Розділ 374 — Спосіб підвищити рівень

Повідомлення стало для нього несподіванкою; система нічого не говорила про обмеження раніше, а тепер раптом з'явилося це повідомлення. Але Квін пам'ятав, що система часто говорила, що не створювала систему сама. Тож були речі, яких навіть вона не знала, і це могла бути одна з них.

Проте, не бажаючи гаяти більше часу, Квін вирішив продовжити до наступної партії пакетів крові. Навіть якщо він досяг максимуму в одному, це не означало, що він досяг максимуму в інших.

Випивши те, що у них було з крові групи B, те саме повідомлення з'явилося знову.

[Досягнуто 40 очок спритності.]

Рухаючись далі, Квін продовжував у такий спосіб, беручи невелику кількість крові з кожного, доки, зрештою, всі його характеристики не досягли максимуму.

[Сила 40]

[Спритність 40]

[Витривалість 40]

[Чарівність 40]

Його показники раніше були близько двадцяти з гаком, а тепер вони не тільки перевищили тридцять, коли він відчув значне збільшення сили; вони навіть сягнули сорока. Усе його тіло відчувалося інакше, він почувався абсолютно новою людиною. Його клітини вібрували від хвилювання, а зростання його сили було захопливим і викликало залежність.

Він не знав, що з ним коїться, але відчував, що йому потрібно якось позбутися цієї надлишкової енергії прямо зараз. Але зараз він був у лікарні. Якби він зробив щось надмірне, вони б швидко дізналися.

"Квін, тобі потрібно заспокоїтися. Ти прийняв надто багато видів крові. Цей приплив, який ти зараз відчуваєш, це залежність!" Сказала система терміново.

Але чути його та робити те, що казала система, були двома різними речами. Він чув серцебиття людей, що проходили повз двері, і кров, що пульсувала в їхніх венах. Усе, чого він хотів, це розірвати двері і продовжити свій бенкет.

"Що....мені....робити?" подумав Квін, задихаючись і важко дихаючи.

Тоді йому раптом спало на думку, що він робив щось щоранку, що, здавалося, розслабляло його, і це також допомогло б йому зібрати свою енергію. Квін швидко сів на крижану підлогу і заплющив очі. Він почав збирати енергію, що бушувала всередині його тіла. Він зосередився і почав думати про маленьку кульку.

Зазвичай, зазираючи всередину себе, енергія, яку він бачив, була майже білого кольору і розміром приблизно з тенісний м'яч, але зараз вона розширилася до розміру баскетбольного м'яча і була забарвлена в червоний.

"Це, мабуть, також кров'яна енергія. Вона шаленіє по всьому моєму тілу".

Намагаючись з усіх сил, він спробував зосередитися і зробив те, що зазвичай робив щодня. Але червона енергія була набагато дикішою, ніж біла, і Квіну знадобилося надзвичайне зосередження. Навіть у холодній кімнаті, де він зараз перебував, його тіло все одно сильно пітніло від концентрації.

Через кілька хвилин біла та червона енергія почали поєднуватися. Здавалося, що дві енергії тепер працювали разом у гармонії, повільно, але стабільно, замість того, щоб боротися одна проти одної.

Квін не знав, що це означає. Він спробував переміщати енергію по своєму тілу, і це відчувалося схоже на те, як він використовував свої кров'яні навички, але водночас і по-іншому. Він насправді не знав, що сталося, але принаймні залежність та хвилювання, які він відчував, зникли.

Дивлячись на енергію і зосередившись, червона енергія, змішана з білою, все ще була там. Коли він знову зустрінеться з Лео, йому доведеться запитати його, що це означає.

Щойно все було залагоджено, Квін підняв великий палець павуку в кутку, який прикривав одну з камер. Павук тоді зміг повідомити Лоґану, що йому потрібно було робити. Лоґан покинув вестибюль, і щойно він це зробив, усі світла знову згасли.

Він продовжував відходити від лікарні і пішов стежкою, що вела назад до школи. Тоді нарешті, він дістався парку та цілодобового магазину, що був розташований неподалік від школи.

"Квін, Квін... ти тут?" – прошепотів Лоґан.

Раптом, поруч з ним, з'явився Квін і змусив Лоґана відскочити, почувши його голос.

"Я тут," – сказав Квін.

"Ти мусив це робити!?" – крикнув Лоґан, все ще тримаючи голос приглушеним. "У будь-якому разі, все пішло за планом?"

"Не зовсім за планом, але я отримав те, що мені було потрібно," – відповів Квін. Ще був шанс збільшити його характеристики в майбутньому, і, можливо, коли він еволюціонує, вони зможуть повернутися.

Поки вони вдвох продовжували йти стежкою і прямували назад до школи, Квін вирішив, що все ж краще запитати систему про свої характеристики. Навіть якщо він не знав.

"Чесно кажучи, я не знав, що існує ліміт, але, звичайно, завжди його очікував," – відповіла система. "Але все ж, я вражений, що ти зміг так сильно вирости. Я думав, ти досягнеш ліміту набагато раніше."

"Що ти маєш на увазі?" – запитав Квін.

