LNCrawler

Розділ 482 — Пожирач тіні

Моя Вампірська Система — baka.in.ua · All chapters

Розділ 482 — Пожирач тіні

Назва "Пожирач тіні". Це була навичка, яку Квін розблокував дуже давно. Коли він потрапив до дивного підземного місця і переміг Звіра королівського рівня, він отримав нагороду. Розблокувати одну навичку зі своєї Системи.

Оскільки навичка "Пожирач тіні" коштувала найбільше балів, Квін вважав, що вона має бути найсильнішою і її розблокування було найлогічнішим. Проте відтоді, як у нього з'явилася ця навичка, він гадки не мав, як нею користуватися. Інші навички з'являлися в його думках. Йому не потрібно було багато думати і вони просто спрацьовували. Проте, хоч би що Квін не намагався, він просто не міг її активувати і зараз він побачить, що вона робить і як нею користуватися.

Щойно навичка активувалася, тінь від підлоги та крило за спиною Артура почали збиратися в його двох руках. Тінь, здавалося, ущільнювалася навколо них. Підлога вже не була чорною, а крил більше не було. Тіні продовжували кружляти навколо його рук, обвиваючись знову і знову, аж доки він, нарешті, не був готовий. Відвівши обидві руки назад, він кинув їх назовні у бік Вадіна.

"Пожирач тіні!"

У цей момент обидві тіні покинули його руки, створивши гігантський об'єкт, схожий на згусток. Руки Артура були розведені, і частина тіні все ще була прикріплена до його пальців. Що ж до іншого кінця, то два згустки розділилися і виглядало так, ніби це гігантська істота, яка розкрила пащу. Вона повністю оточила Вадіна з усіх боків і він був занадто наляканий, щоб навіть поворухнутися. Потім Артур приступив до Виклику, звівши свої дві руки разом, і водночас дві частини пащі тіньової істоти закрилися.

Повністю поглинувши Вадіна тут же.

"Він… він мертвий?" - спитав Ворден.

Кілька миттєвостей по тому Артур звів руки і разом із цим згусток повернувся до нього, а тінь - назад, у його тіло. Вона більше не з'являлася ніде на його тілі. Розуміючи, що бій скінчився, він також вирішив сховати своє спорядження назад у Тіньову Порожнечу. Хоч би що сталося, Артур, здавалося, був задоволений результатом.

Однак, коли всі подивилися на Вадіна, вони очікували, що він буде мертвий або зникне, але нічого такого не сталося. Натомість він стояв там, дивлячись уперед порожнім поглядом, вираз його обличчя був незмінним.

"Що це було? Що ти зробив?" - запитав Квін, бажаючи дізнатися, якими були наслідки навички Пожирач тіні. Це, безумовно, виглядало вражаюче, але щодо результатів, то їх, схоже, не було зовсім.

"Гадаю, я повинен розповісти вам усім, не лише тому, що ти каратель, а й щоб кожен вампір тут знав. Здається, ви могли забути, чому ми взагалі маємо назву "каратель"" - сказав Артур – "Ця навичка - це форма найвищого покарання. Крім того, це навичка, створена виключно для використання на вампірах. Вона не спрацює ні на чому іншому. Існує одна слабкість, від якої ми, вампіри, ніколи не зможемо втекти, хоч би як сильно ми не намагалися - і це сонце.

Звісно, ми створили персні та інші речі, щоб допомогти собі, але навіть на мене, хто прожив так довго, сонце все ще негативно впливає. Це змушувало вампірів століттями ховатися в темряві. Що ж станеться, якщо ми також заберемо цей привілей?"

"Пожирач тіні – це навичка, яка робить так, що вампір відчуватиме ті ж ефекти від сонячного світла в темряві, що й під сонцем. Жодні персні, жодні закляття чи щось інше не можуть цьому зарадити. Їхня тінь стає частиною нашої власної, збільшуючи нашу.

До кінця свого життя вони страждатимуть від болю, чи то на сонці, чи то в темряві."

"Чи це справді правда? Невже така навичка існує?" - почали говорити люди з натовпу. Саме пояснення змусило їх тремтіти від жаху, коли вони уявили себе підданими такому покаранню.

"Але чому ж тоді він не використав це на початку бою, хіба це не допомогло б йому?" - сказав хтось інший з натовпу.

"Гарне запитання" - сказав Артур, вказуючи на натовп, ніби читав лекцію.

"Коли я був трохи молодшим, була така гра, де ловили цих тварин маленькими кульками. Можна було спробувати кидати ці кульки, щоб зловити цих істот, як тільки ви їх побачили, але була велика ймовірність невдачі, якщо істота не була слабкою."

