Розділ 458 — Випробування зеленої рідини

Щойно Едвард отримав наказ, він зрозумів, що не має іншого вибору, окрім як підкоритися. Той факт, що вони надіслали повідомлення безпосередньо йому, і це був ще й виклик, означав, що він не матиме вибору. Якби він проігнорував наказ, то за це були б серйозні наслідки.

Перед від'їздом він вирішив повідомити Пітер e у про своє відбуття, але не назвав йому точної причини свого відходу, лише попросив решту чекати його повернення.

"А якщо ти не повернешся до страти?" – запитав Пітер.

Настала невелика пауза, поки Едвард думав, як відповісти на це, оскільки була велика ймовірність, що це може статися. Едвард не був настільки наївним, щоб вірити, що вони не матимуть шпигунів і не будуть настільки сліпими, щоб не помітити, як засвітиться Вежа.

Якщо він не надасть достатньо вагомої причини для цих подій, то його цілком могли б залишити в королівському замку.

"Якщо хочеш мою чесну відповідь, я б сказав здатися" – відповів Едвард – "Чесно кажучи, я думаю, що це майже самогубна місія навіть зі мною, тому без мене я б не дав і відсотка на успіх вашої рятувальної місії. Усі ви просто загинете. Але знаючи, наскільки необдумано діяв Квін досі, я вірю, що він все одно піде на рятувальну місію, тому мої слова будуть лише марними"

"Моя єдина порада: не намагайся перемогти своїх супротивників, це рятувальна місія, просто хапай і тікай" - Сказавши це, Едвард вирушив, покидаючи Вежу. Він також повідомив Пітеру комбінацію, за допомогою якої можна було увійти до замку.

Зазвичай він нікому такого не розповів би, але Пітер був безпосередньо створений новим десятим лідером, тому Едвард знав, що може довіряти його абсолютній відданості.

"Можливо, ми більше ніколи не побачимося. Переконайся, що ти оточений хорошими людьми, Квін" - подумав Едвард.

Оскільки тренувань більше не залишалося, Пітер вирішив, що найкраще буде піти й спробувати знайти Лоґана та Вордена, щоб повідомити їм, що відбувається на даний момент. Коли він почав підніматися нагору до дослідницької лабораторії, то помітив, що дві дівчини також щойно виходили зі своєї кімнати.

Сіа все ще йшла за Лейлою, але вже не чіплялася за неї, як раніше. Насправді, вона трохи нагадувала себе колишню, ту, якою була, коли ще мала свої спогади. Крім того, Лейла тепер більше не була у своїй новій еволюційній формі та дееволюціонувала назад до звичайної Ганні.

"Де Едвард?" - запитала Лейла.

"О, щодо цього, здається, йому довелося поспіхом піти. Він не розповів мені, в чому справа, але схоже, поки що ми самі по собі. Як вона?" - сказав Пітер, вказуючи на Сію.

"Ти ж знаєш, що можеш просто запитати мене. Я тут, поруч." – огризнулася Сіа. Вона не лише виглядала як раніше, але Пітер починав думати, що вона й поводитися починає так, як колись.

Ігноруючи Сіа, Пітер продовжив розмовляти з Лейлою - "Чи повернулася до неї пам'ять?"

"Ні" – відповіла Лейла - "Але я розповіла їй усе. Ти не знаєш, чи Квін уже повернувся, вона хоче його зустріти."

Пітер не дуже любив Сіа і навіть не був упевнений, чому її взагалі взяли в цю подорож. Він досі пам'ятав їхню першу зустріч, коли вона нізвідки напала на Квіна, а потім виявилося, що вона весь час була шпигункою, але про Лейлу можна було сказати протилежне. Він знав, що вона щиро піклувалася про Квіна, і доки вона була поруч, вона не дозволить, щоб з ним щось трапилося.

"Ні, він ще не повернувся, я планував зустрітися з іншими та розповісти їм про Едварда" – відповів Пітер, і в цей момент можна було побачити, як двоє хлопців разом спускаються сходами.

"Ох, чорт забирай, що це тут усі зібралися посеред коридору?" – запитав Ворден.

Пітер пояснив двом те, що він щойно розповів Лейлі , про раптове зникнення Едварда. Два хлопці здавалися стурбованішими за всіх, коли вони подивилися один на одного. Вони знали, що щось не так з Вампіром-лицарем, який був так завзятий у допомозі їм, аби раптом зникнути ось так, але зараз найбезпечніше місце здавалося в районі десятого замку.

Щодо того, що робили Лоґан і Ворден , вони планували піти до зовнішнього саду. Це було відкрите поле, розташоване за замком. Це була велика територія без багатьох перешкод.

