Розділ 388 — Перше випробування

Лоґан притиснув обидві руки до термінала, і його обличчя виражало боротьбу, коли він трохи спітнів. Це був перший раз, коли Квін бачив, як він так панікує. Це означало лише одне: вони були в складній ситуації.

"Я не можу відчинити двері!" – вигукнув Лоґан. "Воно мене розуміє, і воно мене слухає, але це вперше, коли машина ось так відверто відмовила мені в проханні. Що відбувається?"

Він намагався знову і знову, але було зрозуміло, що зараз вони нічого не могли зробити, щоб допомогти Вордену. Дві дівчини були неподалік від інших дверей, і перш ніж з ними щось могло статися, Квін швидко покликав їх до себе.

"Ідіть сюди!" – вигукнув Квін. "Ми не хочемо більше жодних сюрпризів."

Всі вони тепер уважно дивилися на один з екранів термінала, який чітко показував Вордена в кімнаті.

Всередині кімнати Ворден відчув дуже велику силу, що тягнула його за комір. Його практично закинули в кімнату, але щойно двері зачинилися, те, що тягнуло його, припинилося. Він одразу ж обернувся, і, зробивши це, витягнув обидва чорно-білі клинки, готовий до всього.

Він торкався Сіа раніше, тож він також мав її здібність, але нічого іншого, і її здібність не була наступальною в першу чергу, тож єдине, на що він міг покладатися зараз, це зброя.

Тепер, стоячи перед ним, він бачив одну річ у кімнаті. Це був робот. Хоча, м'яко кажучи, він не був людиноподібним. Його верхня частина тіла була як у людини, маючи дві руки та грудну клітку з головою зверху, але після цього нічого іншого не виглядало по-людськи. Там, де мала бути його голова, було одне око, що виглядало як бінокль, а що стосується ніг, то їх не було.

Замість них, це була пара трикутних коліс, де замість шин була стрічка, що рухалася разом з роботом. Імітуючи бігову доріжку. Оскільки це була єдина річ у кімнаті, Ворден міг лише припустити, що саме цей робот затягнув його.

Хоча він виглядав слабким, на коротку мить він відчув його силу і був надзвичайно обережним. Відступаючи назад з постійно витягнутими клинками, він не розривав зорового контакту ані на секунду. Потім, коли він відчув, як його спина вперлася в стіну, Ворден підняв ногу і вдарив по ній якомога сильніше п'ятою. Але відповіді не було, він не міг зрушити її взагалі.

Коли Квін використав свою навичку огляду, він зазначив, що все зроблено з гальтрію, тому навіть не намагався виламати жодні двері. І якщо Квін не міг цього зробити, то Ворден безперечно відчував, що він теж не зможе.

"Випробування першого рівня розпочато", — пролунав голос з Робота. "Виявлено нового учасника. Будь ласка, назвіть ваш сімейний номер."

"Сімейний номер?" — сказав Ворден , збентежено. "Він має на увазі моє прізвище?"

"Родина Блейд!" — вигукнув Ворден .

Робот за кілька секунд відповів. "Помилка, сімейний номер не знайдено, будь ласка, спробуйте ще раз."

"Що нам робити?" — запитала Лейла . "З ним усе буде гаразд?"

"Я не впевнений", — відповів Лоґан . Зазвичай група завжди зверталася до нього за відповідями, але з огляду на обставини він був трохи приголомшений і не мав уявлення, як діяти в такій ситуації. "Єдине, що я можу припустити, це те, що робот сказав, що це якесь випробування, вірно? Якщо він його пройде, можливо, він зможе вийти. Але ця машина, вона має власний розум. Зазвичай моя здатність дає життя речам з голосом, вона дозволяє мені спілкуватися з ними та контролювати їх, але ця машина вже мала власний голос. Це було так, ніби я розмовляв з іншою людиною, і вона відмовляється робити все, що я прошу."

Почувши цю кризу і те, що говорив робот, Квін подумав, що він, можливо, єдиний, хто зможе допомогти Вордену вийти з цього випробування. "Системо, ти знаєш щось про це місце? Що це?"

"Боюся, що ні, вся ця територія незнайома, і я ніколи раніше не бачив нічого подібного." — відповіла система.

Квін пам'ятав, що сам казав, що коли система була живою, він жив на землі. Тож було б логічно не знати про це, якщо лабораторію перемістили разом з вампірами.

"Ти хочеш число, так?" — сказав Ворден, "Тоді моє щасливе число 77."

"Помилка, номер сім'ї не знайдено, спробуйте ще раз."

