Розділ 344 — Прощальний подарунок

Металевий кулак вдарив по обличчю бідного учня, і водночас над його головою з'явився напис великими, жирними літерами: "Переможець".

"Це починає ставати трохи нудним," сказав Нейт.

Він відкрив екран гри і почав прокручувати список друзів. У списку було небагато людей, оскільки він часто надсилав запрошення лише тим, кого знаходив цікавим.

"Чорт забирай, хто він такий?" сказав Нейт з гнівом. "Я надіслав запити на бій усім, хто був онлайн у моєму списку друзів, і виявилося, що його серед них немає. Ще гірше, я навіть не пам’ятаю, чому взагалі додав половину цих людей."

Будучи з Нейтом і спостерігаючи за його останніми кількома матчами, здавалося, Нейт знову став сильнішим, дуже сильним. Було б прикро, якби цей бій відбувся, і лише Нейт зміг би його побачити.

"Заспокойся, — сказав Сем. — Можливо, він не такий, як ми. Не всі так багато грають у цю гру. Навіть якщо він сказав, що надішле тобі запрошення, він не уточнив коли".

На цьому етапі Сем уже майже все склав докупи й припустив, хто такий Прокляте Дитя. Хоча їхні сили не були однаковими, це було єдине, що він міг придумати, почувши, що той сказав наприкінці матчу.

Він висунув цю теорію лише після того, як дізнався, що Лоґан був творцем гри. Можливо, коли Квін створив той тіньовий купол, він почав виявляти сили, які були б подібними до тих, що він використовував у грі.

З Лоґаном він завжди міг попросити його запрограмувати це так, щоб його сили виглядали по-іншому під час використання в грі. Таким чином, його здібності залишалися б у таємниці від світу.

Але Сем не хотів розповідати це Нейту; по-перше, це була лише теорія, і він не був на сто відсотків упевнений, що це правильно. По-друге, він хотів побачити радість на обличчі Нейта, коли той дізнається, що Прокляте Дитя та Bloodevolver — одна й та сама людина.

***

У залі бойових мистецтв двоє людей тихо сиділи один навпроти одного. Квін не міг повірити в те, щойно почув. Звісно, люди не могли просто вільно залишити армію, коли їм заманеться, особливо викладач, який перебуває посеред семестру. Але чого Квін не знав, так це того, що Лео мав кілька умов, встановлених при його згоді приєднатися, одна з яких дозволяла йому йти, коли він забажає.

Це не було нормою для викладачів чи військових, але це була одна з речей, які дозволили їм схилити його на свій бік.

Ця новина засмутила Квіна . Лео був першим дорослим, хто ставився до нього нормально, навіть коли він мав низький рівень сили, і навіть після того, як дізнався, що він вампір. Таких людей було небагато.

"Можна запитати чому?" – запитав Квін .

"Звісно, тому я й хотів з тобою поговорити," – відповів Лео . "Я почав усвідомлювати це після того, що сталося під час події. Знаєш, я знаю, що ти, Пітер і хлопчик Фекс були одними й тими ж типами людей. Студент Фекс не повернувся, і нам сказали, що його перевели на іншу базу через ускладнення, але коли я намагався дізнатися більше про те, що з ним сталося, я не зміг.

Не тільки це, але й під час самої події я зустрів ще когось, хто був схожий на тебе."

"Він говорить про вампіра? Інші казали, що хтось прийшов забрати Фекса . Чи можливо, що це той, про кого він говорить?" – подумав Квін .

"Моє припущення було, що вона була там, щоб врятувати Пітера, і тепер, коли Пітера тут більше немає, я вважаю, що їм це вдалося. Але в той час ми вдвох билися."

Почуте шокувало Квіна. Те, що Лео був у порядку навіть під час події, мало означати, що він міг битися на рівних з дорослим вампіром. Лео справді був могутнім. Водночас, Квін бажав, щоб він був там у той час, аби побачити цей бій.

Він міг би багато чому навчитися, спостерігаючи за двома майстерними учасниками.

"Якби ми вдвох билися на повну силу, я, чесно кажучи, не знаю, хто з нас переміг би. Наше протистояння було коротким, але цього було достатньо, аби я зрозумів, що перебування тут зробило мене трохи м'яким. Після війни я думав, що, можливо, настав мій час відпочити та навчати нове покоління. Однак я не усвідомлював, наскільки корумпована нинішня система."

"Мало того, тепер мені занадто ризиковано перебувати тут. Я не шкодую про свою участь у допомозі вам, діти. Це приносить радість моєму серцю. Але якщо військові дізнаються, я не знаю, що станеться. Здається, тут діють більші сили, яких ми не бачимо."

