Розділ 364 — Я відчуваю запах крові

Хоча Мандрівники та Офіційні особи Притулку не знали, на кого вони працюють, вони знали, кому доповідати. І це був молодий чоловік на ім'я Таз. Він був там з моменту заснування притулку і відповідав за розподіл коштів та призначення ролей кожному.

Звісно, з часом у Таза залишалося все менше справ, оскільки він делегував ролі, а притулок зростав, але все одно кожен у притулку знав про Таза.

Це навіть змусило інших, хто був там від самого початку, стверджувати, що все це його рук справа, хоча він наполягав, що зовсім не він їх підтримує. У них все ще була підозра, що це міг бути він, тому вони ставилися до нього як до якогось мера притулку.

Через це Тазу було легше замовляти конкретні речі й отримувати бажане. Вся інформація зрештою проходила крізь його вуха.

Було зроблено спеціальний запит, щоб інформувати його про всіх нових людей, що входять і виходять зі сховища, і йому повідомили негайно. Передавши інформацію Лео, він хотів почати свій пошук цих двох. Коли він побачив, як Лео знову виходить через двоє великих червоних дверей, він почав згадувати, наскільки чудовою була ця людина.

"Ти так багато робиш для всіх, і ніхто навіть не знає, що це ти. Ти досі не змінився з того дня, як врятував мені життя на полі бою. Я завжди буду тобі вірний". Таз був надзвичайно вірним, бо коли він був молодим солдатом, його життя одного разу врятував Лео. Якби не він, він, мабуть, ніколи б не повернувся додому живим.

Він і Лео тоді обидва були рядовими, тому, коли він почув, що Лео збирається стати сержантом, Таз подумав, що це цілком заслужено, і захотів будь-якою ціною допомогти зробити його життя комфортнішим.

Коли Лео почав свою прогулянку назовні, він насправді не знав, куди йти, лише те, що вони будуть у сховищі. Хоча він досить добре пам’ятав ауру Ерін, оскільки вона раніше була в його класі звірів і була однією з найкращих учениць порівняно з іншими. Проте, на диво, йому не знадобилося так багато часу, як Лео думав, щоб їх знайти.

Трохи віддалік від Додзьо, лише однією з вулиць до центральної Площі притулку, Він побачив двох людей, що йшли назустріч, і однією з них була Ерін. Вони двоє продовжували йти, але Лео подбав про те, щоб нічого не говорити. Як тільки вона його побачила, він почув, як швидко б'ється її серце.

До того, що вона нічого не говорила і намагалася поводитися як зазвичай, все це здавалося трохи дивним.

"Щось не так, і в мене є відчуття, що це пов’язано з людиною, яка йде за нею". — подумав Лео.

Вони двоє нічого не зробили, а Ерін продовжувала йти, наче не знала, хто такий Лео.

"Що він тут робить?" — подумала вона. "Хіба він не мав бути ще на військовій базі, чи школа прибула сюди в експедицію, але часові рамки не сходяться. Це не має сенсу".

Вона почала думати, чому Лео міг тут бути, але поняття не мала. Однак вона знала, що він досить добре знав інших, достатньо добре, щоб зберігати їхній секрет, оскільки він також допоміг їй втекти з військової бази насамперед.

Якщо він зміг допомогти їй тоді, можливо, був шанс, що він зможе допомогти йому зараз.

Джеймс все ще слідував за нею, але на відстані, як завжди робив, тоді як Лео добре вдавалося зберігати свій образ повільно ходячого повністю незрячого.

Одного погляду на його очі, і люди зазвичай могли сказати, що він не прикидається.

Коли вони проходили повз одне одного, Ерін прошепотіла якомога тихіше.

