Розділ 385 — Закуті вивільнені

На приватному острові, на вершині пагорба, стояв досить великий збудований замок. Прямо біля нього також була досить велика кам'яна плита. Кам'яна плита була щонайменше вдвічі більшою за сам замок, і навіть сам замок був величезним. Всередині замку не було ні Короля, ні Королеви, і там також не жило багато людей. Загалом, там мешкало лише близько сотні людей.

Всередині замку, у тронній залі, сиділи люди, що виглядали як звичайна родина, і вечеряли за великим обіднім столом. На чолі столу сидів великий м'язистий старий чоловік. У нього була коротка неохайна борода, а також неохайне колюче волосся, яке на той момент повністю посивіло.

Наразі вони були одягнені у свій повсякденний одяг, а сам старий чоловік був у звичайній майці без рукавів, яка демонструвала його великі випуклі м'язи. Його рука сама по собі була такою ж широкою, як стегно звичайної людини. Решта родини були одягнені трохи ошатніше, але ніхто з них не носив звіриного спорядження.

Однак, якби хтось озирнувся кімнатою, він побачив би звірячу броню, виставлену напоказ по всій їдальні, та ще й у багатьох різних стилях. Здавалося, ніби це були просто колекційні предмети.

Також за столом сидів молодший чоловік, який сивів лише на скронях. Його волосся було акуратно зачесане набік і світле. Поруч із ним сиділа жінка схожого віку. Навпроти них сиділи молоді брат із сестрою, обоє теж біляві. Це були близнюки, яким, здавалося, було близько двадцяти п'яти.

"Отже, ти справді нічого не збираєшся робити щодо Сіла?" — Запитав молодий хлопчик.

"Так, дідусю, якби ми зробили щось подібне, ти б уже відправив нас назад до замку. Це несправедливо", — поскаржилася дівчинка, сидячи поруч із хлопчиком.

Старий напхав собі в рот досить велику курячу грудку, перш ніж відкласти її і засміятися.

"Ви ж знаєте, у мене є блискучі плани щодо цього хлопця!" Він продовжував сміятися.

"Несправедливо, — дівчинка надулася. — Чому Сіл завжди був дідусевим улюбленцем?"

"Досить уже, — сказав батько. — Ти ж знаєш, у нього є проблеми. На нього тренування вплинули гірше, ніж на всіх нас. Але водночас він показав кращі результати, ніж усі тут."

"Твій батько правий, — додала мати. — Якщо Сіл зможе повернутися до того, ким він колись був, то, можливо, одного дня він очолить родину."

"Пфф, ну звісно, якщо той божевільний хлопець очолить цю родину, то ми всі будемо приречені!" — Сказала дівчинка.

Раптом їхня трапеза була перервана, коли в двері почувся стукіт.

"Заходьте." – гукнув старий.

Чоловік зайшов спокійно, ніби зовсім не було про що хвилюватися. Він був одягнений у гарний костюм і швидко вклонився, перш ніж доповісти.

"Сер, схоже, острів незабаром буде атакований," – сказав чоловік.

"Справді, ким?" – відповів старий.

"Це Трудрім, сер, і схоже, він привів армію з понад тисячі чоловік," – відповів чоловік.

"Тисяча чоловік? Він, мабуть, досить відомий, щоб зібрати стільки. Чому я ніколи не чув його імені?" – запитав старий.

"Він лише нещодавно приєднався до однієї з великих сімей, здається, тепер їх називають Великою Четвіркою," – відповів батько. "Тому ви, мабуть, ніколи не мали нагоди почути про нього."

Мати хитала головою, почувши новину. "Таке завжди трапляється, історія має властивість повторюватися. З часом наш вплив на них зменшується, і вони забувають про те, що сталося раніше."

"Що ж, гадаю, настав час нагадати їм, хто ми такі," – сказав старий, підводячись зі свого крісла й витираючи обличчя серветкою.

"Стривай, дідусю, ти збираєшся туди сам?!" – сказала молода дівчина. "Хіба це не забагато?"

