Розділ 396 — Свобода!

Вся група бачила все, і це було останнє, чого вони очікували. Довгий тонкий міст, що з'єднував два тунелі, повністю зламався, а дивна велика істота з армією вендіго впала в глибоку темну прірву.

"Квін, напевно, був кращий спосіб!" сказав Ворден, дивлячись у темну діру. Все ще не в змозі навіть побачити дно.

Не всі Вендіго впали, коли міст зламався, оскільки багато їх залишалося на іншому боці. Вони продовжували гарчати та кричати, дивлячись на інших. Стоячи частково на зламаному мосту, а деякі всередині тунелю.

Один з Вендіго кинувся вперед і використав ту невелику частину мосту, що залишилася, перш ніж спробувати стрибнути з усією своєю силою.

Йому вдалося набрати чимало висоти та відстані, але він зміг досягти лише середини, перш ніж впасти в бездонну прірву. Побачивши це, кілька інших вендіго спробували зробити те саме, але всі вони закінчили з тим же результатом. Через деякий час вони зрозуміли, що немає способу дістатися на інший бік і почали йти, повертаючись до тунелю.

Здавалося, вони мали принаймні якісь інстинкти.

Коли вони пішли, гарчання та крики припинилися і більше не відлунювали, все затихло, і група могла чути власні думки. Після цього Ворден пішов взяти невеликий камінь з тунелю. Він виглянув за край і відпустив камінь, кинувши його. Група чекала і чекала, поки камінь падав, але жодного звуку не було чути.

Стиснувши кулак і заплющивши очі, Ворден міг лише сподіватися, що Квін був у порядку.

"Це велике падіння, але це не означає, що він мертвий." Лоґан сказав, оскільки знав, про що вони всі думають і що Ворден намагався зробити своїм маленьким тестом. Якби вони почули звук, коли камінь досягне дна. Тоді це дало б їм уявлення про те, наскільки глибоким було падіння, але вони нічого не почули.

"Він не мертвий." Лейла сказала впевнено, поклавши руку на груди і заплющивши очі. "Зв’язок я все ще відчуваю, він живий. Ми повинні зробити те, що він сказав, спробувати знайти вихід звідси і зустрітися з ним назовні, коли зможемо."

Слова Лейли зуміли підбадьорити як Лоґана, так і Вордена. Вони знали, що вона не брехатиме про щось подібне. Якби Квін був мертвий, то вона, ймовірно, ридала б на колінах, і той факт, що вона цього не робила, додав їм обом впевненості.

"Думаєш, він зможе вибратися?" Сіа запитала.

Дивлячись на зламаний міст, що був їхнім єдиним шляхом до дивної бази, Лоґан почав думати, чи зможуть вони якимось чином повернутися туди в майбутньому. "Це місце досить грандіозне та велике, і враховуючи, що колись воно використовувалося як об'єкт, цілком можливо, що тут є більше ніж один вихід", — пояснив Лоґан. "Пам'ятайте, було два тунелі на вибір. Ми не зустрічали жодних інших шляхів, коли спускалися, тож можемо припустити, що інший тунель веде кудись іще. Також назад у лабораторії, звідки ми починали. Окрім шести дверей для випробувань, там були ще й дві великі ролетні двері з обох боків. Швидше за все, туди є більше ніж один шлях".

Проте, навіть якщо було кілька виходів, якби хтось хотів повернутися до лабораторії, їм довелося б мати справу з армією істот. Перед тим, як група вирушила, Ворден ще раз подивився у прірву, оскільки образ Кістяного кігтя вимальовувався в його голові. "Я сподіваюся, що ті тварюки мертві, особливо той великий, і не з тобою там унизу, Квін, удачі".

Обережно група продовжувала йти тунелями, і тепер вони рухалися парами. Ворден тримався спереду з Лоґаном. Завдяки своєму спорядженню він міг бачити й вести за собою, а Ворден був би його захисником, якби щось з'явилося. В той час як Сіа та Лейла трималися позаду, використовуючи здатність Лейли бачити вночі.

Вони були досить впевнені, що більше істот не нападатиме ззаду, оскільки міст був зламаний, тому це шикування було розроблено з урахуванням Лейли та Сіа. Будучи стрільцями та сапортами, вони могли допомагати скрізь, де це можливо. Через її підклас вампіра Лейла не мала того, що мав Квін, як-от надлюдська сила, швидкість тощо. Проте її сили також насправді не залежали від Квіна, як у Пітера, а натомість від її власних емоцій та емоцій Сіа, що була поруч.

