Розділ 349 — Жорстока Доля

Закінчивши обшукувати всю кімнату та сховавши чорну кулю, Лейла позбулася всіх слідів Чистих, що були в її кімнаті. Це включало й її власні речі. Чисті не мали багато агентів чи студентів, які могли б проникнути на базу під час навчального семестру, тому наразі вона була в безпеці, але це все одно змушувало її хвилюватися.

Хоча вона була в безпеці зараз, що вона робитиме, коли настануть літні канікули? Початковий план був повернутися на базу Чистих, але це вже не було варіантом. Чисті не знали, що з нею сталося, і якщо б у неї не було хорошого виправдання за відсутність відповіді, можливо, її виключили б із Сотні рангів і заборонили б повертатися до школи.

"Цікаво, чи мама взагалі хвилюється?" — почала вона думати, лежачи у своєму ліжку, геть виснажена пошуками.

В цей момент почувся стукіт у двері. "Лейло, чи можна нам увійти? Це лікар, і Сіа також зі мною", – сказала Гейлі.

"Так, звичайно", – крикнула Лейла.

Коли двері відчинилися, Сіа зайшла, а за нею лікар, але Лейла була вражена, коли побачила Сіа. Вона виглядала майже цілком іншою людиною. Одна її рука терла іншу вгору-вниз, і вона нервово озиралася по кімнаті. Вона виглядала як шматок скла, що ось-ось розіб’ється будь-якої секунди.

"Тепер ти не поспішай тут, добре, поки я піду поговорю з твоєю сусідкою по кімнаті. Не хвилюйся, Лейла — одна з найдобріших дівчат, яких я знаю, і ви раніше добре ладнали", – сказала Гейлі, не впевнена, чи це правда, але просто хотіла зробити все можливе, щоб її втішити.

Гейлі, шкільний лікар і Лейла покинули кімнату, щоб трохи поговорити один з одним.

"Я не знаю, чи ти вже це знаєш, але Сіа, здається, забула все, що сталося. Ми справді не знаємо чому, і оскільки її знайшли в холі готелю, ми не можемо це ні з чим пов’язати. Минуло кілька днів відтоді, як це сталося, і ознак одужання не було. Що ми хочемо зробити, так це повільно повернути її до її старої рутини. Сподіваємося, це може щось у ній пробудити."

"Ти знаєш, що в кабінеті лікаря завжди багато роботи, і вона не може залишатися там вічно. Я хотіла б, щоб вона залишилася ще трохи, але не можу, тому я питаю, чи ти можеш за нею доглянути. Якщо ти помітиш щось дивне або несподіване, будь ласка, одразу ж приходь до мене. Добре?"

Почувши все це, Лейла відчула себе зобов’язаною відповісти ствердно; зрештою, це була частково її провина, що всі її спогади взагалі були видалені.

"Так, добре. Я догляну за Сіа. Можу я тільки запитати, чи школа взагалі намагалася зв’язатися з її батьками з цього приводу?" – запитала Лейла.

"Так, ми хотіли негайно їх повідомити, але з тими даними, що зареєстровані, ми не можемо зв’язатися. Якщо нам це вдасться, я одразу ж повідомлю тебе," – відповіла Гейлі і пішла, щойно закінчила, оскільки попереду у неї був напружений графік.

Повернувшись до кімнати, вона побачила, що Сіа відчинила свою шафу й розглядала її одяг та речі, наче вони були їй чужими. Після цього вона витягла свою сумку з-під ліжка, і з речами всередині брала їх одну за одною, але все одно нічого не могла пригадати.

"Ти добре мене знала?" — запитала Сіа тремтячим голосом, ніби він ось-ось мав зірватися.

Лейла підійшла й сіла на своє ліжко, що було не надто далеко від ліжка Сіа, дивлячись на неї.

"У школі ніхто не знає одне одного настільки добре, оскільки ми всі прийшли з різних шкіл раніше, але ми були сусідками по кімнаті з першого дня, і ми з тобою були в одній команді".