«Ви продовжуйте насолоджуватися своєю трапезою. Давно я не міг робити чогось подібного, і хто знає, можливо, цей Містер Трудрім сильний». — сказав старий. — «Відправте чоловік п'ятдесят, щоб затримати їх на пляжі, нехай вони скопіюють Здібність землі перед тим, як вийдуть, і виведіть Ланцюгових. Вони мені знадобляться! — сказав старий з посмішкою.»

«Як забажаєте, пане!»

****

Трудрім та його люди висадилися на пляжі, і вони наразі чекали, поки всі інші вийдуть на берег. Їм було важливо атакувати разом. Інакше було б марно приводити стільки людей.

Щойно всі зійшли з кораблів, Трудрім сам залишався в тилу групи зі своїми двома охоронцями. Також, ще одна група приблизно з десяти людей з портативними телепортами також залишалася в тилу групи.

«Почніть атаку!» — крикнув великий чоловік, що стояв поруч з Трудрімом, і негайно всі чоловіки ринулися вперед і почали бігти по піщаному пляжу.

Водночас, з-за дерев, стояли п'ятдесят чоловіків, усі в однаковому типі обладунків на рівній відстані один від одного. Їхні обладунки були синьо-срібного кольору, і всі вони виглядали як Лицарі, оскільки їхні тіла та обличчя були повністю закриті з ніг до голови.

Водночас кожен з них підняв руки, і тоді піднялася гігантська стіна піску, створюючи гігантську стіну перед ними. Коли вони всі штовхнули вперед, стіна рухалася, наче якась хвиля, врізаючись в армію людей, що наближалися до них.

Війна почалася. Стіні вдалося стримати кількох людей, захопивши їх у пастку або затримавши на деякий час, але інші змогли уникнути атаки, злетівши в повітря, стріляючи променями крізь пісок або відсуваючи його силою свого телекінезу.

"Що це? Невже сім'я Блейд — просто купа користувачів землі? Тоді вони нічим не відрізняються від військових. Чому вони такі особливі? Це має бути легше, ніж я думав", — сказав Джек .

Одна з унікальних речей у сім'ї Трудрім полягала в тому, що всі вони не володіли однією єдиною силою. Хоча вони, можливо, і не були найсильнішими, це також означало, що вони насправді не мали слабких сторін.

Наприклад, сім'я Ґрейлаш завжди мала труднощі в боротьбі проти земної сили військових. Іноді здібності просто мали природні слабкості, але було неможливо придумати контрзахід проти армії Трудріма.

Бій продовжувався, і здавалося, що армія якось була затримана, не в змозі просуватися. Хоча ніхто з них не був справді поранений, Блейди мали ідеальну командну роботу у використанні здібностей землі, і вони були в обороні, ніби затримували щось.

"Це не може бути все, що у вас є", — сказав Джек. "Давай".

Повернувшись до замку, старий закінчив надягати своє звірине спорядження. Він носив жилет без рукавів, щоб забезпечити вільний рух руками, і звичайні штани з кристалізованими чоботами. Сам жилет також виглядав так, ніби він був зроблений з діамантів. Було незрозуміло, чи це була звірина броня, чи щось, зроблене просто для показу.

Він знаходився у порожній залі, де не було нічого, крім кам'яної скрижалі. Такої ж, як та, що була знадвору, тільки меншої за розміром. Потім почулися звуки ланцюгів, що билися об підлогу, разом зі звуком їхнього тертя один об одного.

"Я привів закутих, як ти просив".

Коли старий обернувся, він побачив п'ятьох людей, що стояли перед ним, усі вони були закуті ланцюгами за шиї, руки та ноги. Їхні обличчя виглядали виснаженими, ніби їм давали мінімум для виживання, і їм навіть не дали одягу, щоб прикритися.

"Кожна з ваших родин у той чи інший момент намагалася позбутися нас", — сказав старий. "Сьогодні ще один дурень спробував зробити те саме, і незабаром він приєднається до всіх вас".

Старий підійшов до кожного з них, торкаючись їх по голові. Коли він робив це, здавалося, що вони навіть не помічали, що відбувається навколо них. Їхні очі були такі, ніби вони вже померли.

"Ходімо розберемося з цим дурнем".