав? Я ж тобі говорив, що я вампір, чи не так? Якби ти сказав мені, чи навіть іншим, ми б зрозуміли."

"Ти знаєш, чому я тобі це кажу, Квін? Тому що я хочу повернути твою довіру. Ти мені довіряв, а тепер я довіряю тобі." Ворден тоді простягнув руку.

Дивлячись на неї, Квін згадав перший день їхньої зустрічі. Він був єдиним, хто простягнув йому руку; відтоді вони вдвох пройшли через усе. Потім він згадав щось інше: вони втрьох багато чого пережили. Там був також Пітер.

"Я довіряю тобі, Ворден," — сказав Квін, потискаючи його руку. "Але це не означає, що я не думаю, що ти приймаєш дурні рішення. Тож, я зможу колись зустрітися з цим хлопцем? Можливо, ми зможемо подружитися?"

Ворден засміявся, але вирішив нічого не відповідати. Якби Сіл це почув, він би вибіг зі свого кутка і миттю зайняв би це місце.

Коли він тоді підійшов до Квіна, коли вони вперше зустрілися, він зробив це, бо той був першого рівня. Часто низькорангові дивилися на світ по-іншому через те, як з ними поводилися. Але після того, як Сіл зацікавився, це означало, що тепер його життя обертатиметься навколо Квіна. Проте Ворден був радий, що Сіл зацікавився Квіном. Він відчував, що вони вдвох не були справжніми друзями.

"Я також прийшов сюди ще по дещо", – сказав Ворден. – "Я сподівався прибути сюди раніше за них, і схоже, я випередив їх."

"Вони?" – здивовано відповів Квін.

"Ти забув? Тепер, коли Пітера немає, це означає, що заапасний муситиме зайняти його місце. Вони скоро мають прийти сюди, щоб забрати тебе під землю", – пояснив Ворден.

"О! Я зовсім забув про це; я ніколи не думав, що таке взагалі станеться. Ну що ж", – сказав він, знизавши плечима. – "Мабуть, я просто програю матч."

"Ти справді хочеш це зробити, Квіне?"

"Що ти маєш на увазі... Я мушу?"

"Я питаю тебе знову, ти хочеш програти матч?"

Звісно, Квін не хотів. Дуже давно, відтоді як він отримав свої сили, він хотів показати всім тим людям, які вважали його слабким, усім тим, хто знущався з нього, на що він здатен. І більше ніж будь-коли, він намагався подолати будь-яку пастку, яку Трудрім розставив для Квіна. Увесь цей безлад спочатку був через нього та його хворі методи.

"Ми можемо боротися", – сказав Ворден. – "На планеті червоного порталу ми розробили план, пам'ятаєш. Якщо вони виявлять твої сили, то я скажу їм, що моя сім'я підтримує тебе. Ми можемо використати це сьогодні. Перед тим, як Фекс пішов, він щось сказав. Він сказав нам, що він і той, хто прийшов по нього, були єдиними вампірами на військових базах. Що інших не було."

Тоді я дивувався, навіщо йому було нам це говорити. Завжди краще бути обережним про всяк випадок, правда ж? Але я думаю, він знав, що станеться, коли Пітера заберуть. Він казав тобі збожеволіти, не хвилюватися.

З Ворденом, який використовував своє первісне прізвище, вони більше не полюватимуть на Квіна через книгу здібностей. Вони припустять, що вона була у сім'ї Вордена. Іншою проблемою були вампіри. Навіть якщо їх тут не було, завжди існувала ймовірність, що вони дізнаються про нього, але чи мало це ще якесь значення?

Це було лише питання часу, коли вони дізнаються про Пітера, що зрештою приведе їх назад до Квіна.

"Якщо ти готовий", — сказав Ворден. — "Тоді я теж".

"Я більше не хочу ховатися", — відповів Квін.