Розділ 475 — Лео змінюється?

Після того, як усі питання між ними були влагоджені, Ерін і Лео були прийняті до Притулку. Минув деякий час, перш ніж інші звикли до них, але оскільки Артур ставився до них так добре, інші відчували, що їм теж варто.

Під час їхнього перебування на планеті, вони втрьох часто виходили тренуватися до річки, що була місцем Артура. Знаючи, що Лео був новим вампіром, Артур навчав його всьому, чому міг і розповідав їм інформацію про світ вампірів, принаймні все, що він міг пригадати.

Перебуваючи там, Лео зосереджувався на кращому фокусуванні своєї Ци, а також передав усю свою інформацію Ерін. Виявилося, вона швидко вчилася. Головною причиною цього було її прагнення. Вона мала волю навчатися і ставати сильнішою, хоча ця її владолюбна сторона трохи турбувала Лео.

Часто Артур і Лео спарингували. Під час бою Артур використовував свою зброю. Під час їхнього першого спарингу Артура чекав сюрприз. Атаки були набагато сильнішими, ніж у звичайного вампіра, було очевидно, що цей чоловік був неймовірно майстерним.

"Чи це та Ци, про яку я часто чув, як вони говорили? Здається, це неймовірно корисні речі, яких люди зуміли навчитися. Цікаво, чи міг би я теж це робити?"

Але Артур так і не попросив Лео навчити його.

Так було нецікаво і замість цього він хотів розібратися в усьому сам.

Під час бою Лео викладався на повну, він знав, що зможе впоратися, і знав, що Артур не мав жодних проблем, тому вирішив дати йому те, що могло б його шокувати.

Було нанесено Кров'яний Удар мечем та Ци. Побачивши це, він подумав, що це звичайний Кров'яний Удар, як і всі інші. Коли він замахнувся своїм величезним мечем, щоб зустріти його, сила вперше вразила його.

Але все одно він не зрушив з місця. Напруживши руку трохи більше і швидким рухом кисті, він зміг відкинути та відбити атаку, спрямувавши її вгору.

"Така атака раніше знищувала обладунки королівського рівня " - подумав Лео – " Однак вона навіть подряпини не залишила на цьому мечі. Що це за меч? Я жодного разу не бачив, щоб він використовував його належним чином."

Після тієї першої сесії у них було все менше і менше боїв, оскільки вони не могли багато чого навчитися один в одного. Їхні рівні були надто далекими один від одного і Лео переважно зосереджувався на навчанні Ерін. Однак це дало Лео поштовх, якого він потребував, щоб знати, що існують сильні люди, до зустрічі з якими йому потрібно готуватися.

Через кілька днів, під час одного з тренувань, з Лео сталося щось дивне. Він зупинився на місці та впустив свій меч на землю. Це був тривожний знак для всіх.

Але це було тому, що він відчув приплив енергії, що підіймалася в його тілі. Він відчував це, його тіло починало змінюватися. Він мало що сказав і сів, зосереджуючи свою Ци, намагаючись контролювати зміни у своєму тілі.

Однак, як і раніше, схоже, цього він не зможе уникнути. Фіолетова енергія перетворювалася на щось інше.

Артур озирнувся і задався питанням, коли ж це станеться. Він міг сказати, що Лео був на піку вампірської сутності та будь-якої миті міг перетворитися на шляхетного вампіра.

Дивним було, чому це не сталося раніше, аніж пізніше, і чому так раптово, посеред процесу. Зазвичай, мав би бути якийсь прорив, велика битва, коли когось доводять до межі можливостей. Якщо ж цього не відбувалося, вампіри могли примусити це статися за допомогою ритуалу, але жодна з цих речей не трапилася.

Щоб допомогти Лео, Артур попросив Ерін надрізати зап'ястя і налити трохи крові Лео до рота. Вона так і зробила і здивувалася, що Артур сам не попросив трохи.

"Хочеш трохи?" - запитала Ерін, з легким нервуванням у голосі. Вона відчувала, що з якоїсь причини було б не ввічливо не запитати, але водночас було дивно пропонувати комусь власну кров.

Він подивився на це на секунду, перш ніж відмовитися і дати їй подальші вказівки щодо того, як допомогти Лео.