"Уяви собі це так. Давай припустимо, ніби у кожного була система, як у тебе. Я базував всі ці числа на моєму дослідженні, яке я провів, спостерігаючи за тобою, тому врахуй, що це може бути не зовсім точно. Якщо сила звичайної людини без будь-якої підготовки становить близько п'яти. Тоді людина, яка була на піку, мала б близько десяти. Звісно, не всі їхні характеристики були б на десяти, але давай припустимо задля прикладу."

"Стандартний вампір мав би близько двадцяти балів. Потім у нас є вмілі вампіри, які ще не досягли рівня аристократа, як-от Фекс, і їхні характеристики знаходяться у вищих двадцятках, можливо, двадцять п'ять. Тоді вампір-початківець аристократичного рівня мав би близько тридцяти. Для того, хто знаходиться лише на вампірському рівні, ти неймовірно вмілий."

"Це все, звісно, через твої додаткові характеристики при споживанні різних типів крові, яких не мають інші вампіри. Я не скажу, що ніколи не було вампіра такого могутнього, як ти, до еволюції на наступний етап, але це дуже рідко і часто займає роки. Якби хтось дізнався про те, який талант і все, чого ти навчився за короткий проміжок часу, ніхто б не повірив."

"Були б черги вампірів, що шикувалися б, запитуючи мене, як я це зробив!" Система сказала, трохи захопившись. "Вибач, очевидно, я говорив про це, якщо це було в минулому."

"А як щодо лідера вампірів, вони ж на ранзі лорда вампірів, правильно? Я хоч якось близький до них?" Квін запитав.

Система вирішила залишитися безмовною, що певним чином було відповіддю саме по собі. Він міг це сказати навіть щодо іншої вампірки, оскільки вона була за межами рівня аристократа.

"Я так і думав, мені все ще потрібно стати сильнішим, але тепер я досяг межі, доки не зможу підвищити рівень."

Проблема тепер полягала в тому, як? Єдиними способами отримати досвід наразі було виконання його щоденних завдань, які давали йому мінімальний досвід, і не змінилися з того часу, як він вперше став вампіром. Виконання їх до цього часу стало для нього щоденною рутиною, тому він навіть не думав про них.

Другий спосіб полягав у тому, що він робив, граючи в гру. Проблема з цим була в тому, що гра давала йому лише половину досвіду, який він отримав би, якби бився з ними в реальному житті. Це була серйозна проблема, і навіть при наполегливому "грінді" йому знадобилося б багато часу, щоб підвищити рівень.

І коли він увійшов у гру з Нейтом, квест на миттєве підвищення рівня так і не з’явився. Він не з’явився і тоді, коли вони вперше билися в грі. Що свідчило про те, що система не дасть йому необхідних очок досвіду, навіть якщо він переможе Нейта.

Відчай почав охоплювати Квіна, і він справді намагався ламати голову, думаючи про будь-яке можливе рішення. Перш ніж він це усвідомив, вони з Лоґаном уже були всередині школи.

"Гаразд, Квіне, я піду до своєї кімнати, — сказав Лоґан. — Мені ще багато над чим потрібно попрацювати самому до нашої поїздки."

Навіть Лоґан старанно працював посеред ночі для їхньої подорожі. Квіну потрібно було щось зробити. Він почав іти коридором і прямував назад до своєї кімнати, коли помітив студента, згорнутого в клубок, біля однієї з кімнат.

Придивившись ближче, Квін усвідомив, що це той самий хлопчик, якого він бачив раніше з іншими двома. Його волосся було наскрізь мокрим, обличчя — в синцях, а очі опухли від сліз. Хлопчик підвів погляд, коли почув, як повз нього пройшли чиїсь кроки.

Ця сцена нагадала Квіну те, що одного разу сталося з Пітером, і, схоже, це відбувалося й з іншими. Присівши, Квін і хлопчик тепер дивилися один на одного.

"Ти в порядку?" — запитав Квін.

Хлопчик продовжував схлипувати, але все ж відповів, роблячи це.

"Я... я не хочу... повертатися... туди", — сказав хлопчик. "Вони просто знову мене битимуть. Кожного... кожного дня."

Квін відчував біль у його очах і в його словах. Він відчував це не лише через це, а й тому, що сам пройшов через це. Не всі були такими ж сильними, як він, коли над ним знущалися. Різні люди справлялися з цим по-різному, і студент тут, схоже, був на межі. Можливо, Пітер у минулому також був би, якби Квін нічого не зробив.

Дивлячись на хлопця, потрібно було щось робити. І в той момент і час, щось клацнуло в його голові, що дозволило б йому здобути більше досвіду.

"Ти хочеш, щоб ці люди зникли? Ти хочеш, щоб вони ніколи більше не торкалися тебе?" – запитав Квін.

Хлопець мовчав, оскільки не знав, до чого хилить Квін.

"Я питаю тебе, ти хочеш, щоб вони пішли?"

Стиснувши кулак, хлопець крикнув. "Звісно, хочу! Я хочу, щоб вони назавжди зникли з мого життя."

Підвівшись, Квін пройшов коридором до своєї кімнати, і посмішка була на його обличчі, коли він говорив.

"Тоді я виконаю твоє бажання."