Розділ 441 — Ксандер Проти Вордена

Усі студенти обернулися, щоб побачити на кого саме вказав Ксандер. Зрештою, він не обрав би когось невідомого, чи не так? Обрана ним особа мала бути якимось грізним противником, тим, хто кинув би йому виклик або влаштував би видовище.

Принаймні, цього очікували всі від Ксандера, особливо після виступу, який він щойно показав.

Саме тому, коли вони обернулися, щоб подивитися навколо, вони були здивовані, побачивши, кого саме обрав Ксандер, хоча це не було сюрпризом для всіх присутніх. Були й ті, хто ще пам'ятав події, що відбулися не так давно, за участю однієї дівчини, яка спостерігала неподалік.

Перш ніж Ворден рушив зі своєї позиції, Лоґан підняв руку, щоб поставити запитання. "Пане, чи можна відмовитися від цієї події, визнати поразку?" Сподіваючись, що є якийсь спосіб уникнути цього.

Релі глибоко зітхнув, перш ніж відповісти. "І який у цьому сенс? Уся суть цієї оцінки полягає в тому, щоб перевірити ваші навички, добрі чи погані. Крім того, ви не отримаєте серйозних травм чи поранень, адже, як ви бачили під час останніх матчів, ми змогли вчасно зупинити їх, перш ніж щось серйозне могло статися. Ми продовжуватимемо робити це і для всіх інших боїв також."

Пояснення було справедливим і Лоґан не знав, як заперечити вчителю. Адже проблема полягала не в тому, що вони боялися, що Ворден помре, а в тому, що він отримає травму. Адже найменша травма призвела б до кровотечі, і кожен, хто був тут, відчув би це миттєво.

Лоґан навіть не хотів думати про те, що станеться, якщо всі вампіри тут дізнаються їхні справжні особистості.

Не маючи вибору, Ворден підвівся зі свого місця і почав йти до платформи, але коли він ішов, Лоґан швидко потягнув його за рукав, нахиляючи до себе, і почав шепотіти йому на вухо.

"Прийми пігулки, не дай себе вдарити" – швидко сказав Лоґан, перш ніж відпустити його на місце, давши йому коротке нагадування.

Здавалося, що спочатку у них обох були схожі думки. Однак правда полягала в тому, що Ворден ніколи не хотів здавати бій. Бачачи обличчя Ксандера та його попередні дії, в ньому виник дивний поштовх.

"Гей, хочеш, я візьму це на себе, красень" – подумав Ратен.

Він подивився на Лейлу, а потім знову на Ксандера. Зараз він не хотів здаватися і натомість сам провчити цього плейбоя.

Витягнувши пігулки з кишені своїх штанів, Ворден почав розминатися, роблячи вигляд, що розігрівається, йдучи до сцени, і в певний момент, коли його рука перетнула рот, щоб торкнутися ліктя, він проковтнув пігулки.

"Я не знаю, чи подіють вони, чи, можливо, це займе деякий час, але в будь-якому випадку, я поб’ю цього хлопця" - подумав Ворден.

Але Вордену не знадобилося багато часу, щоб дізнатися, чи були пігулки ефективними. Бо щойно пігулки потрапили до його шлунка і почали перетравлюватися, він відчув печіння у шлунку. Це було не сильне печіння, і він міг продовжувати йти, наче нічого не відбувалося. Не було ні найменшої паузи, ні зміни у виразі його обличчя.

Але клітини його тіла відчули себе живими, наче створювалися нові, сильніші. Ворден прийняв усі пігулки одночасно, не переймаючись побічними ефектами. На це не було часу.

Пігулки мали суміш зазначених ефектів, і до них входили пігулки для сили, пігулки для витривалості, а також пігулки для спритності. Якщо відчуття, яке він мав зараз, відіб'ється на його реальному бою, то, можливо, він зможе битися, не отримуючи жодних травм.

Думаючи про маленькі червоні пігулки, Ворден почав замислюватися, що ж це таке було. Як хтось міг створити щось, що так легко збільшувало силу людини, і якщо те, що сказав Квін, було правдою, збільшення було постійним, навіть не тимчасовим.

Він почав замислюватися, як такий винахід вплине на світ. На вулицях бродили б надлюди. Однак, він також почав замислюватися, чому водночас щось подібне не було оприлюднене для публіки. Чи вампіри тримали це при собі, але ж вони й так були досить сильні. Можливо, був шанс знайти більше відповідей пізніше в тому ж місці, і, якщо можливо, Ворден хотів би забрати пігулки з інших випробувальних кімнат.

Проте, навіть маючи всі ці запитання, була лише одна людина, яка могла на них відповісти, і це була та сама людина, що їх створила.