"Квіне, дозволь мені сказати тобі. Наближається війна. Чи буде вона один проти одного, люди проти людей, проти Далкі, чи проти невідомої сили, я не знаю. Але я хочу бути там, щоб захистити своїх друзів і родину, коли зможу. Для цього мені потрібно знову тренуватися, а я не можу робити це тут."

Почуття, яке мав Квін, було таким самим, як у Лео. Він думав, що інші не матимуть цього відчуття постійної загрози. Що нинішнє життя, яким вони живуть, може бути відібране будь-якої секунди. І останньою людиною, про яку він думав, що вона відчує потребу стати сильнішою, був Лео. Він і так був достатньо сильним. Проте він все одно відчував потребу стати сильнішим, щоб захистити тих, хто його оточує.

"Дякую, що розповіли мені. Я розумію, але чому ви відчули потребу сказати мені про це? Адже ви знаєте, що я інший." відповів Квін.

Тоді Лео посміхнувся Квіну.

"Тому що хоча ми можемо бути різними в одному, я відчуваю, що ми майже абсолютно однакові в іншому. Обидва ми хочемо стати сильними, щоб захистити тих, хто нас оточує. Коли ми вперше зустрілися, я відчув це."

"Як прощальний подарунок, є дві речі, які я хочу тобі дати."

Тоді Лео простягнув руку за спину і витягнув щось, схоже на три звірячі кристали. Кожен з них мав прозорий зовнішній шар.

"Це звірячі кристали?" сказав Квін, уважно розглядаючи їх. "Якого вони рівня? Вони такі прозорі!"

"Ці кристали просунутого рівня. Вони спеціально обрані для виготовлення з них зброї типу наручів. Я б хотів дати тобі одну зі своїх власних зброй, але є особлива причина, чому я не можу. Але це найкраще, що є."

Лео намагався покласти кристали в руку Квіна, але Квін майже одразу відштовхнув їх назад до Лео.

"Я не можу. Я не заробив їх сам. Це неправильно", — сказав Квін.

"Зараз не час бути таким дурним. Коли ти борешся з ворогом, думаєш, їм цікаво, як ти отримав ці кристали? Коли тобі потрібно захищати близьких, хіба має значення, звідки ти взяв цю силу? Чи ти радше побачиш, як твої близькі гинуть через якусь дурну гордість?" Лео сказав це досить суворо і прямолінійно, але так було потрібно.

Квіну було лише 16 років, але незабаром він стане дорослим і піде, і хто знає, коли знову почнеться війна.

Почувши мудрі слова Лео, Квін взяв кристали і поки що поклав їх собі на коліна.

"Друга річ, яку я хотів тобі дати, — це не подарунок, а те, чому можна лише навчитися. Перш за все, скажи мені, на якому рівні, на твою думку, моя зброя?" — запитав Лео, виймаючи свій меч і кладучи його, щоб Квін міг подивитись.

Він бачив, як Лео переміг Далкі одним ударом, і знав, що той був могутнім. Щоб бути настільки сильним, це мало бути на великому рівні.

"Це зброя легендарного рівня?" — запитав Квін.

"Що ж, ти будеш ще більше здивований, коли я скажу тобі, що це лише на рівні Королівського Рангу!" – відповів Лео. "У минулому, ще до того, як зброя звіриного рангу взагалі існувала, була невелика група людей, які могли розрізати величезне каміння своїми мечами. Піднімати будівлі, що вдесятеро перевищували їхню вагу, і уповільнювати процес старіння.

"Проте жоден із них не мав того, що ми сьогодні знаємо як здібності, але вони, безумовно, володіли силами, що перевищували можливості звичайної людини."

Почувши це, Квін подумав, що ці люди, зважаючи на те, що вони могли робити, звучали як вампіри, але було зрозуміло, що Лео не збирається йти в цьому напрямку. Хоча він знав, що Квін був іншим, жодного разу він не назвав його вампіром.

"Я нащадок цих людей, це не здібність, і насправді кожна людина здатна досягти таких результатів. Деякі навіть досягають цього, не усвідомлюючи. Це те, що врятувало мене під час війни. Ця річ знаходиться всередині наших тіл і відома як Ци. Я хочу навчити тебе цій особливій техніці, і, сподіваюся, ти зможеш використовувати її мудро.

"Але для початку мені потрібно буде пояснити тобі, як я дізнався про неї і як я також став відомим як герой, сліпий мечник."