Розділ 399 — Серед дерев

Повертаючись з пагорба, Ворден пояснив іншим, що він бачив. Тим часом маленький павук, що був з ним, повернувся і зміг передати інформацію Лоґану. Тепер він бачив усе так, наче сам був на вершині пагорба і все бачив. Вони вирішили трохи відійти від входу, але не надто далеко, щоб не випускати з поля зору вихід.

Вони знайшли невелике укриття, що виглядало як вм'ятина всередині гори, яка добре підходила для схованки, але не була занадто глибокою. Вони залишилися тут, поки одна людина стежила за входом. Причиною такого рішення було те, що Квін міг незабаром вийти за ними, але з плином часу ставало все очевидніше, що він, можливо, вийде нескоро.

Проте всі вважали, що це буде гарний час для відпочинку, перш ніж знову вирушити в дорогу. Зрештою, вони щойно пережили досить виснажливий досвід.

"Отже, замки та все інше, це справді рідна планета вампірів?" – запитала Лейла.

"Так, схоже на те, і судячи з розміру міста, їх там також досить багато," – відповів Ворден, стоячи біля невеликого виходу з печери і спостерігаючи за входом, звідки вони прийшли.

"То який план?" – сказала Сіа, сидячи і спершись головою на плече Лейлі.

"Можливо, Квін вже вийшов іншим виходом," — сказав Лоґан. "Хоча ми могли б зачекати на нього, він сказав йти і спробувати дізнатися якомога більше інформації. Гора досить велика, і як тільки він піде, то може попрямувати прямо до поселення вампірів. Ми лише марнуємо тут час, якщо залишимося довше."

Інші сиділи в тиші, обмірковуючи це деякий час. Чесно кажучи, вони всі знали, що їм потрібно робити, але все ще не були до цього готові. Судячи з того, як Квін поводився в школі і весь цей час тут, він останнім часом намагався все пришвидшити. Інші також не могли його за це звинувачувати, оскільки у них був місяць загалом, щоб дізнатися, де знаходяться Фекс і Пітер, розробити план по їх порятунку і безпечно повернутися до школи.

Здавалося, що це багато часу, але насправді зовсім ні. Особливо, коли у них не було вихідної точки і жодної інформації, на яку можна було б спиратися. Вони були в невідомості.

Використовуючи інструменти з рюкзака Лоґана, він зміг роздати ковдри для інших, щоб спати. Вони спали по черзі. Здавалося, що наразі гірська місцевість була досить безпечною. Принаймні її зовнішня частина. Поки що вони не бачили жодних ознак життя, включаючи звірів або подібних істот, що були б поблизу. Але того ж не можна було сказати про ліс, оскільки вони ще не входили в нього.

Після того, як усі добре відпочили, вони були готові знову вирушати. Лейла подивилася на небо, і надворі все ще було темно. Було дивно лягати спати і прокидатися годинами пізніше, все ще бачачи небо того самого кольору. Але це було те, до чого їм усім просто довелося звикнути.

"Гаразд, усі, тримайте свої розпилювачі та маски напоготові," сказав Лоґан. Окрім Лейли, інші дістали розпилювачі з червоною рідиною всередині. Лоґан продемонстрував, бризнувши двічі на себе, і інші наслідували його. Для них не відчувалося жодної різниці в запаху.

Лейла також не могла відчути різниці, що означало, що це, швидше за все, була здатність, якою володіли лише вампіри, і не була частиною здібностей підкласів.

"Щодо масок, просто тримайте їх при собі поки що. Нічого страшного, якщо вони побачать ваші обличчя, ми все одно тут не для того, щоб спричиняти проблеми. Але якщо щось станеться, ми розділимося, або щось подібне. Тоді ми зможемо спілкуватися за допомогою цих," пояснив Лоґан.

"Ти мав це говорити?" сказала Лейла. "Ти ж знаєш, що ти щойно наврочив нам, так?"

Коли все було спаковано та зроблено, група востаннє поглянула на вхід до печери, з якої вони вийшли, сподіваючись, що Квін буде там, але ознак його присутності все ще не було. Заплющивши очі, Лейла все ще ледь відчувала його, тому вона вирішила йти далі, знаючи, що з ним усе гаразд.

Коли вони ввійшли в ліс, як і всередині печери, вони були насторожі. Це саме по собі виснажувало морально. Можливо, тут була велика змія, або, можливо, навіть щось гірше за Вендіго, але вони знали, що це необхідно зробити, тому вони обережно продовжували рухатися разом.