"Мені потрібна твоя допомога; чоловік позаду мене з Чистими. У них агенти на кожному куті." Вона швидко промовила, хоча час, коли вони проходили повз одне одного, був коротким, вона продовжувала шепотіти. Знаючи, що слух Лео був кращим, ніж у інших, вона сподівалася, що він все ще чує її: "Я не знаю, куди йти, я не можу йти на військову базу, але якщо ти зможеш відвести мене в безпечне місце, я зможу переховуватися, поки все не вляжеться. Будь ласка, якщо можеш, допоможи мені."

Вона не знала, скільки він почув, і почувалася винною, просячи його про допомогу після всього, що він зробив для неї раніше. Але щойно вона побачила Лео, образи Лейли та інших спливли в її голові. Здавалося, вона сумувала за ними більше, ніж думала. Її гордість більше не ставала б на заваді, як раніше. Вона охоче прийме всю допомогу, яку зможе отримати.

Чого Ерін не знала, так це того, що слух Лео був не просто добрим, він був чудовим. Здібності вампіра значно посилили його почуття, і він зумів почути все.

Проте, він не міг не помітити напрямок, у якому рухалися двоє: Додзьо. Воно було віддалене від решти притулку. Хоча люди часто ходили цим маршрутом, тепер, знаючи, до якої організації вони належать, він мав відчуття, що вони можуть шукати його.

Продовжуючи свій шлях у місто, Лео почав обмірковувати можливості, як він міг би допомогти Ерін.

Двоє нарешті прибули до Додзьо і стояли біля двох великих дверей.

"То що ми тепер робитимемо, ти ж казав, що той молодик нікого не пускає, так? І я не думаю, що питати його, хто володіє цим місцем, спрацює," — сказала Ерін.

Джеймс засунув руку в бічну сумку, яка весь цей час була при ньому. Ерін дивувалася, чому він її носив, вона також згадала, що бачила, як він пакував щось, чого їй не подобалося бачити там.

Потім він простягнув їй балаклаву, щоб вона натягла її на голову, а сам одягнув свою.

"Що ти робиш?" — сказала вона, озираючись. "Ти ж несерйозно."

"Не хвилюйся," — відповів Джеймс. "Я перевіряв це місце на наявність камер раніше, я вже проникав туди заздалегідь. Проте, для безпеки, це завжди мала бути операція для двох осіб. Єдина людина всередині — це молодик, якого називають Таз. Він, здавалося, був шанований у цьому місті, тому ніхто не повинен бачити, як ми це робимо. Ми обоє зайдемо всередину, а потім мені потрібно, щоб ти залишалася на варті.

"Зачекай," — сказала Ерін, схопивши Джеймса за руку, яку він швидко підняв, щоб скинути її руку зі своєї. Це був перший раз, коли вони двоє насправді фізично контактували з бази.

"Ерін, не треба!" – сказав Джеймс суворим голосом, коли вихопив балаклаву з її рук і силоміць натягнув їй на голову. Це нагадало їй, що Джеймс не був доброю людиною. Коли вони вперше зустрілися, він був грубим, але на базі та нещодавно він став трохи приємнішим, через що Ерін забула про минуле.

Але тепер вона згадала: він був високопоставленим членом Чистих, і під час усіх тренувань, які проходили люди, йому не було проблеми спостерігати, як люди страждають. "Просто скажи, що ти не робитимеш того, що я думаю, ти зробиш. Ти сказав мені, що ми будемо просто поводитися як звичайні мандрівники і збирати інформацію. Чому це стало таким важливим?"

"Це прохання, — відповів Джеймс. — Згори. Я не знаю чому, але після того, як я повідомив їм місцезнаходження Додзьо і де воно було побудовано, вони хотіли, щоб ми дізналися, хто за цим усім стоїть, і ми робимо це зараз. Ніхто не дізнається, що це були ми, і після того, як це буде зроблено, ми зможемо продовжити прикидатися мандрівниками."

