Розділ 433 — Прохання про допомогу

Всередині, в кімнаті Лоґана у вампірській академії.

Зараз у кімнаті був Ворден, і цього разу вони навіть запросили Сіа. Хоча кімнати дівчат і хлопців часто були розділені, не було суворих правил, коли люди відвідували або заходили в кімнати одне одного. На відміну від військової академії.

Здавалося, вони були досить відкритими щодо цього, і багато разів, перебуваючи там, Лоґан помічав, як багато вампірів, як жінок, так і чоловіків, заходили один до одного в кімнати. Виходячи, їхній одяг був пом'ятим і таке інше, а їхні обличчя червоніли від спеки, було очевидно, що відбувається.

"Мабуть, це просто культурна відмінність, гадаю," Подумав Лоґан.

Проте, причина, чому вони зібралися і попросили Сіа прийти також, полягала в тому, що вони хотіли виконати наступну частину свого плану. Рухатися разом було важливо, навіть якщо вони не могли зв'язатися з Лейлою, вона все ще була в найбільшій безпеці з них усіх.

Чесно кажучи, хоча Сіа зайшла до кімнати, вона не хотіла співпрацювати з іншими, доки не дізнається правду. Але який інший вибір у неї був?

Єдине, в чому вона була впевнена зараз, це те, що вона була людиною у світі вампірів, а інші перед нею теж були людьми. У певному сенсі, вона була в пастці, бо без спрею Лоґана вона не змогла б замаскуватися під вампіра. Так, у неї була її пляшечка, але наскільки її вистачить і що вона робитиме, коли вона закінчиться? Це було просто: якщо б вона була сама, вона була б мертвою, і зараз вона була в безпеці з ними.

"Думаю, можливо, ми можемо розповісти Сільвер, чому ми тут." запропонував Лоґан, коли він сів на своє ліжко, тоді як двоє інших стояли.

"Ви маєте на увазі нашого вчителя! Навіщо ви це зробили? Хіба це не означатиме, що нас викрили?" Сіа одразу ж поскаржилася, не знаючи, що дізналися двоє інших.

Дивлячись на реакцію Вордена, Лоґан зрозумів, що той також дізнався правду.

"Сіа, мені шкода, що тобі мало що пояснили, але бачиш, людина, яку ми прийшли рятувати, теж вампір, і виявляється, що Сільвер і він - брат і сестра," пояснив Лоґан.

На мить Сіа замовкла; вона не розуміла, що насправді відбувається і чому це взагалі має значення.

"Якщо вони брат і сестра, то чому вона не намагається його врятувати? Що змушує вас думати, що вона допоможе?" запитала Сіа.

"Судячи з її вчорашніх вчинків, вона зараз дуже емоційна," відповів Лоґан. "Той факт, що Сільвер взагалі прийшла до Квіна у людському світі і повідомила йому про те, що станеться з її братом, означав, що вона хотіла, щоб він щось зробив. Вона хотіла, щоб він діяв, і саме це ми й зробили. Можливо, якщо вона дізнається, що ми прибули, то вона обере і зможе нам допомогти."

"Це все одно ризиковано," додав Ворден. "Я також погоджуюся, що є велика ймовірність, що вона допоможе, судячи з її вчинків, але що, якщо ні, і вона на нас донесе?"

Лоґан тоді швидко сформував роботизовану рукавицю з павуків зі своєї руки, а потім незабаром вивів з неї голографічний екран перед усіма ними. Коли інші подивилися на нього, все, що вони бачили - це час і події. Це виглядало як шкільний розклад.

"Гадаю, у нас закінчився час і більше немає вибору" - відповів Лоґан. - "Це шкільний розклад на наступний тиждень, і чи бачите ви, що це за один з уроків?""

Дивлячись на розклад, вони уважно розглядали всі уроки, поки Ворден не помітив проблемний урок, який мав незабаром відбутися. "Спаринги.." - сказав Ворден.

"Хоча ми сильні, і, можливо, зможемо дати добрий бій вампірам, я сумніваюся, що ми зможемо битися з ними, не дозволивши пролити жодної краплі нашої крові" - сказав Лоґан. - "Крім того, Ксандер, швидше за все, полює за вашою кров'ю більше, ніж будь-коли, і я чую, що він досить вправний учень. У нас також немає можливості просто раптово піти. Якщо ми підемо, вони дізнаються і підуть за нами, давши їм зрозуміти, що щось не так. Єдиний час, коли ми можемо діяти, або найкращий час для дії, буде тоді, коли у нас буде достатньо інформації і Квін буде тут, або якщо це не станеться під час самої страти."

"Отже, ти робиш ставку на те, що Сільвер імовірніше допоможе нам, коли дізнається причину нашого перебування тут." - відповів Ворден. - "Або принаймні витягне нас із нинішнього скрутного становища".

Підвівшись із ліжка, Лоґан потім відкрив невеликий засув у своїй дивній рукавичці, що був на передпліччі. У ній були червоні пігулки крові, які вони отримали під час випробувань, коли тільки-но прибули.