Однак, якщо ви послабите істоту, а потім кинете м'яч, є більше шансів, що це спрацює. Навичка "Пожирач тіні" схожа на ці м'ячі. Крім того, чим більше тіней поглинуто, тим сильнішою стане навичка. Покращення м'яча. Я хотів би вважати себе майстром-м'яча"

Натовп, здавалося, зрозумів, хоча половина з них – ні. Усе, що вони знали, це те, що вони й гадки не мали, про яку гру він говорив. Та все ж для них важливішим фактором було те, що насправді могла ця навичка.

Дивлячись на Вадіна, на його обличчі почав виступати піт, тіло відчувалося неймовірно слабким, а шкіра починала горіти. Йому не потрібні були пояснення від Артура, він уже знав, що з ним відбувається. Чи доведеться йому жити з цим болем і в цьому слабкому стані до кінця свого життя?

Піднявши свою безвольну руку, він побачив, що його великий палець усе ще був майже неушкоджений. Потім він випустив ніготь на великому пальці і затвердів його. Наступне приголомшило їх усіх, оскільки він провів нігтем по власній шиї і за кілька секунд упав на підлогу. Кров стікала на землю.

"На жаль, це вибір, який роблять багато, коли це з ними трапляється" – сказав Артур.

"Невже лідер вампірів щойно вбив себе?" – запитав Ворден у шоці від усього, що відбувалося.

Навколо поля бою інші бої також припинилися після цього. Джилл більше не намагалася нашкодити ні Лейлі, ні Ерін і їм вдалося пережити цю навалу.

Що стосувалося Сільвер і Лео, вони ледь могли продемонструвати свої вміння. Хоча Лео був трохи засмучений, він знав, що так буде краще. Адже головною турботою зараз була безпека Квіна. Два лідери просто здалися, побачивши силу Артура і ніхто з них не хотів, щоб він використовував на них навичку Пожирач тіні.

Вампірський лідер, який колись був могутнім і сильним, тепер ослабне за день чи ніч.

"Це кінець?" - сказав Фекс, коли настала тиша. Більше не було чутно звуків боротьби, а натовп позаду них все ще стояв у мертвій тиші.

"Чи можеш ти подбати про Бордена?" - запитав Ворден, біжучи в напрямку Квіна. Коли він прибув, то зробив розріз на своїй руці і негайно почав годувати Квіна, дозволяючи йому залікувати рани та відновитися.

Але, навіть якщо його рани загоїлися, мало що можна було зробити щодо його витривалості, Очок МС та Ци. Їм потрібен був час, перш ніж вони повернуться.

"Гей, ми зробили це, нам справді вдалося врятувати Фекса" - сказав Ворден Квіну, тепер знаючи, що вони мали такого сильного союзника, з яким ніхто не наважиться зв'язуватися, коли вони повертатимуться назад.

Група подивилася вгору і Кривавий купол все ще був там. Замкнувши їх усіх, але за допомогою Артура це не мало б стати занадто великою проблемою.

Дивлячись на нього, Квін думав про навичку Пожирач тіні. Тепер було очевидно, чому він не міг використовувати її раніше, якщо це була навичка, яка працювала лише на вампірах. Коли він потрапив до світу вампірів, він навіть не думав спробувати її використати, оскільки до цього був настільки невдалим. Крім того, навіть якби вона спрацювала, він не міг зупинитися і спробувати використати її посеред бою.

Коли його рани нарешті загоїлися, Квін зміг повільно підійти до нього знову.

"Дякую тобі за це, не знаю чому, але дякую за всю твою допомогу. Якби ти не прибув, можливо, я, мої друзі… всі б вони померли через мене".

"Не звинувачуй себе" - відповів Артур – "Зрештою, я тут саме через тебе. Отже, ти щось таки зробив. І краще, якщо ти ще не дякуватимеш мені".

"Що ти маєш на увазі?" - запитав Ворден.

"Бо це ще не кінець"

За платформою, де Фекс мав зустріти свою смерть, видно було зовнішній край Кривавого купола. Він частково прорізав сцену. Однак Квін невдовзі помітив, що Артур пильно дивиться просто на цю платформу.

Коли Квін пильніше вдивився, він також щось побачив. Це були люди, троє, якщо бути точним. Троє людей йшли до купола.

Вони продовжували свій шлях і спочатку двоє чоловіків пройшли крізь нього, минувши так, наче воно їм нічого не зробило. Потім нарешті й старший чоловік пройшов крізь купол.

У той момент усі лідери схилилися і вампіри позаду них зробили те саме. Вони опустили погляд додолу, не промовивши жодного слова.

Єдиним, хто не схилився, був Артур.

"Отже, король нарешті прибув" - сказав Артур.