З її слів вона бачила, що Сіа намагалася згадати, чи було щось, але нічого не було. Усвідомивши це, Сіа знову почала плакати. Вона плакала, затуливши обличчя руками, і ридала.

Лейла швидко підійшла і, керуючись інстинктом, міцно обійняла її збоку.

"Усе гаразд, Сіа, навіть якщо ти не пам’ятаєш усього, це не має значення. Ти можеш створити нові спогади, правда? Хто знає, можливо, твоє минуле життя було поганим".

Але Сіа продовжувала плакати; для неї не мало значення, чи було воно поганим, вона просто хотіла згадати, ким були її батьки, як вона росла дитиною. Вона навіть не могла пригадати людину, яка її зараз втішала, і все це було жахливою думкою.

"Вона буде такою назавжди?" — почала думати Лейла. "Можливо, видалення всіх її спогадів було надто жорстоким зрештою; я повинна запитати Квіна завтра, чи можемо ми щось зробити".

Тієї ночі дві дівчини вирішили спати в одному ліжку. Це було єдине, що змушувало Сію почуватися в безпеці зараз — мати поруч когось, хто її знав.

Наступного дня, коли Лейла прокинулася, вона поглянула на свій наручний годинник і помітила, що він блимає. Обличчя Сії поруч було трохи набряклим від плачу.

Вона швидко встала з ліжка і тихо прослухала повідомлення.

"Лейло, якщо ти все ще хочеш це зробити, зустрінемося в парку, де ми тренувалися з Пітером, о десятій ранку; усі в групі будуть там". Повідомлення надіслав Квін.

Поглянувши на годинник, вона зрозуміла, що зараз дев’ята ранку, тож швидко одягнулася і доклала всіх зусиль, аби якнайшвидше приготуватися. Звуки відчинення та зачинення шаф зрештою розбудили Сію, коли вона потерла свої опухлі червоні очі, щоб побачити Лейлу, яка поспішала кудись.

"Чому ти прокинулася так рано?" — запитала Сіа.

"Я маю піти на свою звичайну ранкову... е-е-е, пробіжку", — відповіла Лейла.

"Можна... Можна мені піти з тобою?" — запитала Сіа.

Почувши ці слова, Лейла відчула біль у серці. Вона зрозуміла, що та все ще боїться залишатися сама. Але у неї не було вибору.

"Відпочинь, мені справді треба йти, але обіцяю, що коли я все закінчу і повернуся, ми зможемо провести разом стільки часу, скільки ти забажаєш." – відповіла вона, поспішно вибігаючи з кімнати.

Вчора. Повернувшись до своєї кімнати, Квін вирішив поводитися так, ніби нічого особливого не сталося. Він все одно планував зустрітися з усіма наступного дня, тому найкраще було б пояснити все одразу. Тож він ще не розповів Вордену про те, що сталося з Лео.

Усі хлопці були в лісі, що належав до парку. Вони зайшли досить далеко від самого парку, і ніхто не блукав би тут, якщо б не замишляв щось лихе або просто не хотів прогулятися лісом. Лоґан розставив своїх маленьких павуків у всіх напрямках по великому колу; таким чином, якщо хтось вирішив би зайти в ліс, вони б дізналися.

"То що, з вами вчора трапилося щось цікаве?" – запитав Ворден, намагаючись розвіяти нудьгу під час очікування.

Він ненавидів це визнавати, але досі все було досить звичайно, і через усе те хвилювання, що сталося, речі здавалися нудними.

"Як завжди. Просто працював над своїми гаджетами; я міг би детально розповісти, чого мені вдалося досягти вчора, якщо тобі справді нудно." – відповів Лоґан.

"Ні, дякую," – сказав Ворден, знаючи, що слухати Лоґана йому було б неймовірно нудно.