Почувши, як робот знову заговорив, Квін мав ідею. Якщо вони були у світі вампірів, то це має бути пов'язано з тринадцятьма вампірськими родинами. "Вордене, вибери число від одного до тринадцяти!" — вигукнув він.

Почувши це, Ворден відповів. "10"

"Будь ласка, вкажіть свій поточний ранг?" Вперше було поставлено інше запитання, і вони почали досягати прогресу.

"Вампір!" — вигукнув Квін, припускаючи, що це означає різні еволюції в вампірських колах."

"Вампір."

Потім робот почав трохи рухатися. З його нагрудної частини відчинилися маленькі дверцята, і з'явилося щось схоже на невеликий лоток. На ньому був шприц із зеленою рідиною всередині.

"Ви приймете розчин для цього випробування?" — запитав робот.

Це принаймні підтвердило одне для інших: суд ще навіть не почався.

Однак, як Квін, так і Лоґан були надзвичайно зацікавлені, що ж саме міститься у дивній зеленій рідині. Можливо, це дасть їм відповіді на питання, що взагалі означає вся ця судова справа.

"Квіне, що мені сказати? Ти досі мав рацію у всьому," — сказав Ворден. "Але мушу попередити, у мене таке відчуття, що якщо я скажу "так", є велика ймовірність, що він змусить мене це взяти. Або не дозволить мені піти, доки я не прийму розчин."

З поставленого питання було зрозуміло, що це необов'язкова річ, і хоч як би Квін та Лоґан були зацікавлені в шприці, вони не могли просто використати Вордена як піддослідного кролика. Особливо в таких екстремальних ситуаціях.

"Скажи "ні"!" — крикнув Квін.

"Ні," — відповів Ворден, і зелений розчин повернувся назад у дивного робота. Вперше робот рушив зі свого місця і відійшов до задньої стіни кімнати.

Усі ці дії та очікування того, що станеться далі, нервували не лише Вордена, але й інших.

Раптом зверху з'явився отвір у стелі, а потім майже так само швидко закрився. За той короткий час, поки він був відкритий, щось впало зі стелі і видало гучний ударний звук внизу.

Перше, що відчув Ворден, було не те, що впало, а натомість запах. Він хотів одразу підняти сорочку, щоб прикрити рот, але усвідомлював, що не може. Запах був надзвичайно поганий; пахло так, ніби їжа пролежала кілька днів.

Потім, дивлячись на те, що впало на підлогу, і звідки йшов запах. Він побачив, що щось було загорнуте в чорну ганчірку, а ззовні на ній була кров.

Рухаючись до чорного обшарпаного предмета, Ворден виставив свій чорний меч уперед і простягнув руку, штовхнувши його боком меча. Предмет розгорнувся з ганчірки і викотився, виявивши відрубану руку.

Одразу ж назовні Сіа мусила відвернутися від екрана. Вона могла витримати все, що сказала Лейла, але побачивши це, до неї почало доходити, в якому місці вони насправді перебувають.

Придивившись до руки ближче, Ворден зрозумів, що вона явно несвіжа, бо була дуже блідою, а більша частина всередині виглядала гнилою. Після того, як він розібрався з Пітером, він бачив чимало свіжовідрубаних кінцівок.

"Суд зараз розпочнеться!" Пролунало оголошення.

Знову ж таки, одна з панелей стелі швидко відкрилася, і цього разу на іншому боці кімнати щось більше впало на підлогу.

Воно було скручене клубком, але виглядало як людина. Його кістлявий хребет було видно, і на ньому не було одягу, окрім ганчірки, що прикривала його інтимні місця. Воно було лисим і майже сірим на колір.

"Гргргр...ГРгрррр..Гргрр."

Дивні звуки лунали від цієї постаті, і Ворден поволі почав відступати на кілька кроків, не бажаючи здіймати жодного шуму.

Повільно постать почала розгортатися зі своєї клубчастої форми і стала на обидві ноги. Вона була високою, майже сім футів, і виглядала точнісінько як людина. Проте, здавалося, ніби істота складалася лише зі шкіри та кісток, оскільки її грудна клітка, колінні чашечки та кілька інших ділянок були чітко видно, а коли дивилися на її голову, в її очах було видно лише білизну.

"ГРАААААААААААААА!" – закричала істота, і коли вона широко розкрила пащу, то виявила кілька гострих, як бритва, зубів. Схожа на вампіра, тільки кожен її зуб був таким же гострим.

"Квін.." – сказав системний голос з жахом. "Це Вендіго!"