Розділ 384 — Безглуздий вчинок!

Був полудень; сонце яскраво палило, і здавалося, що на небі немає жодної хмаринки. Літо справді почалося, і всі діти повернулися до своїх родин на канікули. Хоча не всі сприймали це як свято, оскільки деякі все ще наполегливо працювали, як завжди.

В одному особливому місці надворі стояв досить великий палац. Цей палац був спроектований із використанням стародавньої китайської архітектури. Дахи були похилими й загостреними, тоді як головний палац був на кілька ярусів вищим за все інше, що дозволяло йому оглядати всю територію. Він виділявся тим, що на самій верхівці. Найвищий дах був повністю зроблений із золота.

Під ним був другий ярус, який повністю оточував палац квадратною формою.

На цьому ярусі було кілька будинків, які зазвичай належали робітникам Палацу або високопоставленим чиновникам. І нарешті, третій ярус, дуже велика відкрита площа з кількома великими будівлями, які використовувалися для різних цілей. Але переважно він використовувався для студентів.

Це був дім родини Грейлашів. На третьому ярусі, на великій квадратній платформі, близько п'ятдесяти студентів різного віку були одягнені в білий пояс на своєму одязі. Вони тут вигукували в унісон.

"1... 2... 3." Коли вони вигукували цифри, між ними чулася невелика пауза, а потім відразу після цього – розряд. Перед усіма ними стояв учитель. Він також мав білий пояс, але його краї були вишиті золотом, що свідчило про його вищий ранг.

"Один... Пам'ятайте видихати, завершуючи кожен рух". Вчитель продемонстрував, коли іскри електрики вистрілювали приблизно на три метри від його кулака. "Два..." – вигукнув він, опускаючи обидва кулаки до пояса, і цього разу можна було побачити, як його тіло огортає легкий шар електрики.

"І три!" – вигукнув він, раптом відштовхнувшись від землі та закрутивши своє тіло, від чого він став схожий на блискавку. Швидко перемістившись на п'ять метрів уперед від свого початкового положення. Приземлившись, він швидко повернувся на своє початкове місце. "Ще раз!" – вигукнув він.

Учні разом з вчителем повторили дії. Деякі, здавалося, освоїли це і виконували добре, інші завершували рухи, але жодних блискавичних сил видно не було, тоді як у третіх сили проявлялися лише під час деяких рухів.

"Здається, вони досить добре справляються", – сказав голос з-за спини вчителя.

"Так, справді", – сказав трохи старий чоловік, усміхаючись, потім він зрозумів, що впізнав голос, і щойно повернувся, одразу вклонився. "Вибачте, я не думав, що ви будете тут у перший день".

"Не зважай на мене, нудно сидіти в тому палаці, та й неймовірно самотньо, не знаю, як мій дідусь це витримував." Оуен відповів, прикриваючи нижню частину обличчя своїм звичним віялом. Єдиний спосіб зрозуміти, який вираз обличчя він робив, було подивитися на його очі. Зараз вони були схожі на перевернутий півмісяць, що означало б, що він посміхався.

"Їхній прогрес був швидким, і все завдяки вам. Коли ви взяли керівництво і поділилися своїми техніками, їхні здібності та сили зросли швидше, ніж я колись бачив. Мені шкода, що старійшини не спробували послухати вас раніше, включно зі мною, пане." Старий докладав усіх зусиль, щоб догодити Оуену. Те, що він сказав, було правдою. Студенти справді значно покращилися завдяки новим технікам, які були передані.

Хоча, він хвалив більше, ніж зазвичай, адже пам'ятав, що був одним зі старійшин, які проголосували проти нього під час обрання лідера.

"Не хвилюйтеся, я розумію, що багато з вас – традиціоналісти. Багатьом людям не подобаються зміни, але подобається нам це чи ні, зміни наближаються. Ось чому я подумав, що було б найкраще навчити майбутнє покоління кращого способу," Оуен сказав. "Я боюся, що скоро наближається щось велике, і єдине, що ми можемо зробити, це підготуватися."