Продовжуючи йти, вони побачили рослини, яких ніколи раніше не бачили, дивовижні великі різнокольорові гриби. Дерева, що дивно вигиналися та скручувалися. Це було схоже на планету-звіринець, але чомусь їм здавалося, що все виглядає вдесятеро страшніше.

"Місто має бути не надто далеко попереду. Як думаєш, ми зможемо туди потрапити?" запитав Ворден.

"З того, що я бачив, там не було ні воріт, ні чогось подібного" сказав Лоґан. "Можливо, вони впевнені у своїй силі, або, можливо, це вперше їхню базу знайшли без їхнього відома".

"І що буде, якщо вони дізнаються, що ми насправді не вампіри?" запитала Сіа, ковтнувши слину.

"Напевно, нас помістять у скляний контейнер, як і попередній" відповів Лоґан. "Згодують якимось істотам чи домашнім тваринам вампірів. Можливо, нашу кров навіть використають для їжі. Цікаво, чи смачна моя кров?"

"Будь ласка, перестань вдаватися в подробиці" відповіла Лейла, побачивши, що Сіа вже відчуває легке запаморочення.

"Можливо, нам не варто ставити запитання, відповіді на які ми не хочемо знати" відповів Ворден.

Саме тоді позаду них почулося шарудіння листя. Миттєво вони обернулися, але Ворден вирішив не витягувати зброю. Це було тому, що звук долинав не лише з одного напрямку.

Шарудіння листя долинало з кількох напрямків. Коли вони дивилися на те, що відбувалося, все, що вони могли бачити, це чорні фігури, що рухалися від дерева до дерева з неймовірно високою швидкістю, і коли воно нарешті наблизилося до них, кожен з них був готовий до протистояння. Проте через кілька секунд нічого не сталося.

Маленькі чорні тіні, які було видно з дерев, продовжували рухатися вперед, прямуючи до міста.

"Що це було?" — прошепотіла Сіа Лейлі.

"Думаю, краще припинити розмови про нашу ситуацію тепер, коли ми наближаємося до вампірського поселення — сказав Ворден. — Ми всі знаємо, який гарний слух у Квіна, є й інші, хто міг би бути таким же, як він."

Ворден не сказав цього прямо, але Лоґан зрозумів, чому він про це заговорив. Була велика ймовірність, що ті, хто рухався по деревах, були вампірами.

Група продовжувала йти вперед ще трохи, цього разу нічого не кажучи одне одному, але потім знову почулося шарудіння листя. Озирнувшись назад, вони могли бачити шарудіння листя з одного дерева на інше лише біля двох дерев цього разу.

Вони прямували до групи, і Лоґан продовжував іти, сигналізуючи всім, щоб вони робили те саме.

"Я ж казав, що ми запізнимося!" – гучний голос вигукнув. "Не можу повірити, що ти хотів спробувати знайти щось краще."

"Це не моя провина. Коли ми всі так заходимо, вони всі тікають, ну, сподіваюся, це достатньо гарний подарунок для нашого першого дня." – сказав інший чоловічий голос.

Коли двоє хлопців стрибали з дерева на дерево, певний запах пробрався в ніздрі одного з них, коли вони подивилися вниз, то побачили групу дітей.

"Гей, як думаєш, вони знають котра година?" – запитав один із них.

"Що? Ідучи з такою швидкістю, звісно, ні!" – відповів інший.

Раптом, перед групою, з-поміж дерев, дві постаті впали прямо перед ними. Обидва були чоловіками і виглядали приблизно одного віку з ними. Один з них був чорношкірим із короткою стрижкою під назвою "їжачок" звали його Фред. Тоді як інший мав довге хвилясте волосся, розділене на обидва боки, що спадало йому на плечі, звали його Сноу.

Вони виглядали як дивна пара друзів, але зараз це не мало значення.

"Гей, ви знаєте котра година? Якщо ви не поспішите, то запізнитеся," – сказав Фред.

Інші не відповіли, знаючи, що якщо вони скажуть щось неправильне або підозріле, це може спричинити проблеми. Тому вони вирішили залишити це Лоґану.

"Пізно..." – сказав Лоґан, і більше нічого.

Проте його тішило те, що, здавалося, їх не викрили і спрей спрацював.

"Так, запізно, вони вб'ють тебе, якщо запізнишся!" — вигукнув Сноу, стурбовано дивлячись.

Інші, що стояли позаду, дедалі більше лякалися цих слів. "Вб'ють".

"Ага, вчителі нас уб'ють!" — сказав Фред. — "Це ж перший день у школі, зрештою."