Розділ 401 — Новий клас

Розділ 401 Новий клас

Те, що Лейлу так потягли, було несподіваним результатом, який вони не планували, але Лоґан знав, що так може статися. Була велика ймовірність, що трапиться ще більше таких несподіваних речей. Він ненавидів той факт, що вони зараз перебували в невідомості і він не мав жодної інформації ні про що.

Це був не його спосіб планувати чи робити справи. Не так. Більше ніж будь-коли раніше, він постійно опинявся в ситуаціях, де мусив миттєво приймати рішення, не маючи всіх фактів.

Проте, він найменше турбувався за Лейлу з усіх інших. Бо вона була єдиною, хто насправді належав до підкласу вампірів. Її особистість було важче розкрити порівняно з рештою.

Пролунав один дзвін великого дзвона, що свідчило про початок занять. Один дзвін, і більше жодного. Група, тепер втративши Лейлу, прямувала шкільними коридорами, але вони тепер були абсолютно порожніми, без студентів, щойно пролунав дзвінок. Гамір і гомін, які наповнювали все навколо ще кілька секунд тому, припинилися.

"Гей, гей, хіба це не погано?" Сіа сказала. "Що ми будемо робити з Лейлою?" Запитала вона, поки група продовжувала йти коридором, наче щось шукала.

Лоґан здебільшого зосереджувався на інформації, яку повертали йому його маленькі павуки. Зараз він шукав якусь серверну, де зберігалися шкільні файли. Поки вони матимуть це, і він зможе додати їхні імена до списку, вони будуть у порядку. Навіть якщо у них будуть неприємності за запізнення на урок.

"Не хвилюйся за Лейлу, вона сильна, вона вправніша, ніж ти знаєш." Відповів Ворден, "І ти також." — сказав він про себе, добре знаючи, що вони обоє були колишніми агентами Чистих.

Нарешті, здавалося, Лоґан знайшов її, хоча, щоб змінити її, йому потрібно було безпосередньо використати свою власну здатність. Вони продовжували йти коридорами, поки зрештою не знайшли кімнату, яку шукали. Вона була без охорони, на відміну від об'єктів у їхній власній школі. Можливо, це було тому, що вампіри довіряли один одному, або вони були занадто налякані, щоб робити щось настільки радикальне.

Лоґан увійшов до кімнати сам, поки Ворден і Лейла продовжували стояти зовні на варті. Вони озирнулися, але справді здавалося, що жодна людина не запізнювалася на уроки і не сканувала коридори.

Тиша створила трохи незручну ситуацію між ними двома, поки врешті-решт Сіа не вирішила її перервати.

"Гей, Ворден, ти пам’ятаєш, ким я була, знаєш, до втрати пам’яті?"

Коли вона поставила запитання, у його голові з’явилися спалахи спогадів про всі дивні залицяння, які вона робила до нього, і про всі компліменти також. Можливо, Ратен насолоджувався ними, але Ворден точно ні.

"Ти була... впевненою дівчиною" – відповів Ворден.

Тим часом Лоґан був у кімнаті, яка була темною всередині та освітлена червоними світлодіодними вогнями. Там був великий термінал, такого він ще ніколи не бачив. Це змусило його трохи завагатися після того, що сталося в науковій лабораторії. "Вони не можуть усі бути такими, так? Якщо я не зможу цього зробити, то нам доведеться все змінити".

Поклавши руку на машину, він зачекав кілька миттєвостей, його серце голосно калатало, а долоні трохи спітніли, але через кілька секунд на його обличчі з’явилася посмішка. Машина слухала його.

Після збирання інформації з машини, Лоґан виявив, що студентів у школі взагалі небагато. Загалом було близько п'ятисот студентів, і це включало також інші будівлі. Ще одна річ, яку він вважав дивною, полягала в тому, що, здавалося, був лише один курс.

Це було справді дивно, але комп'ютер мав інформацію лише про школу і не мав причини, чому все було так, як було. Сподіваюся, скоро вони зможуть дізнатися. Спочатку Лоґан збирався додати їх до класу з найменшою кількістю учнів, але виявилося, що майже кожен клас мав невелику кількість учнів. До двадцяти щонайбільше.

Комп'ютерна Система була також пов'язана з іншими Системами по всьому кампусу, тому Лоґан також змінив інформацію на іншому комп'ютері заради Лейли.

"І готово" – сказав Лоґан.

