Розділ 416 — Я сказав Сидіти!

Була глибока ніч. Хоча тут не було великої різниці між ніччю та днем, студенти відпочивали. Дорослі вампіри, які краще себе контролювали і таке інше, не потребували багато відпочинку чи сну. Але молоді, включаючи Квіна, все ще спали щодня, як і люди.

Відпочиваючи, Квін раптом прокинувся від хитання кількох дерев. Спочатку це його не турбувало, оскільки він думав, що зможе просто проспати це, але потім він почув звук розстібання одного з наметів з лівого боку. Знаючи, хто перебував поруч, він вирішив перевірити це і розстебнути свій намет.

На його подив, він побачив чорного кролика, якого він намагався вбити раніше, який виходив із намету Рокена і прямував назад у ліс. Щойно він зайшов у ліс, Рокен збирався повернутися до власного намету, але не раніше, ніж побачив Бвіна, який застав його на дивному вчинку.

Не бажаючи потрапити в халепу, він подумав, що, можливо, зможе пояснити Бвіну, що саме він робив. Помахавши йому рукою, Рокен запросив його до свого намету.

Щойно він зайшов усередину, на підлозі стояло одне ліжко і кілька кристалів біля його подушки. Сівши на підлогу, він почав пояснювати.

"То що ти там робив?" – запитав Квін.

"Слухай, я не робив нічого поганого. Я просто використовував наш вільний час, щоб збирати кристали, і мій Фамільяр допомагає мені. У цьому ж немає нічого поганого, так? Просто якби інструктор Кларк дізнався, він би, мабуть, сказав мені припинити, адже ми технічно не повинні робити такі речі."

Побачивши кристали біля його подушки, Квін почав розуміти. Шелест був чорним кроликом, що сновигав туди-сюди. Найімовірніше, переносив кристали сюди, до печери, яку він знайшов раніше, його таємного сховища. Справжнє питання, однак, було: Чому? Навіщо комусь стільки кристалів?

"Гаразд, не хвилюйся так сильно, я не скажу Кларку," – відповів Квін.

"Дякую." Рокен сказав з полегшеним виразом обличчя. Здавалося, якби він перестав робити те, що робив, це справді б його зачепило.

"Але дозволь запитати, чому ти так шаленієш від Звірячих кристалів?" Квін запитав, думаючи, що, можливо, Рокен щось знав, або кристалам було якесь застосування, яке він міг би використати для себе.

"...Це може прозвучати тупо, але не смійся..." Рокен сказав. "Я намагаюся накопичити грошей, щоб зрештою покинути це місце. Щоб мати життя назовні. Я не хочу бути тут з усіма іншими." Це було щось важливе, що лежало у нього на душі, щось, про що він так довго відчайдушно хотів комусь розповісти, і нарешті, розповівши, відчув полегшення.

"Ти знаєш, я з четвертої родини, тож, мабуть, тобі відомо, що ми маємо паршиву здатність розмовляти з тваринами та звірами. Інші родини завжди сміялися з нас, і жодного разу короля не обирали з четвертої родини. Я чув, що є навіть людська здатність, яка дозволяє контролювати тварин і звірів, то який сенс розмовляти з ними?

"Тож бачиш, я не обдарований чи щось таке, причина, чому я можу і завжди міг отримати Фамільяра, полягає в моїй здатності. Через це інші діти, які про це знають, вирішили мене ігнорувати, змушуючи мене почуватися так, ніби я один із десятої родин."

Було зрозуміло, що він довго тримав ці почуття в собі. Можливо, це було причиною, чому він завжди був злий. Усі ці почуття накопичувалися всередині, і він вивільняв їх, постійно кричачи.

"Знаєте, це дивно." Рокен знову почав. "Ненависть, ігнорування, здавалося, завжди змінювалися. Спочатку це була четверта родина, потім десята, а тепер через те, що сталося з Фексом, здається, усі ненавидять тринадцяту родину. Чому завжди має бути хтось один, чому ми не можемо просто жити в злагоді?"

Питання, які Рокен ставив зараз, Квін сам ставив щодня протягом свого шкільного життя. Це не мало для нього сенсу, і зрештою він захотів усе це змінити. Інше, що зацікавило Квіна, було почути ім'я Фекса, але зараз був невідповідний час розпитувати про нього. Однак, схоже, те, що він зробив, зачепило не лише його самого, а й тих, хто був залучений до його родини, судячи з зауважень Рокена.

Вони обоє деякий час сиділи мовчки, дозволяючи Рокену трохи заспокоїтися. Квін хотів сказати щось, щоб заспокоїти його, але, будучи раніше в такій самій ситуації, він знав, що слова нічого не дадуть. Незалежно від того, скільки б хтось не говорив, що розуміє, як ти почуваєшся, це ніколи не здавалося справжнім.

