Розділ 474 — Дозвольте мені допомогти вам

Перстень, на який дивився Артур, чітко виднівся на пальці Лео, але це був не просто якийсь перстень. Цей перстень Лео отримав від Квіна перед його від'їздом. Обидва не знали, що справжній власник того самого персня стояв зараз перед Лео.

Звісно, перстень міг належати будь-кому, зрештою, його перстень був не єдиним у світі. Вони були доволі поширеними серед вампірів, але кілька речей змусили Артура впевнитися, що це був саме той, який належав йому.

По-перше, чоловік перед ним був звичайним вампіром, а звичайні вампіри мали перстень просунутого рівня. Нелогічно було давати їм такий перстень високого рівня, який назавжди блокував сонце. Єдиними, хто мав такі, були Вампіри-лицарі й вище.

Щодо другої причини, то вона була очевиднішою: на ньому був знак черепа та молота. Це маркування показувало, що він належав його родині.

"Усі, опустіть зброю" – сказав Артур, проходячи крізь них. Вони зробили, як їм було сказано, і він почав йти до інших. Коли він опинився на відстані дотику до цих двох, він почув їхні нервові серцебиття.

"Не бійтеся" - сказав він з усмішкою. - "Ви мій рятівник. Будь ласка, ставтеся до цих двох як до наших шанованих гостей. Мені є багато чого навчитися від них. Ставтеся до них так, як ставилися б до мене. Щойно їх звільнять і влаштують, відправте їх до моєї кімнати".

Перш ніж Рубі чи інші встигли запитати, чому, Артур уже знову підскочив і повернувся до свого будинку. Йдучи, він продовжував посміхатися, розмірковуючи про те, чого він міг би навчитися від цієї людини. Він хотів добре поводитися з тим, хто його розбудив.

"Невже всі вампіри такі безтурботні?" - подумав Лео, але це, здавалося, було не так, коли він порівняв його з красунею Сільвер, яку він зустрічав раніше. Їхні сили були надзвичайно різні, і, судячи з усього, їхнє ставлення також.

Як і було наказано, Рубі взялася за гостинний прийом. Ерін і Лео були не найкраще одягнені, тому їм дозволили прийняти ванну та змінити одяг. До них ставилися добре, саме так, як просив Артур, забезпечуючи їжею тощо.

Вони обоє хотіли ставити запитання, хотіли піти, але ніхто їм не відповідав. Коли вони приймали ванну, охоронці все ще спостерігали за ними, особливо після того, як Рубі помітила, що на одязі, який був із ними, були сліди крові.

У них не було багато часу, щоб переодягнутися і вони прибули сюди поспіхом.

Після цього вони вдвох готувалися зустрітися з Артуром, і їх помістили до кімнати очікування, де вони чекали, поки їх проведуть на верхні платформи.

"Лео, ти дивився на ту людину інакше. Я знаю тебе і зазвичай ти сповнений впевненості, коли потрапляєш у певні ситуації, але не в цій. Хто це?" - запитала Ерін.

"Я вважаю, той чоловік - вампір. Він, мабуть, ставиться до мене так, бо я теж такий" - відповів Лео.

"Ти маєш на увазі, як Квін?" - Тоді виникло жахливе запитання, яке їй потрібно було поставити, але вона не хотіла – "І якби ми вступили з ним у бій, чи змогли б ми перемогти?"

Лео не відповів, а просто похитав головою. Не було жодних вагань, коли він про це подумав. Це означало, що Лео навіть не давав їм шансу. Того, кого вони називали сліпим героєм. Того, хто зміг перемогти багатьох Далкі.

Зрештою, Рубі та ще кілька людей провели їх вдвох до будинку Артура на самій горі. Коли вони нарешті дісталися туди, ті пішли, щоб надати їм усамітнення. Схоже було, що Артур тут головний, судячи з того, як до нього ставилися і як його поважали.

Посеред кімнати стояло кілька диванів і невеликий стіл з фруктами. Артур сів з одного боку і, поклавши руку розкритою долонею, сигналізував іншим сісти навпроти. Лео сів, а Ерін вирішила, що теж наслідуватиме його приклад.