Нарешті Ворден досяг платформи, і він був готовий. Без вагань він витягнув обидва - чорний і білий - клинки. Готовий використати їхні сили. Якщо й було щось, чого йому варто було остерігатися, то це швидкості вампірів. Їхня природна швидкість значно перевершувала людську.

"Я цього чекав!" - сказав Ксандер.

"Нехай бій розпочнеться!" - крикнув Релі.

Спочатку Ворден очікував, що Ксандер кинеться в атаку, як він робив проти попереднього студента. Він активував свій Білий меч, думаючи, що йому доведеться здебільшого покладатися на швидкість, але, коли матч розпочався, Ксандер стояв нерухомо.

Піт стікав з його чола, і навіть він сам не розумів чому.

"Давай, що не так, рухайся!" крикнув він подумки, але його ноги ніби просто не слухалися.

Хоча Ксандер цього не знав, того дня в ньому глибоко затаївся страх, коли Ворден зміг чинити опір його Навичці Впливу.

У звичайному випадку Ворден скористався б цією нагодою, щоб самому кинутися в атаку, це те, що він зазвичай робив би, якби це був бій на смерть, але він швидко нагадав собі, що це був бій, щоб не отримати травм. Тож замість цього він теж залишився на місці.

Поки двоє просто стояли й дивилися одне на одного, натовп почав трохи розчаровуватися тим, що нічого не відбувається.

"Буууу, що ти, чорт забирай, робиш, Ксандере. Просто кидайся в атаку, як ти зазвичай робиш!" – крикнув студент.

"Ми прийшли сюди, щоб побачити бій, а не змагання з витріщання" – сказав інший.

Зрештою, більше за все ці слова дійшли до Ксандера, і страх, що глибоко затаївся в ньому, був подоланий думкою про те, що він осоромиться перед іншими. Його тіло знову запрацювало, і він зміг кинутися в атаку.

Викинувши кулак, він починав свою шалену серію ударів. Ворден зміг передбачити, звідки прилетить перший, і, піднявши біле лезо, відбив його. Зараз у Ксандера пальці та нігті затверділи, тож вони були гострі, як саме лезо.

Нігті проскребли по кинджалу, і перша атака була успішно відбита. Думаючи, що це була лише вдача, Ксандер спробував зробити те саме знову, але це закінчилося тим самим результатом: Ворден успішно заблокував атаку.

"На щастя, я прийняв ті пігулки; інакше мені б уже був кінець" - подумав Ворден. Він відчував, що його швидкість значно зросла, але, по правді кажучи, вона все ще була повільнішою, ніж у Ксандера. Єдина причина, чому Ворден зміг блокувати такі атаки, полягала в його бойовому досвіді.

Легкий рух плеча, напрямок, куди дивився Ксандер, коли починав рух - все це були ознаки того, куди він нападе. Це дозволило Вордену передбачити його наступний хід. Завдяки додатковому збільшенню швидкості він зміг блокувати початкову атаку Ксандера.

Подивившись останній бій, Ворден помітив дещо. Перший удар завжди здавався трохи повільнішим, ніж другий та наступні. Це було так, ніби його удари були схожі на двигун: вони починалися повільно і поступово набирали обертів.

Поки він зупинив перший удар, то був би в змозі впоратися з рештою. Однак він не міг просто ухилятися весь день, оскільки виконання ідеального парирування та спостереження за рухами Ксандера виснажувало його, і врешті-решт він припустився б помилки.

"Ого, не можу повірити, що хтось здатен чинити опір Ксандеру," – сказала Емі. "Не дивно, що ти маєш на нього око."

Спочатку Лейла хотіла сперечатися і огризнутися, сказавши, що їй не подобається Ворден, що їй подобався хтось інший, але дивлячись на Вордена з його зосередженим обличчям. Вона мусила визнати, що зараз він здавався доволі крутим.

Що ж до Вордена, то він бачив, як Ксандер дедалі більше розчаровувався тим, що відбувається.

"Будь ти проклятий!" - крикнув Ксандер, завдаючи атаки Кров'яним Ударом.

Не знаючи, скільки сили містить така атака, Ворден швидко переключився з сили білого клинка на чорний. Він влучив прямо в удар, і той розлетівся на друзки. Однак Ксандер помітив, що порівняно з усіма попередніми діями, здавалося, що атака Бордена була неймовірно повільною.

Думаючи, що щось не так, він вирішив знову кинутися в атаку. Ворден, бачачи це, не хвилювався, адже весь час під час бою він тримав великий козир у рукаві, і тепер настав ідеальний час, щоб його використати.