"Що ж, у мене, безумовно, є для вас усіх цікаві новини, але ми почекаємо, поки Лейла прийде."

Почулися звуки кроків та шелесту листя, що тупотіли по землі. Ніхто не хвилювався, оскільки Лоґан не викликав жодного занепокоєння, і невдовзі після цього вони побачили, як задихана і важко дихаюча Лейла прибула.

"Вибачте, я трохи проспала," – сказала Лейла.

"Ох, і це ще й у твій великий день, так?" – сказав Ворден.

Групи стояли колом у лісі, і Квін вийшов у центр, щоб звернутися до всіх. "По-перше, перш ніж ми це зробимо, я маю щось важливе сказати вам усім, це стосується Лео..."

Квін продовжив розповідати іншим, що сталося вчора. Він не вдавався в подробиці щодо Ци, оскільки, схоже, це було те, що мало зберігатися в таємниці і передаватися тим, кого вони обирали. Проте він пояснив, як Лео випадково перетворився, намагаючись допомогти Квіну стати сильнішим, а також повідомив їм, що він вирішив покинути школу.

Усі були шоковані цим; вони навіть не могли повірити в те, щойно почули. Здавалося, що один сюрприз слідував за іншим, поки Квін пояснював деталі.

"Стривай, то ти кажеш, що Лео тепер вампір, як і ти? Тоді чи все гаразд із кров’ю? Чи все буде добре?" – сказав Ворден у паніці; він, очевидно, вважав це величезною проблемою, тоді як Квін залишався спокійним.

"Я думаю, з ним усе буде гаразд. Схоже, він пішов ще вчора вночі," – сказав Квін, поклавши кулак на груди. Зв'язок між нами зник, що означало, що його більше не було поруч. "Я все йому пояснив, і ти, Вордене, маєш найкраще знати, наскільки він сильний."

Ворден почав згадувати, як він копіював силу Лео. Навіть для нього, який володів багатьма різними силами раніше, сила Лео була, безумовно, особливою та відмінною.

"Оскільки ми всі замішані в цьому, я подумав, що ви повинні знати. Особливо зараз, коли ми збираємося зануритися ще глибше."

"Схоже, бути людиною швидко виходить з моди," – прокоментував Лоґан; тепер усі дивно дивилися на Лоґана.

"Чи це мав бути жарт?" – подумала Лейла. Зараз вони не знали, що було більш шокуючим: той факт, що Лео, їхній вчитель, перетворився на вампіра, чи те, що Лоґан спробував пожартувати.

Ігноруючи дрібні коментарі, Квін хотів перейти до справи і повернувся, щоб подивитися на Лейлу.

"Тепер ми не знаємо, що з тобою станеться; ти можеш перетворитися на Гуля, як Пітер, але цього разу нам допомагає Лоґан, тому ми не повинні мати таких самих ускладнень, як раніше, або ти можеш перетворитися на вампіра, як Лео. У нас є кров Вордена для цього."

"О, дідько, тепер я буду вашим маленьким закусочним баром для вас двох," – прокоментував Ворден.

"Або ти можеш стати чимось, чого ми раніше не бачили. Ти впевнена, що хочеш це зробити, бо назад шляху немає?" – запитав Квін.

"Якщо це зробить мене сильнішою, тоді так. Мені набридло бути марною для вас, хлопці, і перш ніж ви скажете, що ні. Вам потрібно почати дивитися на людей, які йдуть за нами. Чим більше ворогів ми наживаємо і чим вище піднімаємось, тим сильнішими вони стають, і я хочу врятувати Ерін від Чистих. Тоді я зробила те, що вважала правильним, щоб врятувати її, і я знаю, що вона буде в безпеці, але чим довше вона там залишатиметься..." Лейла не закінчила своє останнє речення. Але, дізнавшись про їхню дивну тактику та смертельну пігулку, яку мала Сіа, Квін знав, що це місце не найкраще.

"Я розумію."

[Кривавий ритуал активовано]