Розділ 402 — Починається на "Б"

Небагато хто знав, чому Сільвер раптом вирішила стати вчителькою. Зазвичай через обов'язки Вампіра-лицаря, людина була занадто зайнята для подібних речей. Проте, з якоїсь причини, дізнавшись про події, що сталися з її братом, вона вирішила стати вчителькою після повернення з Землі.

Для неї це було щось, щоб відволіктися. Вона насправді зрозуміла, що їй дуже подобалося викладати ще на військовій базі, і вирішила спробувати це тут.

Але що було ще більш дивним для інших, так це той факт, що Сільвер вирішила стати звичайною вчителлькою. Її ранг як Вампіра-лицаря означав, що якби вона справді хотілп, то могла б викладати прямим нащадкам Тринадцяти сімей, наступним потенційним лідерам. Їх часто забирали з уроків і давали спеціальні заняття на додаток до всіх інших, до яких іншим не дозволялося мати доступ.

Тож коли люди дізналися, що Сільвер насправді викладатиме звичайним учням-вампірам, ця новина швидко розлетілася, особливо серед тих, хто був у класі D.

Сидячи в класі прямо ззаду, Лоґан роздивлявся всіх учнів і помітив дещо особливе серед них усіх. Це був той факт, що всі хлопці, здавалося, перебували в Заціпенінні, дивлячись на вчителя, коли вона говорила. Лоґану знадобився деякий час, оскільки він не зовсім розумів, що відбувається, адже дівчата, здається, не робили того ж. Принаймні, більшість дівчат.

"Гаразд" — сказала Сільвер. "Тепер, коли мої представлення закінчилися, настав час мені почути про ваші. Будь ласка, назвіть своє ім'я та номер сім'ї. Нікого не цікавить, чим ви любите займатися, або що ви любите їсти. Тож давайте зробимо це коротко і ясно, і ми зможемо перейти до цього лінивого представлення."

Він озирнувся кімнатою і вказав на найближчого хлопчика. "Ти, сюди, і ти можеш почати першим," – сказав він, коли хлопчик підійшов ближче і наблизився до неї. Його обличчя почало червоніти. Було також очевидно, що він щось смикав за спиною, і саме тоді він витягнув щось, що виглядало як маленький червоний кристалик.

"Вчителю! Я знаю, ви мене не знаєте, але я приніс це для вас як подарунок, сподіваючись, що ми добре розпочнемо наші стосунки," – сказав хлопчик, тримаючи руки витягнутими.

"Дякую," Сільвер сказала, поклавши подарунок на свій стіл поруч. Сільвер не звернула на це уваги. Це було нормально, коли вона відвідував інші сім'ї та домівки менших вампірів, що вони приходили з такими подарунками. Хоча вона не була повністю впевнена, чи нормально це для студентів.

Побачивши це, Лоґан нарешті зрозумів, чому всі хлопчики поводилися саме так. Дивлячись на Сільвер, було очевидно, що вона була красунею і хлопці хотіли вразити її в перший день. Хоча Лоґан не дуже цікавився стосунками та подібними речами, він принаймні міг визначити, чи хтось красивий, чи ні, і він не міг заперечити Сільвер з її ідеально симетричною зовнішністю.

"Кажуть, що чим симетричніше обличчя, тим красивіша людина" – подумав Лоґан. "Здається, її краса справила неабиякий вплив на цих людей. Можливо, я зможу створити ще симетричнішого робота. Такого, що матиме ідеальну квадратну голову, плаский ніс та очі в ідеальному місці. Це неодмінно привабить усіх".

Якби інші люди могли уявити, що Лоґан вважав досконалим, вони б подумали, що він божевільний, або принаймні божевільніший, ніж вони вже вважали.

"Мене звати Туллен Діфонде" – сказав хлопчик. "Я належу до 9-ї родини… Мої улюблені речі… це…"

"Кгм" – Сільвер прокашлялася, перебиваючи хлопчика. "Цього досить".

Хлопчик тепер був ще збентеженішим, ніж раніше, і швидко повернувся на своє місце.

Представлення тривали, вони йшли по черзі, одне за одним, і, здавалося, була схожа закономірність. Усі хлопці так чи інакше дарували подарунки Сільвер. Деякі з них були червоними кристалами, інші — особливими рослинами чи еленментами одягу.

Ворден, спостерігаючи за всім цим, також вважав дивним, що лише хлопці дарували подарунки, а не дівчата. Можливо, це була вампірська традиція, про яку він не знав, і оскільки він був би одним із перших хлопців, якого викликали б раніше за Лоґана. Він також був би першим хлопцем, якому нічого було б подарувати Сільверу.

"Гей, гм... У мене ніби немає подарунка для Сільвер, як думаєш, це буде нормально?" Ворден прошепотів Фреду, який сидів ліворуч від нього.

Фред швидко й уважно подивився на Сільвер, перевіряючи, чи звертала вона увагу на їхню розмову. Він не хотів, щоб те, що сталося кілька хвилин тому, повторилося, і до того ж, щоб це сталося з ним, а не зі Сноу.

