Розділ 405 — Родина зрадників

Коли група прямувала до їдальні, Фред вирішив, що краще залишитися з ними. Це було не тому, що десятих залякували. Не було жодної потреби в цьому, але їх часто уникали, відштовхували або ставилися до них як до зайвого тягаря більшу частину часу.

Я думаю, дехто сказав би, що це була форма цькування, але принаймні не фізична. Через це Фред трохи жалів їх. Принаймні десяті мали один одного, але водночас, схоже, ці хлопці були розгублені більше, ніж зазвичай.

"Бідні хлопці, особливо Сіа та той Лоґан. Його батьки пожертвували так багато, що навіть не потрудилися розповісти йому про його ситуацію. Вони, мабуть, навіть мало його вчили під час домашнього навчання" – подумав Фред.

На відміну від людей, які ходили до школи змалечку, вампірів переважно навчали їхні родини, їхні батьки, а іноді навіть за курсами чи розпорядком, які для них встановлювали лідери їхніх родин. Потім вони йшли до школи, щоб пізніше вивчити основи, а потім проходили ініціацію дорослішання вампіра.

Заходячи до їдальні, вони могли бачити, що багато студентів уже стояли в черзі. Чекаючи на свою їжу. Там було багато довгих столів, розрахованих максимум на 26 студентів. Кожен стіл був розставлений так, щоб увесь клас міг сидіти разом. Але що привернуло погляд інших, коли вони зайшли, то це була їжа. За одним зі столів уже сидів інший клас, який прийшов раніше, і вони могли бачити, що ті їли.

Перед ними були лише різні види м'яса і нічого більше. М'ясо, схоже, було досить недосмаженим, але воно все ж було приготовленим і навіть пахло досить приємно, навіть для них. Хоча також здавалося, що окрім м'яса не було нічого. Не було ані овочів, ані вуглеводів будь-яких видів.

"Чи варто мені сказати їм, що я вегетаріанка?" – подумала Сіа жартома, але, звісно, навіть якби хтось опинився в такій ситуації, їм довелося б з'їсти цю їжу, аби не викликати підозри.

Вони почувалися в безпеці, однак щойно вони підійшли ближче, вони помітили щось інше, щось, що було поруч із кожним студентом, супроводжуючи їхню їжу. Це виглядало як пакетик соку, обгорнутий у пластикоподібний матеріал, що зберігав його холодним і свіжим. Але коли вони побачили, як студенти п'ють, стала видна червона рідина.

Інші лише сподівалися, що це не те, про що вони думали.

"Ці пакетики чудові" — сказав Фред, дивлячись на них. "Нам їх дають лише кожні два дні, але схоже, що вони пригощають нас у перший день. Вони також утримують запах, тож ніхто, хто дуже голодний, не почне шаленіти".

З цими словами всі зрозуміли, що це був не томатний сік, на який вони сподівалися, а кров. Отримавши їжу, Фред сів з ними навпроти, ближче до кінця столу, подалі від стіни. І вони подивилися на їжу перед собою.

Усі вони почали з того, що спочатку з'їли м'ясо, ігноруючи напій поруч, тоді як Фред час від часу робив ковток під час їжі. Проте вони не могли робити це більше, бо закінчили їсти свою страву, і тепер настав час вжити напій.

"Ратен, ти краще впораєшся з цим, ніж я, так? Хочеш помінятися зі мною?" — подумав Ворден.

"Гей, мені подобається бачити пролиту кров. Я не якийсь хворий, що любить пити кров, ти сам вліз у цю ситуацію, сам і вибирайся. Крім того, хто знає, звідки та кров взялася. Якщо вона від хлопця, то на мене не розраховуй, якщо ж від тієї дівчини, що була раніше, тоді, можливо, ти зможеш переконати мене пожертвувати собою заради команди."

"Зараз або ніколи." Піднявши пакетик з соком, Ворден підніс його і почав видавлювати собі в шлунок. Було важко, але він продовжував жадібно ковтати, та було так, ніби все його тіло відмовлялося приймати його, бо здавалося, що воно хотіло вийти назовні разом з іншою їжею, яку він вже з'їв.

