Розділ 367 — Знову в дорогу!

Лео намагався ретельно обміркувати найкращий план дій на майбутнє, не лише для себе, а й для Ерін і, що важливіше, для людей у Притулку. Він не хотів завдавати їм жодних клопотів чи тривоги. Вони заслуговували на мирне життя, але водночас йому потрібно було щось робити.

"Можливо, нам обом краще залишити це місце, — сказав Лео. — Після того, що сталося, вони полюватимуть і на мене. Я не хочу наражати на небезпеку життя людей, що тут живуть."

"Але куди ми підемо? У них є люди в кожному Притулку, а я не можу повернутися на військову базу. Крім того, що якщо вони знову пришлють сюди когось і полюватимуть на Таза?" — запитала Ерін, сподіваючись, що він матиме відповідь.

"Якщо моя здогадка правильна, я дуже добре знаю когось із Чистих. Я змушу Таза розгромити Додзьо і призначити когось іншого керувати. Його не цікавлять інші люди тут; його цікавлю я."

У цей момент Ерін трохи розгубилася; вона не мала жодного уявлення, про що говорив Лео, але просто знала, що зараз він був її єдиною надією.

"Щодо твоєї другої проблеми, йди за мною," — сказав Лео.

Перед тим, як покинути Додзьо, Лео підійшов, щоб отримати доступ до чогось у кутку кімнати. Після введення коду відчинилися маленькі дверцята, і він витягнув звідти об'єкт. Потім, використовуючи інший пристрій, з'явився цифровий екран зі звуковою хвилею. Коли Лео говорив, звукова хвиля рухалася. Прослухавши те, що говорив Лео, вона зрозуміла, що це було цифрове повідомлення, залишене для Таза.

"Наш час разом був чудовим, але, боюся, він добіг кінця, бо мета і людина, яких я шукав, — це прозріння. Мені шкода за те, що сталося з тобою сьогодні. Я вважаю, що винен у цьому. Таким чином, я дам тобі твоє останнє завдання. Дві золоті кредитні картки були залишені."

"Я хочу, щоб ти обрав людину, яка, на твою думку, добре впорається з доглядом за містом, кому ти довіряєш. Я вважаю, що ти кращий за будь-кого, щоб вирішити це. Передай картку йому; коли зможу, я покладу кошти та продовжуватиму підтримувати цей Притулок. Щодо другої золотої картки, вона для твого користування.

"Там повинно бути достатньо грошей, щоб тобі вистачило на все життя, якщо ти не будеш їх марнувати. Немає потреби ризикувати своїм життям, щоб мати їжу на столі. Насолоджуйся цим. Коли я поїду, зроби так, щоб Додзьо та все обладнання в ньому були знищені. І тримайся якомога далі від мене, а також розірви зв'язки з людьми, яких ти тут знаєш."

Вони вдвох покинули Додзьо і вийшли до іншої будівлі, розташованої на тій самій великій площі, якою володів Лео. Вона була не такою великою, як головна зала, яку вони щойно покинули, але другою за величиною на всій території площі.

Перед тим, як увійти до кімнати, Лео взяв Ерін за руку і передав їй предмет, який він дістав із сейфа.

"Здається, це належить тобі?" — сказав Лео.

"Мій годинник! Це означає, що я нарешті зможу зв'язатися з іншими", — сказала вона з радістю на обличчі, але зараз був не найкращий час для цього.

Вони вдвох увійшли до кімнати, і вона не була занадто великою за розміром, була трохи тісною, але що її здивувало, так це те, що вона була майже точною копією портальної кімнати, яка була на військовій базі. Там було кілька різних порталів, що вели до інших місць.

"Більшість із них я купив на чорному ринку, але кожен портал тут має належати до Зеленої планети або до Планети помаранчевого порталу. Я часто використовував їх до вступу на військову службу, щоб ходити на одиночні полювання. Потім, отримавши кристали звірів, я продавав їх, щоб фінансувати Притулок."

Спочатку Ерін подумала, що, можливо, один із цих порталів стане її виходом звідси, але почувши, як Лео конкретно сказав, що це були лише помаранчеві портали та зелені портали, вона знову занепала духом. Доки на одній із цих планет була військова присутність, там десь ховався б член Чистих.