"Візьми їх" - сказав Лоґан, передаючи їх Вордену - "Без усього мого спорядження я не зміг провести повну перевірку, але на 90 відсотків впевнений, що вони тобі жодним чином не зашкодять. Хоча я не впевнений, чи матиме це той ефект, про який говорив Квін, але може настати час, коли вони тобі знадобляться. Для мене це марно, оскільки я не б'юся, використовуючи власну силу та швидкість, а Сіа – це тип підтримки, яка від природи слабка, тому, якщо вони дійсно мають ефект, найкраще, якщо ти візьмеш їх зараз."

Поглянувши на пігулки крові, Ворден сховав їх у свою кишеню в штанях, зав'язавши клапан. Якби міг, він би уникав їх використання, адже 90 відсотків все ще означали 10 відсотків шансу, що може статися щось погане, і для нього було б краще не ризикувати так.

"А як щодо зелених ін'єкцій, хіба Квін не казав, що вони також додадуть нам сил?" - запитав Ворден.

"Те..." Лоґан помовчав трохи. "Я не зміг оцінити, що це було. Думаю, найкраще, якщо ми уникатимемо цього за будь-яку ціну."

З цим день закінчився, і всі троє доклали всіх зусиль, щоб мирно поспати цієї ночі. Коли наступного дня вони повернулися до своїх класних кімнат. Сільвер, як і очікувалося, показала їм розклад на цей тиждень, і він справді включав спаринг-сесію. Звісно, Лоґан заздалегідь витягнув цю інформацію зі шкільного сервера.

Спочатку він планував піти раніше, думав, що це не буде проблемою, але Квіна ніде не було видно, тому вони залишилися в школі довше, ніж розраховували. Проте для них це лише підтвердило в усіх їхніх думках, що найкращим варіантом було запитати Сільвер.

Коли заняття закінчилося, всі троє, як завжди, вийшли з кімнати, наче нічого й не сталося того дня, і коли всі покинули класну кімнату, а Сільвер була за своїм столом. Вона дивилася перед собою порожнім поглядом. На її столі лежала купа паперів, але розум постійно був зайнятий думками та відволіканнями про те, що робити. З плином днів, коли страта наближалася все ближче, в його голові промайнули образи та плани, як вона могла би врятувати свого брата.

"Чому, батьку... ти справді дозволиш Фексу просто так померти?"

Сільвер була трохи засмучена тим, що її батько, здавалося, повністю ігнорував цей факт і ставився до Фекса, свого власного сина, так, ніби будь-який інший вампір скоїв такий злочин. Він навіть не намагався захистити його чи пробачити.

Але певним чином, це було для неї очікувано. Вона знала, що він такий, і саме від нього вона успадкувала свою впертість. Коли постає вибір між сім'єю та законами, обираєш сім'ю, чи не так?

Повільно, Сільвер усвідомлювала, що вона сама дбає про свого брата більше, ніж про будь-які дурні вампірські закони. Єдина проблема полягала в тому, що вона не збиралася йти на самогубчу місію. У теперішній ситуації, навіть якщо вона втрутиться, вона не змогла б утекти і її власне життя та життя її братів було б забрано. Можливо, тоді всю тринадцяту родину вважали б зрадниками, і через її дії те, що відбувалося з тими, хто був у тринадцятій, погіршилося б.

Вона не могла цього зробити. Будучи вчителькою у школі, вона вже бачила, як зараз ставилися до інших членів тринадцятої, тому не могла уявити, що станеться, якщо вони дізнаються, що вона теж пішла проти ради.

Усі ці думки сильно обтяжували її, але саме тоді вона помітила дивний маленький клаптик паперу, який чарівним чином з'явився на її столі. Мало того, він ще й рухався.

Зрештою, аркуш паперу перестав рухатися, а тоді маленький павучок з-під паперу виповз і відповз, знову спускаючись по столу і прямуючи кудись.

Подивившись на аркуш паперу, Сільвер помітила, що це була записка.

"Ми бажаємо допомогти Фексу, будь ласка, зустріньтеся з нами в коморі, що розташована зовні на полі."

Дивлячись на записку, чомусь, у її серці відчувся легкий поштовх.

’Хто це сказав? Це одна з інших вампірських родин? Можливо, та, що приховувала особу вампіра, який створив незаконне. Можливо, вони нарешті роблять крок. Чи варто мені з ними зустрічатися... Якщо вони можуть допомогти врятувати Фекса, тоді я мушу з ними зустрітися.’

Покладаючи надії на таємничу записку, що щойно з'явилася перед нею, Сільвер вирішила попрямувати до зазначеного місця. Вона стояв біля дверей комори, розташованої збоку на зовнішньому полі. Раптом Сільвер відчув себе трохи дивно. ЇЇ чуття підказували, що всередині було троє вампірів, не якісь особливі вампіри, а просто звичайні.

Однак це могли бути лише посланці. Відчинивши двері, вона одразу зайшла і швидко зачинила їх за собою. Коли вона повернув голову то побачила трьох студентів у кімнаті, усіх тих, кого вона впізнала як своїх учнів.

ЇЇ раптові надії розвіялись, коли вона згадала, що кожен з них був із десятої родини.

Лоґан першим підійшов уперед і наблизився до Сільвер.

"Ми тут, щоб врятувати Фекса," сказав Лоґан.