"Фрукт для тебе, дівчино, адже ми двоє маємо трохи інший раціон. Гадаю, ти вже знаєш це, якщо подорожуєш з чоловіком, і враховуючи, що він ще не розірвав тобі шию, ти мала б знати" - Артур після цього почав сміятися, але швидко зупинився, коли побачив, що Ерін зовсім не вважає його слова смішними.

"Я хочу подякувати тобі" – сказав Артур, дивлячись на Лео – "Розумієш, коли мене приспали, це було зроблено з усвідомленням того, що мій народ у безпеці. Я залишив їх іншому і думав, що більше ніколи не знадоблюся. Ми вирішили вирушити на планету подалі від усього того безладу ради і більше не хотіли втручатися в їхні справи.

Перш ніж продовжити, Артур стиснув кулак від злості.

"Але я бачу, що це було зовсім неправдою. Мій народ не був у безпеці і я навіть зараз не відчуваю жодного з них живим. Щось з ними сталося і я мушу дізнатися. Ось чому я тобі дякую. Тому що ти звільнив мене, я тепер можу помститися за свій народ, і коли я це зроблю, я повернуся до свого вічного сну, як і було призначено від самого початку."

Лео нічого не сказав, це було тому, що він був спантеличений. Він знав, що нічого подібного не робив, і, судячи з його реакції, Артур міг сказати, що він не зовсім розумів.

"Каблучка на твоєму пальці. Ти взяв її з моєї Вежі, чи не так? Я поклав її туди як нагороду. Для тих, кого допустили бути карателем у майбутньому, зазвичай дається завдання, і їм дозволяється увійти до Вежі. Коли я пішов, я залишив нагороди, хоча ніколи не очікував, що хтось візьме саме каблучку з-поміж усього, що там було" - запитав Артур.

"На жаль, ти все неправильно зрозумів" - відповів Лео.

Лео продовжив розповідати йому, як його обернув хтось інший. Він не згадував імені Квіна, оскільки в цьому не було потреби. Лео знав, як Квін став вампіром і це здавалося дивнішим, ніж у більшості. Зважаючи на те, як говорив Артур, складалося враження, ніби він спав сотні років, тоді як Квіну було лише шістнадцять.

Потім Лео пояснив, як його залишили напризволяще і як він потрапив сюди завдяки власним цілям, оскільки вони тікали від когось. Артур, здавалося, тепер дуже зацікавився особою, яка змінила Лео.

Він відчував, що вампір перед ним був дуже сильним, тому хотів зустрітися з тією людиною. Здебільшого тому, що вони змогли здобути Кривавий кристал, який звільнив його.

"Цей хлопець, ти знаєш, яка в нього була здібність, можливо, тоді я зможу визначити його приналежність до однієї з родин і подякувати йому?" - запитав Артур.

Зазвичай Лео не заглиблювався в таку інформацію, але він відчував, що Артур був щирим у своїх словах. Зрештою, Квін вже розкрив усьому світу свої здібності, тож Лео не бачив шкоди в тому, якщо той дізнається раніше чи пізніше.

"Він має здатність контролювати тіні," – відповів Лео.

Посмішка з'явилася на обличчі Артура. Це справді було дивно, один з них ще живий. Він почав міркувати, яка причина цього, чому залишився лише один, чи вони сховалися, чи пережили те, що не змогли інші. Якби він знайшов його, можливо, той зміг би розповісти, що сталося з його народом.

Однак він все одно піде їх навідати лише тоді, коли буде готовий на всі сто відсотків. Потім він подивився зі свого будинку назовні і побачив, як повз проходять люди. Була ще одна річ, яку він хотів зробити, перш ніж піти. Переконатися, що ці люди зможуть постояти за себе.

Він не хотів повторення того, що сталося.

"Дякую за допомогу, ну, ти ж казав, що тут для того, щоб тренуватися якомога більше, так? Чому б мені не допомогти тобі в цьому?" – сказав Артур.