Раптом Рокен схопився за шию, і йому здалося, що він трохи задихається, падаючи на підлогу.

"Що відбувається, ти в порядку!?" Квін сказав у паніці, не знаючи, що робити.

За кілька секунд, здавалося, що Рокен прийшов до тями, піднявшись з підлоги і знову почавши дихати. Він постійно торкався шиї, де зазвичай був його нашийник, і його обличчя виражало приголомшення.

"Мій Фамільяр!." Сказав він. "Хтось убив мого Фамільяра."

Завдяки існуючому зв'язку, хоча Фамільяри технічно не могли померти, доки їхній партнер був живий, вони все одно відчували частину болю та втрати. Мине деякий час, перш ніж Рокен зможе знову його викликати. Поки він обмірковував можливі варіанти того, що могло статися, ззовні почувся сміх кількох хлопчиків.

Обидва, Квін і Рокен, негайно вибігли назовні і побачили трьох хлопчиків, які виходили з краю лісу. Той, що йшов попереду, тримав у руці кристал і вільно підкидав його вгору-вниз, ловлячи його під час ходьби.

"Це було чудово!" сказав хлопчик попереду. "Я думав, що буде трохи важче, але..."

"Ти!" закричав Рокен, біжучи до них щосили. "Ти вбив мого Фамільяра, і це мій..." Але він зупинив себе, перш ніж стверджувати, що кристал належить йому.

Гучний шум змусив інших, які ще спали, прокинутися і вийти зі своїх наметів, поглянувши на метушню, що назрівала надворі. Квін, бачачи, що справи могли обернутися недобре, особливо зважаючи на те, що їх було троє, а він – лише один. Тепер, стоячи поруч із ним, він відчував, що може його підтримати. Він не знав чому, але хотів допомогти Рокену, можливо, тому, що той так сильно нагадував йому його самого в молодості.

Мрії, які він мав, не були шаленими чи надуманими; йому просто потрібні були люди поруч, щоб довести, що вони можуть здійснитися.

"О так, тож, у тебе є докази, що я це зробив?" - сказав хлопець, продовжуючи сміятися з двома іншими позаду нього.

Студента, який сміявся, звали Сайрус, і він був одним із небагатьох нащадків, яких майже всі вони знали. Прямий нащадок першої родини. Цілком можливо, що це найсильніша родина з усіх тринадцяти наразі. Мало того, він уже мав репутацію серйозного порушника спокою, і не такий, як Фекс, який просто потрапляв у дрібні неприємності.

Зі зморщеними бровами і презирливим поглядом на нього, Квін бачив, що Рокен хотів щось зробити, але стримувався. Засунувши два пальці до рота, він дмухнув. Спочатку Квін подумав, що почує свист, але не почув нічого. Тоді наступної секунди птах вилетів із лісу в тому напрямку, звідки прийшли хлопці, і приземлився на його голову.

"Ця людина вбила маленького чорного кролика?" - сказав Рокен, вказуючи на Сайруса.

"Кар!" - каркнув птах і замахав крилами.

"Ха-ха, ти ідіот, те, що ти їх розумієш, не означає, що ми також можемо." - відповів Сайрус.

"Один "Кар" означає так, два - ні, ти розумієш?" - запитав Рокен.

"Кар."

"Ця людина хлопчик?"

"Кар."

"Він дівчинка?"

"Кар, Кар."

"Переді мною четверо хлопців?"

"Кар, Кар."

"Гадаю, ти зрозумів, цей птах набагато розумніший за тебе. Хоча твій мозок може бути більшим, це не означає, що він кращий." - сказав Рокен.

На цьому етапі протистояння стало надто цікавим для інших студентів, і вони всі вийшли зі своїх наметів, спостерігаючи за тим, що відбувається.

"Гей, поки твій птах не говорить українською, ти не можеш довести Джеку. Наскільки ми знаємо, ти використовуєш на ньому свою нікчемну здатність."

На мить Рокен озирнувся, сподіваючись, що хтось, можливо, хтось прийде йому на допомогу, але навіщо б їм. Стиснувши кулак, він ненавидів те, що не міг змінити ситуацію, в якій опинився. Тоді почувся звук кількох кроків з його боку, що притискалися до трави.

"Скажи йому, ти вбив його Фамільяра, маленького чорного кролика?" - запитав Квін, йдучи до них. З кожним кроком його серце калатало, а кров кипіла. Таких людей, які зараз були перед ним, він ненавидів найбільше.

"Хто ти, чорт забирай?" Сайрус сказав, коли він вже збирався посміятися зі своїх друзів над цим блазнем, що наближався до нього.

"Ти слухатимеш те, що я скажу...." Наступної секунди його очі загорілися червоним, коли він вигукнув свою команду. "Сідай!" Майже миттєво, наче його тіло втратило контроль. Сайрус опинився на підлозі, сидячи.