"З тобою все буде добре." Фред відшепотів у відповідь. "Коли всі хлопці дізналися, хто наша вчителька, ми зібралися і вирішили всі піти в ліс, щоб спробувати знайти для неї подарунок. Ти ж знаєш, яка Сільвер відома і яка в неї краса, а вона досі не знайшла чоловіка."

У той момент голова Сільвер трохи смикнулася, і Фред одразу ж випрямив своє тіло й подивився вперед, наче нічого не зробив.

З цією невеликою інформацією Ворден трохи зрозумів, що відбувається, і чому сьогодні вранці так багато вампірів поспішали до школи. Це був клас D. Тепер він почувався трохи безпечніше, знаючи, що не матиме проблем за відсутність подарунка. Це був спокій у його душі, але незабаром цей спокій було зруйновано.

"Добре, ти наступна." – сказала Сільвер, вказуючи на Сіа.

Хоча Ворден був першим хлопцем, якого викликали з групи, він не був першою людиною, яку викликали з групи, і дивлячись на Сіа, яка тремтіла, встаючи зі свого місця, Ворден був неймовірно стурбований.

'Можливо, Квін мав рацію, Можливо, приводити її в цей світ було не такою вже й доброю ідеєю.' — подумав Ворден.

Коли вона вийшла вперед, усі помітили, як сильно тремтять її ноги. Було незвично, щоб хтось так поводився, звісно, дехто з них нервував, але не до такої міри.

"Мене звуть... Біа." — сказала вона. Заздалегідь вони очікували чогось подібного, тому сказали всім використовувати вигадані імена, які Лоґан вніс до комп'ютера. Однак Лоґан не відрізнявся особливою креативністю у процесі вибору імен і вирішив просто змінити одну літеру в імені кожного, щоб воно починалося з літери Б.

Навіть якби вони використовували свої справжні імена, було малоймовірно, що вампіри змогли б їх відстежити, оскільки у світі було багато людей на ім'я Ворден і Лоґан. Їхні імена були досить популярними в сучасному суспільстві. Але краще перестрахуватися, ніж потім шкодувати, і не залишати жодних підказок.

Проте Ворден не міг не похитати головою, згадуючи жахливий підхід до вибору імен, який придумав Лоґан.

Наступна частина була найбільш обтяжливою для Сіа. Вона пригадала, як на об'єкті їх питали про щось подібне. Робот запитав Вордена, з якої він родини, запропонувавши вибрати випадкове число від одного до тринадцяти. Яке б число не вибрала Сіа, інші вирішили, що вони також оберуть те саме.

Таким чином, якщо вони часто були разом, це мало б більше сенсу для решти класу.

"А я з десятої родини". Сказала вона, обравши випадкове число.

Атмосфера в кімнаті раптово змінилася, і Ворден встиг уловити, що сказав Фред, який сидів поруч з ним.

"Не дивно, що вона була така налякана, коли підійшла".

Це був перший раз, коли Фред сказав щось подібне, і така дивна реакція, і це відчувалося в атмосфері кімнати.

"Я просто хочу вам усім нагадати, — сказала Сільвер. — що в цій школі, поки я ваш учитель, не має значення, з якої ви родини. Для мене ви всі вважаєтеся на стадії відбору. Школа — це ваш шанс вибратися з цього". Потім вона подивилася на Сіа і поклала руку їй на плече, ніби щоб заспокоїти її. "Працюйте старанно на моїх уроках, і є велика ймовірність, що ви зможете привернути увагу інших родин і змінити своє становище".

Представлення продовжилися, і атмосфера невдовзі нормалізувалася, декілька людей розмовляли тут і там, а люди аплодували, щойно представлення завершувалося. Потім до дошки вийшов інший хлопчик-вампір. Він віддав свій подарунок Сільвер, як і всі інші, а потім назвав свій номер — десять.

Раптом усе знову змінилося, і Сільвер довелося нагадати іншим поаплодувати, оскільки той швидко поспішив назад на своє місце. Потім, нарешті, настав момент, коли настала черга Вордена.

Під час прогулянки він почав думати про те, чи варто йому називати інше число, ґрунтуючись на реакції інших. Але вони вже вирішили заздалегідь.

"Мене звати... Б..Б...Б" на мить Ворден, заїкаючись, промовив, як безглуздо звучить його ім'я, але він мусив це зробити. "Мене звати Борден, і я з десятої сім'ї."

Він швидко сів на своє місце, перш ніж хтось встиг зааплодувати чи зробити щось подібне, і дозволив знайомствам продовжитись.

"Гей, не хвилюйся через те, що ти з десятої сім'ї," — сказав Фред. — "Ми подбаємо про тебе і переконаємося, що нічого не станеться."

Ворден знав, що щось дійсно відрізняло десяту сім'ю від усіх інших, але питання було, що саме?

Нарешті, настала черга останньої людини в класі, Лоґана. Коли він вийшов, його представлення було швидким і приємним.

"Мене звати Боґан, і я з десятої сім'ї."

Коли він сів, Сільвер нарешті могла почати свій урок.

"Гаразд, усі, тепер, коли знайомства закінчилися, я подумала, що було б найкраще, якби ми зробили щось більш практичне для нашого першого уроку, і щось, що вам усім сподобається і буде цікавим."

Сільвер підійшла і написала на цифровій дошці, і слова звучали так...

"Урок 001, як пити кров."