"Це лише тимчасовий захід, поки ми зорієнтуємося. Я вірю, що те, що Квін мені дав, – це подарунок." Лео сказав, стиснувши кулак. "Я ніколи не почувався сильнішим, ніж раніше, але мені все ще потрібен час, щоб тренувати себе та свої навички. Якщо бажаєш, я тренуватиму й тебе. Якщо хочеш знову побачити своїх друзів, раджу тобі прийняти мою пропозицію. Коли ми обоє станемо достатньо сильними, ми повернемося, і Чисті будуть боятися нас."

Підійшовши до одного з телепортерів, Лео витягнув його збоку в центр кімнати. Потім, щойно він активувався, стали помітні невеликі хвилі в повітрі. Однак колір, який очікувала Ерін, не з'явився. Бо це був портал червоного кольору.

"Що, як ти це дістав!?" — сказала Ерін. "Хіба це не небезпечно? Хіба це не було б гірше, ніж тікати від Чистих?"

"Цей портал раніше був Планетою помаранчевого порталу, ти цього не знаєш, але сюди відправляли студентів в експедицію. Найвищий рівень звірів на цій планеті – це звірі просунутого рівня. Виявилося, що тут було багато звірів просунутого рівня. Цього було достатньо, щоб військові вирішили покинути її та класифікувати як планету червоного порталу.

"Я впевнений, що якщо тут є лише звірі просунутого рівня, ми зможемо уникнути проблем. Можливо, тут чи там зустрінеться якийсь звір Королівського рівня, але було очевидно, що їх небагато. Це буде ідеальне місце для нас обох, щоб тренуватися."

Хоча Лео не згадував про це, він мав ще одну турботу, але навряд чи вони зустрінуться.

Вона подумала про це, але врешті-решт, це справді був їхній єдиний варіант. Вони могли й далі переховуватися під виглядом, бігаючи від притулку до притулку, бути переслідуваними, ніколи не маючи місця, щоб осісти. Або вона могла ризикнути, стати сильнішою разом із Лео і більше не боятися ховатися.

"Один рік", — сказала Ерін. "Я хочу зустрітися з іншими, коли вони закінчать школу. Я хочу бути достатньо сильною, щоб більше не турбуватися про Трудріма або Чистих. Якщо ти зможеш зробити це, тоді я піду з тобою".

Ерін взяла Лео за руку, і вони вдвох повільно почали йти крізь портал.

На брудній землі, усередині спекотних джунглів, де дерева були настільки високими, ніби торкалися неба, а стовбури дерев були товстими, як будинки. У повітрі раптово з’явилися маленькі брижі хвиль, і незабаром після цього з нізвідки вилетіли іскри електрики. Незабаром відкрився портал, і з нього вийшли Ерін та Лео, спотикаючись і опустивши руки на землю, намагаючись утримати рівновагу.

"Ахх, ми тут", — сказала Ерін, розмірковуючи, як виглядає це місце, але коли вона підняла голову, її зустрів гострий загострений спис.

"Зловмисники! Ми маємо двох людей, які пройшли крізь портал", — сказав чоловік, тримаючи спис.

Озираючись навколо, і Лео, і Ерін помітили, що їх повністю оточують близько тридцяти людей, і ті тримають свою звірячу зброю в руках, готові вступити в бій.

"Я думала, ти казав, що це планета червоного порталу" прошепотіла Ерін. "Тут не повинно бути людей, так?"

"Тут колись був притулок," відповів Лео, "Але я думав, що вони його покинули, або принаймні військові це зробили."

Високо на одному з дерев, на одній з платформ, стояв дерев'яний будинок, більший за будь-який інший. Всередині, молодий хлопець вбіг до головної кімнати. "Артуре, Артуре..." закричав молодий хлопець. "Двоє людей пройшли через портал разом; що нам робити."

Артур підвівся зі свого зручного крісла, в якому він сидів, і почав йти до відкритого зовнішнього входу. "Я знаю, я чую його запах; він один з моїх."