Розділ 352 — Живлення негативною енергією

Духовний ланцюг було випущено, і чорна вогняна куля полетіла до Квіна.

Швидкість також була великою, як гарматне ядро.

Квін приготувався, але не рушив і дозволив їй вдарити по своєму тілу. Щойно вона вдарилася в його живіт, куля розпалася, і вогняні ланцюги почали обмотувати його. Не лише один, а кілька, навколо його тіла, навколо його рук, і всі вони потім прикріпилися до підлоги. Усе сталося майже миттєво, щойно куля влучила.

Доки частина ланцюгів обмотувала Квіна, інші кінці, що мали форму кола, кріпилися до підлоги.

Квін спершу спробував використати половину своєї сили, щоб зрушити з місця, він думав, що цього буде достатньо, і не хотів засмучувати Лейлу, якщо це виявиться слабким. Але йому здалося неможливим зрушити з місця, тоді він спробував використати всю свою силу, і цього разу він зміг трохи поворухнутися, але ланцюги все ще тримали. Через кілька секунд вони повністю зникли, і він знову міг рухатися.

"Чудово!" — сказала Лейла зі збудженим виразом обличчя. Вона була задоволена своїм успіхом і тим, як відносно легко їй вдалося виконати навичку з першої спроби.

"Він сильний, — відповів Квін. — Дуже сильний. Я використав всю свою силу, і все одно не зміг вирватися."

Хлопці також були здивовані тим, що сказав Квін, на ньому не було його рукавиць, але його звичайна сила все ще була досить великою.

"Шкода про тривалість. Здавалося, вона тривала лише півтори секунди," сказав Ворден. "Але все ж, у бою не на життя, а на смерть, іноді цього може бути достатньо."

"Так," відповів Лоґан. "Але пам'ятайте, у тексті також було сказано, що це залежатиме від психічного стану людини в той момент, а також від психічного стану користувача."

Лоґан почав думати про сльози, які він бачив до того, як вона використала навичку. Можливо, це якось пов'язано з її силою, але вирішив поки що промовчати.

На обличчі Лейли сяяла широка посмішка, і раптом вона була задоволена, її перша навичка була настільки потужною, а вона ще навіть не мала здібності. Тепер вона могла бути корисною для інших, і був простір для зростання, щоб стати ще сильнішою.

"Ходімо," сказала вона веселим голосом. "Спробуймо наступну."

Вона швидко витерла сльози з обличчя і спробувала знову візуалізувати те саме. Вона заплющила очі, але, як не дивно, щось було не так. Енергії, яку вона відчувала раніше, більше не було.

"Невже це вся магічна здатність, яку я маю, вистачає лише на одну навичку?"

Постоявши якийсь час, інші також зрозуміли, що щось не так.

"Я не розумію," сказала вона. "Я зробила те саме, що й минулого разу."

Дивлячись на Лейлу, Ворден, здається, зрозумів одну відмінність порівняно з раніше.

"Виправ мене, якщо я помиляюся, але, Лейло, ти щаслива зараз?" — запитав Ворден.

Спочатку Лейла не зрозуміла, ну і що, якщо вона щаслива, хіба не повинна бути, але потім вона швидко усвідомила, прочитавши текст. Її сили залежали від того, як вона почувалася на той момент, і позитивні емоції не були частиною опису.

"Що це за лайно, тобто вони кажуть, що я можу використовувати свої сили, лише якщо я розгнівана!" — вигукнула вона.

"Ось так, Лейло!" — підбадьорив Ворден. — Давай, продовжуй злитися, Квіне, скажи їй щось."

"Я не думаю, що це гарна ідея" — відповів Квін, відступаючи назад. — "Можливо, її роги почнуть рости більшими чи щось таке."

"Квіне..." — пробурмотіла вона, стиснувши кулаки по боках і опустивши голову. — "...це справді боляче" — прошепотіла вона, і замість того, щоб знову спробувати використати свою здібність, вона швидко вибігла з кімнати.

Троє хлопців просто продовжували приголомшено дивитися один на одного. Поки Лоґан нарешті не порушив тишу.

"Ну, я вважаю, що те, що сказав Квін, було непогано, як на мене. Зараз ми нічого не можемо зробити; нам просто доведеться дати їй заспокоїтися. Вона ж не збирається когось з'їсти чи висмоктати кров, — сказав Лоґан, відкриваючи шухляду і дістаючи з неї кілька речей. — Сендвіч, хто-небудь?

У гніві та смутку, з розумом, переповненим емоціями, Лейла продовжувала спускатися сходами і прямувала просто до своєї кімнати. Вона знала, що інші намагаються зробити, але це занадто сильно її ображало.

"Чому я так засмучуюся, я знаю, вони просто намагалися допомогти. Вони ж не мали на увазі все те, правда?"

Здавалося, те, що було написано в тексті про Ганню, було правдою. Вона буде більш емоційною, ніж раніше. Чутливою.

Якщо вона хотіла навчитися правильно використовувати свої сили, їй доведеться навчитися приборкувати та контролювати ці емоції, але вона не могла зробити це миттєво.

Вона швидко поправила волосся, щоб воно прикривало її маленькі горбики, і продовжила свій шлях.

Коли вона стояла біля дверей, здавалося, зсередини долинав солодкий запах.

"Сіа щось готує?" — подумала Лейла.

Вона відчинила двері, і виявилося, що її припущення було абсолютно хибним. Сіа нічого не готувала, а замість цього все ще сиділа, загорнувшись у ковдру, і сумувала.

"Вона плакала цілий день?"

Однак Лейла незабаром зрозуміла, що то за солодкий запах, бо у своєму видінні по кімнаті вона могла це бачити.

Важкий чорний туман, здавалося, накривав кімнату, і це був той самий тип енергії, який вона відчувала всередині себе. Вона спробувала дотягнутися до нього, схопити його, і здавалося, туман рушив і проник у її власне тіло. Раптом вона відчула приплив сили в своїх клітинах. Вона відчула, як щось оволоділо нею.

Хоча це відчувалося потужним, водночас їй було сумно, ніби ці негативні почуття з кімнати тепер були всередині неї.

"Лейло, ти нарешті повернулася."

"Так" — відповіла Лейла, оскільки не могла приховати усмішки. — "Я повернулася, але трохи голодна."

**

У невідомому місці, під землею, де панувала непроглядна темрява, і не було видно жодної цятки світла, чулися звуки гарчання, жахливого реву та зіткнень, різного роду стукоту, коли вони трясли своїми камерами. На щастя, ці створіння були замкнені, прикуті за спеціальними чорними ґратами, у пастці без виходу.

Щоб дістатися такого темного місця, потрібно було пройти сотні метрів вниз по гвинтових сходах, а потім, нарешті, багатьма коридорами.

Йдучи одним коридором, Сільвер чула все це. Це було місце, яке вона ненавиділа відвідувати, і ніколи не хотіла сюди повертатися, але мусила.

Вона продовжувала йти, доки врешті-решт не зупинилася біля однієї з кімнат. За ґратами виднілася темна постать.

"Скажи мені, чому ти це зробив... чому ти це зробив... брате."