Раптом невелика блискавка, здавалося, вдарила прямо біля боку Оуена, і з нею пролунав гучний гуркіт. Коли блискавка зникла, на її місці стояв чоловік. Переважно в білому, з пов'язкою, що закривала його голову та обличчя, відомою як фукумен і дзукін, відкриваючи лише його очі.

Ця особа прошепотіла на вуха Оуена, і коли він почув новини; віяло, що закривало його обличчя, опустилося до його боку.

"Мабуть, ці зміни настануть раніше, ніж я думав." Він сказав. "Цей дурень, я знав, що він діятиме. Звісно, він не зважив би на попередження інших. Лише тому, що я знаю наше минуле, я вирішив також не діяти. Тримай мене в курсі подій, наскільки це можливо. Ми мусимо готуватися до найгіршого."

****

Посеред океану можна було побачити три великі кораблі, що пливли поруч. Кораблі були великі, приблизно половини розміру круїзного лайнера. Усі вони прямували в одному конкретному напрямку. На кораблі, що стояв у центрі, на палубі спереду, на самому носі, був Джек Трудрім, найновіший член великої четвірки.

Двоє охоронців стояли поруч із ним, один із них Кенні, якого він здебільшого тримав при собі з певних причин. Але після того, як той не виконав його наказів, він трохи віддалився від Джека. Проте сьогодні Джек хотів, щоб Кенні був поруч, бо Кенні мав здатність присипляти інших. Завдяки цьому його власну здатність можна було використовувати набагато легше, і він сподівався сьогодні зірвати великий куш.

Поруч із ним, по другий бік, стояв досить великий чоловік, який виглядав майже як велетень. Він був вкритий чимось на зразок звірячої броні, якої ніхто ніколи не бачив у своєму житті. На спині у нього була велика куля з шипами як зброя, а його обладунки виглядали так, ніби їх узяли прямісінько з гладіаторських часів. На цьому кораблі було лише п'ятсот чоловік, усі з різними здібностями, але це були його найкращі.

На двох кораблях поруч із ним також було по п'ятсот чоловік на кожному, що становило загалом невелику армію приблизно в тисячу п'ятсот людей. Усі вони належали до родини Трудрім.

Це була лише приблизно одна десята частина людей, що належали до родини Трудрім, але ці люди володіли приблизно двома третинами їхньої загальної сили. Решта були залишені охороняти його місто. Ніхто з громадськості не знав, що він робить у цей момент, оскільки їх про це не повідомили, і він хотів, щоб так і залишалося.

Адже сьогодні він починав війну з родиною Блейдів.

"Б'юся об заклад, вони думали, що були досить розумними, ховаючи свою родину на невідомому острові, – сказав Джек. – Але ви недооцінюєте мої можливості зі збору інформації. Навіть якщо ви могутні, мені було б цікаво побачити, як вони з цим впораються, коли півтори тисячі найсильніших користувачів здібностей у світі з'являться прямо на вашому порозі без запрошення". Потім Джек почав істерично сміятися зі свого власного генія.

Як тільки він позбудеться Блейдів, він отримає не лише їхню силу, але й силу тіні разом з нею, а можливо, і багато інших таємниць, які вони приховували. Якщо всі інші боялися Блейдів раніше, вони будуть нажахані, коли дізнаються, що Джек не тільки переміг їх, але й забрав їхню силу.

"Телепорти готові, пане", – сказав Кенні поруч з ним. Група із задоволенням вторглася б, телепортувавшись прямо на острів. Однак такого способу не було. Єдиним способом дістатися острова було подорожувати кораблем або літаком.

Проте їм потрібен був швидкий шлях додому.

Нарешті, вдалині показався досить великий острів. Навіть здалеку виднілася велика гора, що здавалася зрівняною з землею. На її самій вершині виднілася дивна гігантська споруда, схожа на замок, а за нею – те, що виглядало як дуже велика кам'яна плита.

"Вражаюче, але незабаром все це буде моїм".

Кораблі досягли берега, і вторгнення почалося.