Весь час, поки вони були тут, Артур жодного разу не потребував крові. Можливо, він брав її десь в іншому місці. Але він не схожий на того, хто так би вчинив.

Після довгого очікування трансформація завершилася і Лео виглядав як нова людина. Найбільш дивовижною зміною було те, що він справді виглядав трохи молодшим. Це були нові клітини в його тілі, оскільки все в ньому змінилося.

Повільно рухаючи тілом, Лео намагався звикнути до нього і йому не знадобилося багато часу, доки на його обличчі не з'явилася найбільша посмішка, яку тільки можна було побачити.

"Це... З цим новим тілом я відчуваю це. Можливо, у мене є шанс повернутися до того, ким я колись був. Можливо, навіть перевершити це. Квіне, я знаю, ти, можливо, думаєш, що прокляв мене, але я хочу подякувати тобі від усього серця" - подумав Лео.

Була одна річ, яку люди ніколи не могли перемогти і це була старість. Вони могли замінювати частини свого тіла технологіями, але це було не те саме, особливо коли справа доходила до таких речей, як використання Ци у власному тілі. Для цього потрібні були оригінальні клітини, на що роботизовані частини були нездатні.

Лео був уже не в розквіті сил і він докладав усіх зусиль, щоб боротися з цим щоденними тренуваннями, але існувала межа того, що він міг зробити.

Вампіри мали перевагу в цьому, їхні тіла були інакше влаштовані і Лео це подобалося.

Хоча Лео й отримав нове тіло, він жодного разу не відмовився від свого бажання тренувати Ерін і для нього було добре навчитися контролювати власну силу.

Нарешті, одного дня, коли група, як завжди, тренувалася біля річки, Лео щось відчув. Неймовірний біль пронизав його груди, і він упав на підлогу.

"Що відбувається, Лео, з тобою все гаразд?" - запитала Ерін, кинувшись до нього і подивившись на Артура, шукаючи вказівки – "Він знову еволюціонує?"

"Опиши біль." - запитав Артур.

"Це печіння в грудях. Боляче, але це не фізичний біль, ніби щось тягне його зсередини" - важко промовив Лео.

"Твій творець... Він у біді" - відповів Артур – "Зазвичай зв'язок не простягається так далеко між планетами. Навіть коли хтось поранений, але коли він на межі смерті і його крові обмаль. Кожен вампір, якого він коли-небудь створив, відчує біль. Коли його остаточно не стане, цей біль мине."

"Це означає, що з Квіном та іншими щось відбувається!?" - запитала Ерін - "Невже Джек Трудрім дізнався, що сталося, чи, може, Чисті дісталися до них, намагаючись дістатися до неї?" - Наразі Ерін турбували всі можливі варіанти.

"Ти хочеш його врятувати?" - запитав Артур.

Обоє подивилися одне на одного, а вона поглянула на Лео, який корчився від болю.

"Я обіцяв, що якщо він коли-небудь потрапить у серйозну біду, я прийду йому на допомогу в будь-який час. Я не хочу, щоб мене вважали брехуном" - сказав Лео.

І Ерін кивнула, погоджуючись із його словами.

"Ви двоє сильні й хоробрі. Якби ви були звичайними вампірами, я б запросив вас на свій бік. У вас є потрібні якості... Тоді ходімо рятувати його" - сказав Артур.

"Що ти маєш на увазі, як?" - запитала Ерін.

"Здатність, яку, за твоїми словами, має твій творець, виявляється, є й у мене. Одна наша унікальна здатність полягає в тому, що ми можемо подорожувати до тіней одне одного, коли забажаємо. Саме це зробило нас силою, з якою треба рахуватися. Жодні вампіри, істоти чи подібне не могли влаштувати нам засідку. Хоча нас було небагато, ми були підрозділом, з яким треба було рахуватися."

Підійшовши до них двох, він почекав, поки вони будуть готові. Коли вони були готові, він дав їм вказівку схопитися за нього.

Мінні, яка часто приходила подивитися, як вони тренуються, сиділа біля свого звичайного камня й дивилася на них.

"Артуре, ти йдеш?" - запитала вона.

"Не хвилюйся, нам ще не час прощатися. Я обіцяю, що повернуся" - сказав Артур.

З цими словами тінь на землі збільшилася під ногами всіх трьох, і повільно вони почали занурюватися у глибоку тінь.