Сказавши це, Джеймс швидко стрибнув і почав дертися по стіні; він закінчив пояснювати, і в неї не було іншого вибору, окрім як слідувати за ним. Піднявшись по стіні, здавалося, Джеймс вже знав щоденний розпорядок дня юнака та найбільш ймовірні місця, де він міг бути. У цей час він прибирав головний зал додзьо.

З вершини стіни вони могли бачити, що це місце було досить великим. Була стіна, на якій вони стояли, квадратної форми. Вона мала доріжку, що дозволяла обійти її по всьому периметру, а потім був центральний додзьо, а також інші будівлі за ним збоку. Підлога була білого кольору, наче зроблена з якогось виду гальки. Дивно було мати таку підлогу, оскільки вона дійсно створювала б занадто багато шуму.

Дивлячись на це, Ерін почала думати. "Стривай, хіба Лео не прийшов з цього напрямку. Тільки не кажи мені, що це місце належить Лео!?" Попросивши його про допомогу і враховуючи те, що вони вдвох планували зробити, вона не знала, чи Лео допоможе їй після цього.

Джеймс стрибнув зі стіни будівлі, майже подолав усю відстань і дістався до центру. Приземлившись, він подав знак Ерін слідувати за ним.

"Хм, чи не почув я щось зовні?" — подумав Таз, піднімаючи рушник з підлоги. Сьогодні у нього був черговий обов’язок прибирання, і він хотів зробити це місце бездоганним для Лео, коли той повернеться. Навіть якщо він не міг бачити його старанну працю, він знав, що Лео це оцінить.

Щойно він збирався перевірити, як розсувні двері відчинилися, і до нього вибіг чоловік у балаклаві. Двері швидко зачинилися ззаду, а Ерін стояла зовні як вартовий.

Рука чоловіка міцно затуляла рот Таза, і він вже швидко закував його руки за спиною. Всі ці дії зайняли лише кілька секунд. "Зараз я поставлю тобі кілька запитань, і я хочу, щоб ти відповідав на них чесно, інакше..." Зі своєї бічної сумки, що була в нього раніше, Джеймс дістав ящик з інструментами, повний різних гострих предметів.

"Хто фінансує притулок? Я знаю, що ти Таз, ти єдина людина, яка знатиме все, що тут відбувається, і, гадаю, вони якось пов'язані з цим місцем. Ти був лише рядовим, коли залишив армію. Ти ніяк не міг би дозволити собі жити в такому місці або отримати тут посаду. Тож кажи мені зараз!"

Прибравши руку з рота Таза, Джеймс думав, що цього буде достатньо; самої лише погрози часто вистачало, щоб люди здалися. Насправді, тортури не працювали. Люди були наляканими істотами, і вони просто казали б тобі те, що ти хотів почути, сподіваючись, що ти їх відпустиш. Але все, чого він хотів, було ім'я.

"Іди до біса!" – сказав Таз з посмішкою, плюнувши Джеймсу в обличчя.

"Неправильна відповідь."

Поки Ерін стояла надворі й чекала, вона була надзвичайно стурбована, вона мала бути на сторожі, щоб бачити, чи хтось не йде, але її думки були деінде. Бо зараз усе, що вона чула, були приглушені крики та вигуки чоловіка позаду неї. Коли вона побачила ящик з інструментами і те, що Джеймс сказав раніше. Вона зрозуміла, що щось не так.

"Чи варто мені це зупинити, але він занадто сильний. Я все ще слабка", – сказала Ерін, коли сльози котилися по її обличчю, і як вона робила це з людиною, яка допомогла їй раніше.

Минуло кілька хвилин, і приглушені звуки тривали, тоді нарешті Ерін більше не могла терпіти і впала на коліна. Водночас, коли вона подивилася перед собою, червоні двері відчинилися, і ввійшов Лео, схоже, її здогадка була правильною. Однак на його обличчі був вираз, якого вона ніколи раніше не бачила.

"Мені шкода", – сказала Ерін, коли по ній котилися сльози.

"Я чую запах крові!" – сказав Лео.