Обережно просуваючись тунелем, вони кілька разів здригалися від дивних звуків, але більшість з них була просто краплями води зверху або хтось штовхав камінь по підлозі.

Сіа, здавалося, безперервно молилася по дорозі, оскільки відчувала страх, але час від часу це минало, і Лейла, що стояла поруч, відчувала задоволення. Все ж, дивлячись на Сіа, вона справді здавалася іншою людиною порівняно з тим, якою була раніше.

Сіа була зухвалою, впевненою дівчиною. "Невже це все через тренування Чистих, чи може воно дійсно так сильно змінити людину?" Побачивши це, Лейла знову почала згадувати Ерін. Якщо Сіа так сильно змінилася, забувши все, що стосувалося Чистих. Наскільки ж змінилася Ерін, дізнавшись усе про Чистих?

Міцно стиснувши свій лук, вона згадала свою рішучість. Вона прийшла в цю подорож не лише для того, щоб врятувати Фекса і Пітера чи допомогти Квіну, а й для себе. Щоб розвинути свої навички та стати сильнішою, аби одного дня врятувати Ерін.

Шлях ніколи не розгалужувався і продовжувався прямо. Вони все ще йшли, але нарешті здалося, що попереду щось видніється. Було ще темно, але невелика ділянка була достатньо ясною, щоб відрізнятися від решти печери. Мало того, здавалося, що сині вогні також зупинилися попереду.

Потім вони почали відчувати подих вітру попереду, і усмішка з'явилася на всіх їхніх обличчях.

"Це вихід, правда? Я права, це вихід, так!" — схвильовано сказала Сіа.

Група тепер природно йшла швидше, ніж раніше, навіть не усвідомлюючи цього. Думка про те, щоб вибратися з цього місця, підганяла їхні втомлені та слабкі ноги йти швидше, і потім, нарешті, вони вийшли з печери та опинилися повністю назовні.

Сіа та Лейла, які були найвтомленішими, одразу впали на землю, відпочиваючи. Тим часом двоє хлопців почали озиратися, роздивляючись навколишній пейзаж та місце, звідки вони щойно прибули. Небо було темним, і попереду виднілися два місяці, що світилися.

Це дозволяло їм бачити без потреби в обладнанні нічного бачення, але надворі все одно було темно. Однак, це чітко дало зрозуміти одне: вони точно більше не на Землі. Перед ними, одразу за входом у печеру, був темний ліс. Дерева виглядали мертвими, але при ближчому розгляді їхні листя були не зеленими, як вони звикли, а світло-сірими.

Ліс перекривав більшу частину їхнього огляду, тому вони не могли бачити далі; коли ж вони озирнулися назад, щоб побачити, звідки вони щойно вийшли, виявилося, що весь цей час вони були всередині досить великої гори.

"Можливо, якщо ми трохи піднімемося на гору, то зможемо побачити, де ми знаходимося і що навколо нас", — сказав Лоґан.

"Що, вже?" — поскаржилася Лейла. "Хіба ми не можемо трохи відпочити перед тим, як рушити?"

Чесно кажучи, Лоґан не вважав це гарною ідеєю. Вони були в невідомому місці, на краю лісу. Хто знає, які істоти тут залишилися.

"Не хвилюйтеся", — сказав Ворден. "Я піду, а ти наглянь за спорядженням та захисти дівчат".

"Тоді візьми це." Лоґан сказав, коли павук збіг по його рукаву і стрибнув на плече Вордена. "Коли він повернеться, я зможу побачити те, що бачив ти."

Гора була не надто крутою, і хоча прямої стежки не було. Ворден зміг легко піднятися на неї. Перед тим як лізти, він деякий час дивився на неї і вибрав найкращий шлях. Усе було в його голові, коли його нога відштовхувалася від однієї платформи до іншої, доки врешті-решт він не опинився досить високо і зупинився.

"Хіба його здатність не полягала лише в копіюванні інших?" подумав Лоґан. "У нього багато майстерності."

"Він нагадує мені ніндзя." сказала Сіа.

Перебуваючи на вершині, Ворден подивився з платформи над лісом назовні, на їхню позицію. Ліс був великим, але не здавалося, що він простягається надто далеко. Але за лісом, здавалося, вони могли побачити те, що шукали. Вогні світилися з поселення вампірів, а в кінці стояв гігантський замок, оточений сімома замками з кожного боку.

Його серце почало битися все голосніше і голосніше, дивлячись на це місце. Це була краса, видовище, варте уваги, і незабаром вони попрямують туди.