"Це всього лише томатний сік, це всього лише томатний сік!"

Намагаючись переконати себе, він повторював ці думки у своїй голові, але злегка металевий присмак у роті був постійним нагадуванням про те, що це було насправді.

Якимось дивом і волею Ворден поставив тепер уже порожній пакетик назад на стіл і закінчив.

"Ого, ти, мабуть, був дуже голодний" — сказав Фред. "Здається, ти з тих хлопців, що залишають найкраще наостанок."

Ворден не відповів, насправді він не міг відповісти, оскільки тримав голову схиленою до підлоги, все ще намагаючись вигнати спогади останніх кількох секунд зі свого розуму, бо якби він цього не зробив, то незабаром перед ним з'явилася б велика купа безладу.

Лоґан подивився на мішечок перед собою на кілька секунд, перш ніж вирішити підняти його і передати по черзі до Фреда.

"Ось, я вже напився сьогодні, намагаюся не пити так багато," – пояснив Лоґан. "Також, вважайте це подякою за те, що ви так багато нам усім допомагаєте."

Вмить Ворден повернув голову. "Ти ж малий, чому він не сказав цього, перш ніж я почав пити цю кр...кро... Я міг би зробити те саме." Було важко навіть думати про те, що він щойно зробив, не відчуваючи нудоти.

"Ось тримай, Тіммі," – сказала Сіа, також передаючи свій мішечок йому. "Для мене це так само, я вже трохи мала сьогодні вранці."

Коли Тіммі повернувся, щоб подивитися на Біа, його зіниці почали розширюватися, і чомусь вона стала виглядати гарніше, ніж раніше. Ніхто ніколи не робив йому нічого такого приємного раніше, не дарував йому щось настільки цінне.

"Дякую, я збережу це і віддам своїм батькам, коли повернуся додому," – сказав Тіммі. Поки група продовжувала розмовляти, Тіммі не міг не дивитися постійно на Біа краєм ока.

Однак їхній прийом їжі незабаром перервав брязкіт підноса, що впав на підлогу. За кілька столів від них можна було побачити піднос на підлозі, а студент стояв, весь залитий кров’ю.

"Навіщо ти це зробив, чорт забирай!" – відгукнувся студент.

"Вам, зрадникам, тут не місце, вам навіть не дозволено сидіти з нами" — сказав інший студент.

Тоді ще кілька студентів з інших столів також підвелися.

"Ви про нашу родину!? Зрадники!? Ми не зрадники!" — закричав інший.

Потім, здавалося, кілька студентів почали підтримувати першого кривдника, який спочатку кинув кров на першого студента. Вони продовжували стверджувати, що він та його родини були зрадниками. Суперечка тривала деякий час, але вчителі, які були поруч, втрутилися і швидко владнали справу.

Вчитель стояв на місці, спостерігаючи за ними, поки вони закінчували їсти, переконуючись, що нічого більше не станеться і не буде сказано.

"Вони також з десятої родини?" — запитав Лоґан, припускаючи, що це, швидше за все, так.

"Що... Ви що, все життя в лісі жили чи що?" — здивовано сказав Фред. "Мабуть, справді є такі вампіри, як ви, які не зважають на поточну політику та події. Очікувалося, що щось подібне станеться, і чому вони припускають, що Сільвер вирішила прийти до цієї школи також."

"Вочевидь, хтось із 13-ї родини замишляв проти інших родин. Деталей відомо небагато, але те, що ми знаємо, – це те, що всі дізналися про це на очах у всіх. Але гірше було те, що студент був прямим нащадком одного з лідерів, когось, хто мав стати наступним лідером."

На Лоґана накочувало дивне передчуття, але він мусив переконатися.

"Ти випадково не знаєш ім'я цього студента?"

"Так," відповів Фред. "Це був Фекс Санґвініс."