Вони планували випробувати зелену рідину, яку щойно створив Лоґан . Створивши її вже одного разу, все, що Лоґану потрібно було зробити, щоб створити більше - це взяти трохи крові Вордена , що було б відносно легко.

Лоґан все ще мав при собі кілька Звірячих кристалів, хоча не хотів використовувати їх усі, оскільки вони були потрібні йому для власних здібностей костюма; зрештою, він також буде частиною цієї рятувальної місії.

Вони хотіли випробувати її силу на Вордені і яке місце було б кращим для цього, ніж зовні. Усередині замок виглядав трохи занадто вишукано. Так, були відкриті простори, але там було неймовірно темно і Лоґану та Вордену було важко бачити.

Вони не були вампірами, як інші. Жодне зі світл у замку насправді не працювало, що ускладнювало їм орієнтацію. А в тих кімнатах, де було джерело світла, було багато прикрас та інших речей, які вони просто не хотіли розбити, тому, на їхню думку, було логічно вийти на вулицю.

Почувши, що вони планують робити, інші теж зацікавилися цим. Якщо зелена рідина подіє на Вордена, то, можливо, вона знадобиться всім. Особливо зважаючи на те, що і Пітер, і Лейла були підкласами.

Назовні, на відкритому полі, при світлі місяця, вони тепер могли бачити краще. Інші стояли осторонь, досить далеко.

"Якого біса, я ж не збираюся перетворюватися на якогось монстра чи щось таке" - сказав Ворден - "Чому ви всі так далеко?"

"Ну, ніколи не знаєш, правда, вона ж зелена, зрештою," - відповіла Лейла - "Може, ти перетворишся на якогось зеленого радіоактивного монстра. Де весь одяг розірветься, крім шортів."

"Ой, схоже, ти трохи цього чекаєш, Лейло" - відповіла Сіа, від чого обличчя тієї почервоніло.

Лоґан теж передав шприц Вордену, перш ніж відійти геть. Бачити, як усі тримаються від нього подалі і так на нього дивляться, лише ще більше нервувало його.

"Гей, ти впевнений, що це не зробить зі мною нічого дивного?" - запитав Ворден.

"Як я вже казав у лабораторії, я на 99 відсотків упевнений, що ти не помреш," - відповів Лоґан.

"Стривай, він щойно уникнув запитання?" - сказав Ворден - "Я питав, чи зробить це зі мною щось дивне, а не чи вб'є мене."

Все ж Ворден довіряв Лоґану. Той так багато допоміг у цій подорожі, і до того ж червоні пігулки, що походили з тієї ж лабораторії, не мали побічних ефектів, тож він сумнівався, що ця зелена рідина матиме їх.

"Будь що буде" - сказав Ворден, коли встромив зелений шприц у своє праве плече і почав натискати, вводячи рідину у своє тіло. Усю зелену рідину було введено і Ворден кинув порожній шприц на землю.

Минуло кілька хвилин, і всі вони терпляче чекали, поки Ворден просто стояв на місці.

"Ну що, щось є?" - запитав Лоґан.

"Я ніби чекав, коли воно подіє. Наче сплеск сили чи щось таке, схоже на те, що я відчував, приймаючи пігулки."

Ефект від зеленої рідини не мав би так довго проявлятися. Здавалося, Лоґан цього разу помилявся і рідина була складнішою, ніж він спочатку думав. Було не так просто чи легко створити щось, що збільшило б силу людей. Якби він це виявив, це стало б великим відкриттям для людської раси.

Проте Ворден все ж вирішив спробувати кілька рухів. Навіть якщо він не відчував нічого особливого, це не означало, що це не спрацювало. Вхопившись за свої два мечі, він був готовий спробувати кілька рухів.

Він схопився за свій білий меч і тоді.....

*БАХ

Прямо на очах групи, лише за кілька метрів від того місця, де стояв Ворден, утворилася велика хмара бруду, багнюка з трав'янистого поля розлетілася повсюди. Це було так раптово і швидко, ніби з неба впав якийсь метеорит.

"Що сталося...? Вордене, ти в порядку?!" - крикнула Лейла.

Зрештою, багнюка та пил осіли, і Ворден прибрав руки, що закривали йому обличчя, аби заблокувати будь-які уламки від удару. Коли він це зробив, його очі розширились, а щелепа відвисла від побаченого.

Бо перед ним стояв високий голий підліток, який виглядав старшим за свій вік, але це був не просто будь-який підліток, адже його руки та обличчя були трохи вкриті лускою, головною ж його особливістю був один шип на спині.

"Хіба це не Далкі!?" - крикнув Пітер, згадавши жах їхньої першої зустрічі з такою істотою.

"Так, думаю, ти маєш рацію", відповіла Лейла, але коли вона подивилася на них двох, що стояли один навпроти одного, вона помітила щось інше.

"Гей, тобі не здається, що вони чимось схожі?"