Вийшовши з кімнати, настав час їм знайти свій клас, який був класом D. Коридори були розділені на різні літери залежно від їхньої сторони, і врешті-решт вони нарешті його знайшли. Більше троє з них не могли говорити про певні справи, і їм доведеться наразі самостійно знайти якомога більше інформації.

Однак, перш ніж вони змогли увійти до кімнати, почувся жіночий голос.

"Ви збираєтеся зайти чи стоятимете там весь день!" Вона зрозуміла, що люди стоять зовні.

Входячи до кімнати, першим був Лоґан, за ним Сіа та Ворден. Озирнувшись по кімнаті, було видно жінку-вчительку, що стояла спереду, перед цифровим дисплеєм, тоді як усі учні сиділи на своїх місцях, що йшли діагонально вгору в кожному ряду, подібно до кінотеатру.

Двоє учнів у класі помітили, хто щойно зайшов. Це були двоє студентів, які допомогли їм сюди дістатися, Сноу та Фред.

"Ого, вони нас зовсім не послухали, запізнилися по-крупному". Прошепотів Фред.

"Знаю, цікаво, що ж..."

"Припиніть розмови!" Вигукнула вчителька, клацнувши пальцем і викинувши щось схоже на маленьку червону кулю, яка влучила Сноу прямо поміж брів. Його голова відкинулася назад, і він упав зі свого стільця.

Тоді вчителька обернулася, щоб подивитися на трьох у класі.

"А тепер, хто ви троє?" Запитала вона.

"Ми студенти цього класу". Відповів Лоґан, вклонившись. "Вибачте, ми запізнилися!"

Двоє інших швидко зробили те ж саме і теж вибачилися. "Вибачте, ми запізнилися!"

"Схоже, у вас є манери" — сказала вчителька, — "але я боюся, ви зробили помилку, всі учні вже у моєму класі, список перевірено, і кожен у Системі тут присутній. Було б краще, якби ви знайшли свій справжній клас і дозволили їм покарати вас".

"Чи можливо, що ви зробили помилку, міс?" Сказав Лоґан.

Почувши це від учня, багато студентів стиснули зуби, дехто відчував бажання сховатися під парту від страху, що вчителька вибухне. Вони всі чули чутки про те, наскільки суворими були вчителі, і особливо про цю нову.

Вона уважно подивилася на трьох, і з усіх них найголосніше чула серцебиття молодої дівчини, було зрозуміло, що вона налякана.

"Дуже добре, я перевірю ще раз, але скажу вам, я ретельна і не пам'ятаю, коли востаннє робила..." Але вчителька вирішила зупинитися на цьому, перш ніж продовжити.

Коли вона підійшла до свого комп'ютера Системи, троє і весь клас чекали в тиші, і, як сказав Лоґан, були додані три імена, яких вона раніше не впізнавала.

"Я впевнена, що в класі не було стільки учнів, коли я отримала розклад сьогодні вранці. Можливо, вони змінили розсадку учнів в останню секунду?" Подумала вона.

Залишивши свій комп'ютер, вона підійшла до трьох, не бажаючи визнавати, що, можливо, зробила помилку, сказала... "Здається, відбулася остання зміна учнів з інших класів, і ніхто не потрудився мене повідомити. Але оскільки я помилилася, а ви запізнилися, я вирішила не давати вам жодних покарань, будь ласка, сідайте."

У класі залишилося небагато вільних місць, тому всі троє мусили сидіти окремо один від одного. Сіа сіла поруч з кількома дівчатами, Лоґан сів біля задньої частини класу поруч з великим хлопцем, а Ворден вирішив сісти поруч з двома, кого вони зустріли цього ранку, Сноу та Фредом.

Коли все було зроблено, настав час для початку справжнього уроку.

"Гаразд, усі, оскільки троє запізнилися, я вирішила почати заняття з самого початку." — Сказала вона.

Жодних скарг чи стогонів від учнів не було. Вона підійшла до цифрового дисплея і написала своє ім'я на дошці, продовжуючи говорити.

"Отже, як багато хто з вас, можливо, знає, я нова вчителька, яка вирішила почати працювати лише цього семестру. Я впевнена, що ви чули багато речей про мою родину та події, але я хочу, щоб ви про все це забули. Ви мої учні, і я виконуватиму свій обов'язок, який мені доручено. Усі ви можете називати мене..."

Відійшовши вбік, щоб клас міг бачити екран, на цифровому дисплеї були написані слова: С І Л Ь В Е Р.

"Сільвер." — Сказала вона зі звичайним серйозним виразом обличчя, який вона завжди мала.